ВАТ “ЛЗТА” — п’ять років поспіль

|

Розмова з Головою Ради Товариства ВАТ “ЛЗТА” Стецьківим Ю.О. та Головою Ради Товариства ЗАТ “Технопарк ЛЗТА” Ситником Ю.Є.

– Минуло п’ять років із моменту продажу контрольного пакета акцій ВАТ „ЛЗТА” підприємству АТЗТ „Укрпромтелеком”. Яким нині є стан справ на підприємстві?

Ю.Стецьків: Фактично завершено програму реструктуризації підприємства з метою підвищення рентабельності виробництва, яку впроваджували з погодженням ФДМУ. Створені на базі ВАТ „ЛЗТА” Закрите акціонерне товариство „ЛЗФТА” разом із двома дочірніми підприємствами „ЛЕМЗ” і „Завод ФТА — Телеком” у 2006 році в 1,8 раза збільшили обсяги виробництва, порівняно з 2005 р, що становлять 4,5 млн грн. Основний профіль діяльності (продукція для потреб Укрзалізниці) не змінився.

Окрім того, не припиняли виробництва й спеціалізованої продукції військового призначення — для замовників із Росії та Казахстану. На жаль, останнє замовлення від Міністерства оборони України завод отримував в 1998 році.

Здійснювали політику щодо збереження кількості робочих місць і створення достойних умов праці. В 2006 році досягли ще одного значного результату — повністю ліквідували поточну заборгованість із зарплати (середня зарплата зросла на 15,5% і становить 861 грн). Окрім того, за рік ви­плачено понад 78 тис. грн компенсацій працівникам за несвоєчасно одержану зарплату в період із 1997 року.

Із метою поліпшення фінансового стану, згідно з Інвестиційним договором, основний акціонер ЗАТ „Українські промислові комунікації” надав заводу фінансову допомогу в сумі 3000 тис. грн, із якої 1890 тис. грн витратили на розвиток виробничих підрозділів, 1310 тис. грн — на погашення заборгованості підприємства.

Тож можна стверджувати про повне виконання інвестиційних умов ФДМУ.

– Це, звичайно, позитивно, а як щодо проблем?

Ю. Стецьків: 20 квітня відбулися загальні збори акціонерів товариства, під час яких обговорювали не лише позитивні моменти, а й низку проблемних питань. Зокрема, проблему затримки платежів від наших замовників, проблеми списання залишків продукції 90-х років випуску (що нині є заста­рілою, тож на неї немає попиту), брак державних замовлень і замовлень від Укртелекому (з приводу чого наше підприємство неодноразово зверталося в антимонопольний комітет).

Окрім того, йшлося про ще одне питання, зокрема, соціального характеру, — про передачу гуртожитку (за адресою: Турге­нєва, 76) у власність територіальної громади міста. Адже нині багато мешканців гуртожитку не мають жодного стосунку до заводу, водночас підприємство бере на себе постійні експлуатаційні витрати щодо цього об’єкта.

Ще 22 січня 2007 року в Франківській адміністрації відбулася нарада з приводу обслуговування відомчого житла. Під час неї, зокрема, повідомили, що 04.12.2006 року Львівська міська рада прийняла ухвалу про переведення гуртожитку ВАТ „ЛЗТА” у комунальну власність міста. Проте для такої передачі необхідна низка документів, зокрема, рішення зборів акціонерів.

Вислухавши акціонерів-мешканців гуртожитку та зваживши всі „за” і „проти”, учасники зборів прийняли одностайне рішення про надання згоди на передачу гуртожитку у комунальну власність, із відшкодуванням містом його вартості, відповідно до експертної оцінки незалежних експертів.

Відтак уже розпочалася підготовка документів, необхідних для підписання акту прийому-передачі, триває експертна оцінка. Тож можна очікувати, що невдовзі гуртожиток приймуть на баланс міста, якщо не буде ніяких перешкод з боку влади.

– А які перспективи розвитку майнового комплексу підприємства?

Ю. Ситник: Назва нашого підприємства — ЗАТ „Технопарк ЛЗТА”, створеного в процесі реструктуризації ВАТ „ЛЗТА” — символічна. Ми втілюємо в життя проект створення на базі колишнього „радянського” промислового гіганта сучасного бізнес-містечка, в якому органічно будуть поєднані виробництво, офісні приміщення, об’єкти побуту, торгові та громадського харчування. Це нібито місто в місті, адже території таких підприємств („Електрон”, „ЛОРТА”, „Львівприлад”, „Мікроприлад” тощо) були в свій час агресивно інтегровані в структуру Львова і перетворилися на окремі „закриті зони”, натомість тепер їх „відкриття” вимагає дуже виваженого і делікатного підходу.

– Що позитивного відбулося у такому „відкритті”?

Ю. Ситник: Передовсім — ліквідація всіх екологічно шкідливих видів виробництва. Бачили б ви стан приміщень гальваніки! Довелося оббивати не лише штукатурку, а й цеглу. Потім її спеціально обробляли — так глибоко „хімія” в’їлася в стіни. А через дорогу — житлові будинки! Це ж скільки здоров’я люди втратили через таку „політику КПРС”. Це, свого роду, прихований геноцид в „екологічному виконанні”. Нині мешканці розташованих поруч будинків можуть почуватися впевнено: гальванічне, ливарне, пластмасове виробництва повністю ліквідували, залишилися лише екологічно чисті: складальне та металообробка.

Окрім того, ми розпочали трансформацію функціонального призначення виробничих споруд, реконструюючи їх. Створили офісні приміщення на площі понад

10 тис. м2. Упродовж року створимо офісних, торговельних, рекреаційних приміщень площею ще 5 тис. м2. Зрештою, хочемо провести зворотну органічну інтеграцію „закритої зони” в структуру міста.

– Ваші ідеї підтримують Львівська міська рада чи, скажімо, ОДА?

Ю. Ситник: На жаль, вони ними не надто цікавляться, а аналогічних підприємств, значну частину яких уже частково чи повністю зруйнували, і в місті, і в області дуже багато. Процес перетворення колишнього промислового підприємства на повноцінний містобудівний елемент значно складніший, ніж нове будівництво, і наш досвід рано чи пізно стане дуже корисним якщо не для наших чиновників, то принаймні для серйозних інвесторів, які вже приходять у наше місто. Щоправда, швидше, не завдяки інвестиційній політиці (її просто не існує), а завдяки плідний праці тисяч підприємців, які перетворюють Львів на європейське місто.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...