Оксана Караванська: «Галичанка не допускає, що її можуть надурити»

Розмовляла Ольга ІГНАТОВА, „Новий Погляд”

|

Львівська дизайнерка Оксана Караванська стала першою серед українських топ-дизайнерів, яка зайнялася дитячою модою і відкрила у Києві бутік модного дитячого одягу.

Крім того, незабаром в одязі від Караванської ходитимуть чоловіки: на останніх Українських Тижнях Моди Оксана Караванська презентувала власну чоловічу лінію одягу. Щоправда, усе це можна буде купити у Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську. Лише не у Львові. Чим не догодили Оксані Караванській галичани – в ексклюзивному інтерв’ю з дизайнеркою.

Незважаючи на те, що Львів „породив” досить багато дизайнерів, які сьогодні стали популярними не лише в Галичині, а й в усій Україні та за кордоном, проте в місті фактично не відбувається жодних подій, пов’язаних із модою, майже немає бутіків українських дизайнерів. Чому?

Усе відбувається у Києві, тому що Київ – це столиця. А щодо Львова, то я десятий рік борюся з тим, щоб у Львові щось відбувалося, проте наразі мушу визнати, що терплю поразку…

Є якась конкретна причина?

На жаль, на жаль, і ще раз на жаль, пов’язано це, передовсім, із провінційним менталітетом львів’ян, і нема на то ради. Люди, які хочуть привезти сюди справжній продукт, наприклад, справжні Dolce & Gabbanaнедешево, можуть це зробити. Але що в нас із цього виходить, показав мій особистий досвід. Якось прийшла одна дама і поцікавилася, скільки коштуватиме щось там їй пошити. Ми їй називаємо ціну. Вона робить квадратні очі і каже до своєї коліжанки: «Караванська взагалі здуріла, в неї ціни дорожчі, ніж у Версачі». Щоправда, тут треба врахувати, що лише у львівських бутіках можна побачити Versace за 100 або 200 доларів. Тож у місці, куди привезуть справжнього Versace, люди не купуватимуть, а підуть туди, де зможуть купити за 100 доларів. Це одна з дивних галицьких рис. Галичанка настільки впевнена в собі, що вона навіть не допускає думки про те, що її можуть надурити. Вона свято вірить в те, що за такі гроші купує справжнього Versace чи Dolce & Gabbana. І коли їй сказати, що це несправжнє, що це підробка, вона обуриться, тому що їй видається, що вона на цьому розуміється. Насправді частина товару в наших так званих бутіках – це секонд-хенд, а ще частину шиють десь під Бібркою. А люди на це купуються.

На сході та в центральній України така сама ситуація?

Зовсім ні. Якби в Донецьку власниця найдорожчого бутіка «Доміно» виставила якийсь секонд-хенд або «паливо», її на другий день підвісили б за ноги, вона б віддала всі гроші, і і припинила б свій бізнес до кінця життя. Там такого немає. Коли я вперше приїхала в Донецьк, мені стало цікаво, як же ж там із модою. Зайшла в бутіки і побачила там справжні перші лінії, тобто те саме, що в цей час висить у Мілані. У Харків, Дніпропетровськ так само привозять хороші речі. Щоправда, націнка на ці речі становить приблизно 100 відсотків за те, що ти купуєш це в себе вдома, а не летиш у Мілан на закупи. У мене іноді складається враження, що галичани хочуть самі себе перехитрити. Ми самі себе дуримо тим, що носимо нібито дорогі речі. Для мене залишається загадкою: для чого платити за «паленого» “дольче-габана” 500 доларів, якщо можна піти і купити ту саму Караванську-кутюр, із такої ж тканини, але пошиту тільки для тебе.

Але реклама українського таки відбувається. Чи можна говорити, що кількість клієнтів у вас таки зростає? Чи залишається приблизно на одному рівні?

Не робила спеціально аналізу, але, безперечно, збільшується. З іншого боку, я не дозволяю собі невпинного росту клієнтів. Точніше, навіть не так. Кількість клієнтів збільшується, а кількість одиниць одягу, прошитих у нас на фірмі – майже ні. Колись я для себе дійшла висновку: якщо поженуся за кількістю, то не зможу особисто контролювати все, що відбувається, слідкувати за кожною річчю. У Києві зараз вже стало дуже модним одягатися саме в українських дизайнерів, а не в звичайних бутіках. Кияни вже пережили той період, коли в тих самих бутіках купували сукні по 45 тис. дол., і коліжанки опинялися на одній і тій самій вечірці в однакових сукнях. Львів’яни побудовані інакше. Якщо львів’янка сидить в компанії в сукні за 45 тис. дол., а поруч у такій самій сукні сидить її коліжанка, то вони обидві бачать, що вони круті. І це теж одна з ознак нашої містечковості.

Пані Оксано, можливо, ви плануєте випускати лінію одягу для жінок, які не хочуть одягатися на базарах, готові заплатити трохи більше, але не мають можливості замовляти, скажімо, у вас авторський одяг або одяг вашої першої чи навіть другої лінії?

Спочатку справді була лінія, яку ми хотіли спозиціонувати як дешевшу. Але, на жаль, не вдається в Україні витримувати марку, коли якісне є суттєво дешевшим. Одяг треба намалювати, виготовити, тому за ту якість, яка мене влаштовує, треба платити значно дорожче. На якійсь львівській фабриці можна пошити піджачок за 2 долари. Але я шию в Києві за 50, і різниця в якості справді є відчутною. Відповідно, цінова політика базується за всіма законами бізнесу. Є в нас трохи дешевші речі другої та третьої лінії, але це відбувається лише за рахунок дешевших тканин.

Нещодавно ви презентували чоловічу лінію одягу. Її можна буде придбати у Львові?

Дуже довго я, мабуть, думатиму перед тим, як повторити свій експеримент у Львові 1998 року. Тоді все закінчилося тим, що в магазин приходили покупці зі своїми кравчинями, міряли мої речі, повністю все передирали, шили собі подібні речі, а мій одяг унаслідок ніхто не купував. Тому в якийсь момент я подумала, що для Львова цілком вистачає творчої майстерні, як це зараз є. В майстерні є щось на зразок студії, де можна придбати готовий одяг. Щоправда, найчастіше цими покупцями є мої клієнти, які дуже поспішають, не мають часу шити, а тому купують готовий одяг. Тож чоловічий одяг теж, мабуть, буде представлено у нас, в салоні-бутіку. Але основний продаж буде в Києві. У нас ще є один бутік в Одесі, у планах – відкриття бутіка в Харкові. І, напевно, будемо брати участь в мультибрендовому бутіку в Дніпропетровську.

Яким ви бачити покупця своєї чоловічої лінії?

Однозначно, некласичний. Мені не дуже подобаються чоловіки, які носять лише класичний одяг. Як на мене, це комплекс. Мені більше подобається мужчина, який некласично може зав’язати суперкласичний шалик, і це буде гарно. Мій одяг буде, власне, для них. Або для тих, хто любить ходити не тільки в ділових костюмах. Тобто, ми принципово не будемо шити чоловічих костюмів як таких.

Ваша дитяча колекція, я так розумію, теж буде представлена не у Львові…

Цей одяг продавати у Львові майже нереально, тому що це авторський одяг. І відповідно цінова політика йде як за авторський одяг. У Києві це розуміють набагато краще. А повертаючись до львівського менталітету, можу сказати, що є в нас люди, які готові платити великі гроші і за дитячий одяг. Але не за український. Мовляв, це ж не DIOR Kids, і не Kenzo Kids. Хоча насправді він повністю є конкурентноздатним.

Торік відбулася презентація ваших парфумів. Можете детальніше розповісти про них?

Є правила гри модної індустрії. Якщо я хочу грати за правилами, то мушу мати першу лінію, другу, третю, дитячу лінію, парфуми, аксесуари і торбинки. Я граю за правилами. Тож, запах вже є, його розроблено на львівській парфумерній фабриці. Нам допоміг француз. А флакончик ми розробляли разом із художником по склу Олесем Дзиндрою. Спочатку це мали бути парфуми презентаційні, до 500 фляшечок. Але так склалося, що поступило замовлення на 30 тис. фляшечок на ці парфуми. Відповідно, щоб це було фахово і професійно, це треба робити в Європі. А там на фабриках черги. Тож треба трохи зачекати, проте пізніше парфуми можна буде купити і у Львові.

Колись ви все-таки зробили для Львова шоу – дефіле по Академічній. Може, маєте в планах його повторити?

Ні, це був одноразовий проект. До речі, коли ми його розробляли, почалися серйозні перетрубації в українській політиці. До свого жаху, коли ми почали готувати наш новий проект, то почули про нові вибори, які мають відбутися. Напевно, це якась карма. Але новий проект буде, не менш безумний, ніж попередній. Щоправда, наразі це секрет.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...