Черговий раз на ті ж граблі?

Почесний президент ФК „Карпати” Петро Димінський вкотре проявив свій скандально відомий гонор. Після домашньої поразки „Карпат” від сімферопольської „Таврії” (0:2) керівник клубу звільнив із посади головного тренера футбольної команди Олександра Іщенка.

Не врятувало його від звільнення й те, що у недільній поразці винні й травми, яких зазнали ключові гравці клубу Микола Іщенко та Ігор Худоб’як, й нефарт. І те, що команда, яка тільки повернулася з першої ліги, посідає у турнірній таблиці шосту сходинку.

У вівторок у телефонній розмові Олександр Іщенко підтвердив інформацію про своє звільнення, однак деталей розірвання контракту не уточнив: „Вибачте, але про цю неприємність наразі говорити не хочу. Мене насправді звільнили, я нині виїхав зі Львова у Запоріжжя, де мешкає мій брат”.

Про причини, через які Іщенко залишився без посади, у вівторок у керівників „Карпат” довідатися не вдалося. Мобільні телефони почесного президента клубу Петра Димінського і генерального директора “Карпат” Олександра Єфремова не відповідали. В Інформаційному центрі клубу цю інформацію не підтвердили, але й не спростували, посилаючись на те, що наразі офіційної інформації не мають.

Олександр Іщенко очолив “Карпати” перед початком чемпіонату і вже, не дочекавшись закінчення змагань, залишив клуб. У такий спосіб пан Іщенко повторив шлях попередніх керманичів команди Димінського, який у питанні “коучів” діє надзвичайно рішуче — приводом для відставки може стати лише один невдалий поєдинок. Та чи правильно чинить Петро Петрович? Питання, швидше, риторичне, адже відомо: аби створити насправді дієздатний колектив, потрібно попрацювати з футболістами не один рік. Цю футбольну аксіому любив повторювати метр тренерського цеху Валерій Лобановський.

Не давши Іщенку як слід спрацюватися з командою, черговий раз не подумавши про наслідки, пан Димінський наступив на ті ж граблі. Дарма, що перед тим, як найняти спортивного спеціаліста, президент пообіцяв йому три роки роботи з командою.

Взагалі у Петра Петровича не складаються стосунки з тренерами, адже, як розповідали Мирон Маркевич і Валентин Ходукін, які свого часу тренували “Карпати”, спонсор команди любить втручатися у тренувальний процес і “призначати” гравців у стартовий склад. Цього будь-який спеціаліст не терпітиме. Єдиний, хто зміг доволі довгий час бути керманичем команди — чинний спортивний директор клубу Юрій Дячук-Ставицький, який повернув львівську команду у вищу лігу. На наступну гру чемпіонату проти дніпропетровського “Дніпра” команду виведе саме він.

Олександра Іщенка по-справжньому жаль. Він виявився одним із тих, з кого у Львові зробили “офір­ного цапа”. Невже саме тренер не погодився поліпшити умови контракту центральному захиснику команди “стовпу оборони” Андрію Распопову (за інформацією “Ратуші”, “карпатівці” отримують одну з найменших зарплат серед команд “вишки”), який награвався на цій позиції понад рік. Тренер виходив зі ситуації як міг, і не його вина, що Петрівський занадто недосвідчений, а іншого кваліфікованого центрального оборонця просто немає. Аналогічна ситуація і з голкіпером Андрієм Тлумаком. Саме у невдалих переговорах взимку з цими виконавцями й слід шукати причину невдалої гри у весняний період, а не у помилках тренера.

Олександр Олексійович Іщенко. Тренував команди всіх рівнів чем­піонату України, починаючи з колективів фізкультурників і закінчуючи командами вищої ліги України — “Зірка” (Кіровоград), “Таврія” (Сімферополь), “Кривбас” (Кривий Ріг) — та Казахстану — “Актобе-Ленто”. У період із 1995-го по 1997-й роки очолював Олімпійську збірну України, з якою закінчив олімпійський цикл на другому місці у своїй відбірковій групі. В 1997 році отримав звання заслуженого тренера України. Цьогоріч разом із Олексієм Михайличенком здобув із молодіжною збірною України срібні медалі чемпіонату Європи у Португалії.