У дитинстві збирав недокурки

Олег НАЛИВАЙКО, „Новий Погляд”

|

Чемпіон світу з легкої атлетики Іван Гешко про свою кар’єру, кумира та козир.

У легкоатлета Івана Гешка є чимало прізвиськ: «Біла гроза Чорного континенту», «Український Іван Грозний», «кіцманський кенієць». Уродженець Буковини має авторитет у всьому світі, адже він є першим легкоатлетом зі Східної Європи, який переміг у світовій першості на дистанції 1,5 км і розвіяв міф про непереможність темношкірих бігунів.

Івана Гешко можна назвати також “гидким каченям” – коли він робив лише перші кроки у спорті, ніхто не вірив у його перспективність. Спортом буковинець почав займатися з 4-го класу в Кіцманській ДЮСШ. Перший рік він провів у футбольній секції. Згодом два роки поєднував заняття футболом й легкою атлетикою із гандболом. Зрештою, зупинив свій вибір на легкій атлетиці. У цьому виді спорту він досягнув неабияких результатів. Нещодавно Івана Гешка визнали “найкращим спортсменом України” на Всеукраїнській урочистій церемонії ”Герої спортивного року-2006”.

– Задатки легкоатлета на середні дистанції у мене проявилися в п`ятому класі: ми здавали норматив на півтора кілометри, і я випередив найближчих переслідувачів метрів на 200, – розпочав розмову з журналістом “Погляду” Іван Гешко. – А 1990 року тренер місцевої ДЮСШ Георгій Миронюк запропонував мені серйозно зайнятися бігом. Саме завдяки Георгію Георгійовичу, я реалізував себе, як спортсмен. Спершу поєднував легку атлетику з футболом. Але коли 1997 року виконав норматив майстра спорту, зрозумів, що біг стане моєю професією.

– Це правда, що в дитинстві ти курив?

– У дитинстві я був, можна сказати, малим хуліганом. Бешкетував. Збирав недокурки. Покурював. Цигарками бавилися усі хлопчаки у нашій компанії. А я не хотів відставати. Від цієї звички відмовився у восьмому класі. Одного разу перед змаганнями “подимів” – ледве до фінішу доповз. Відтоді на сигарети наклав табу. До речі, не розумію тих, хто скаржиться, що не може позбутися цієї згубної звички. Взагалі не розумію теперішню молодь, яка грає у футбол чи баскетбол лише за комп`ютером, не може піти на дискотеку, перед тим не випивши. Раджу всім перебороти внутрішню лінь і вийти на спортивні майданчики. А юним українцям рекомендую спробувати свої сили у спорті. Чемпіонами не народжуються – ними стають. Зрештою, це шанс заявити про себе, вирости як особистість і, як кажуть, вирватися у люди.

– А якби не легка атлетика, чим би ти займався?

– Мама бачила мене футболістом. Футбол я любив, але іноді командна гра мене діставала. Ти стараєшся, а хтось може все зіпсувати. А в легкій атлетиці я знаю, що сам відповідаю за свої поразки й перемоги. Бабуся бачила мене музикантом. Маленьким навіть ходив до музичної школи. Та оскільки бабуся не змогла купити мені кларнет, про який я мріяв, то закинув цю справу і подався у спорт. Хоча в художній самодіяльності в школі виступав ще довго.

– Кажуть, що якби твої суперники дізналися, де ти тренуєшся і в яких умовах, вони б жахнулися….

– Я майже завжди тренуюся удома – в містечку Кіцмань Чернівецької області. Тренуюся на стадіоні, навіть коли температура досягає позначки мінус двадцять. Нічого, виходимо, сніг на доріжці почистимо, і бігаємо.

– Скільки кілометрів пробігаєш упродовж тренування?

– Буває і до 35-ти. Якщо ж у середньому – кілометрів по 150 в тиждень набігає. Скільки це за рік виходить?.. Майже вісім тисяч.

– Не думав про те, щоб переїхати у велике місто, де умови для підготовки були б кращі?

– Ні. Де б я не був, завжди сумую за рідними місцями. Та й не люблю я великих міст: усі кудись поспішають, метушаться… Навідуючись, наприклад, у Київ, я ледве мирюся з тим, що близько 20 відсотків часу витрачаю на переїзди. В Кіцмані все набагато простіше: до стадіону – десять хвилин ходьби, а за 500 метрів від нашого будинку починається шикарний ліс, де я частенько бігаю кроси.

– Яким бачиш секрет успіху в спорті – у вмінні працювати чи таланті?

– Щоб вийти на високий міжнародний рівень, потрібне і одне, й інше. На голому таланті без великої праці успіху не досягнеш. Власне, вміння максимально викладатися на тренуваннях і на змаганнях і є, на мою думку, одним із головних талантів.

– Ти згоден, що ламаєш стереотип: у перегонах на середні і довгі дистанції повинні перемагати тільки чорношкірі атлети?

– Думаю, білі атлети нині демонструють великий прогрес у перегонах на витривалість. Олімпіаду в бігу на 800 метрів виграв росіянин Борзаковський, чемпіонат Європи з кросу – наш Сергій Лебедь. Є ще 3-4 спортсмени на підході, які можуть стати конкурентами Кенії та ефіопам…

– Хто твій кумир у спорті?

– Серед колег по цеху – триразовий рекордсмен світу Нуреддін Морселі. Особливо мене вразила його перемога на Олімпіаді 1996 року. Такого фантастичного фінішного спурту я не бачив ні до цього, ні після. Прагну в цьому компоненті брати приклад із знаменитого алжирця. Звичайно, до Морселі мені ще далеко, але деякі успіхи є. Саме вміння фінішувати принесло мені перемогу на чемпіонаті світу в Москві: на останніх 30-40 метрах я перемістився з шостого на третє місце. Мій козир – довгий фінішний ривок: я можу починати прискорення метрів за 400 до “стрічки”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *