Політичний експерт із Вашингтона Сергій Куделя про реакцію Вашингтона на кризу в Україні, дострокові вибори й американський патріотизм.
Нинішнє протистояння в Україні – цьому “фермопільському проході” між Сходом і Заходом – привертає до неї пильну увагу принаймні трьох геополітичних гравців: Росії, Євросоюзу та Сполучених Штатів. Демократична Європа відреагувала на них, як відомо, стримано та неупереджено, намагаючись не ставати на чиюсь сторону у нашому внутрішньому конфлікті і не втручатися, якщо не попросять самі українці. Ганне Северінсен і Рената Вольвенд у пояснювальній записці до проекту резолюції ПАРЄ серед причин нинішньої кризи в Україні об’єктивно відзначили “небажання Партії регіонів визнати відповідальність за фальсифікацію виборів 2004 року разом із недостатністю політичної волі у президента Ющенка довести справу до суду”.
Парламент РФ, навпаки, відразу засудив указ Віктора Ющенка про розпуск охопленої корупцією Верховної Ради України як неконституційний, і надіслав своїх депутатів до Києва підтримати українських колег. І тим самим вкотре продемонстрував лапотний підхід до народів тих держав, що їх Росія ніяк не хоче випустити з “братніх” обіймів. А яку позицію займають щодо українських подій США, агресією яких на замовлення Кремля лякають людей комуно-радикали?
Про це кореспондент “Погляду” попросив розповісти Сергія Куделю, який викладає порівняльний курс державного будівництва в Україні та Білорусії у Школі міжнародних досліджень ( SAIS ) університету Джона Гопкінса у Вашингтоні.
– Пане Сергію, як оцінює офіційний Вашингтон сучасні події в Україні?
– Рішення президента Ющенка про розпуск парламенту було доволі несподіваним для Вашингтону. Переважно раціональні за своїм характером американці все ще намагаються керуватися логікою в аналізі української політики. Тому посадовці, які займаються Україною, відзначали не лише відсутність правових підстав, а й політичної доцільності дострокових парламентських виборів. Адже усі опитування громадської думки вказують, що силам “помаранчевого” табору не вдасться поліпшити свій результат, і розподіл сил у парламенті навряд чи зміниться.
Через це багато хто у США сприймає чергову виборчу кампанію як втрачений час для українсько-американських взаємин. Коли ж Ющенко пішов на розпуск Верховної Ради, Вашингтон показово самоусунувся від публічної підтримки якоїсь зі сторін конфлікту. Американці, насамперед, занепокоєні тим, що політичне протистояння в Києві може набути силових форм. Адміністрація Буша зараз веде війну на кілька фронтів, і увага Державного департаменту США прикута до Близького Сходу, Афганістану і Північної Кореї. З України ж тут вже не сподіваються добрих новин, а тому головне очікування – відсутність поганих.
Романтики і реалісти
– А на що сподіваються впливові американські аналітики? У чому вони бачать вихід із політичної кризи?
– Американських аналітиків, які досліджують становище в Україні, можна поділити на три групи. До першої належать “помаранчеві романтики”, які дивляться на українську політичну арену як на місце боротьби добра і зла. До таких, зокрема, належить професор Університету Джорджа Вашингтона Тарас Кузьо. Він колись був палким прихильником Віктора Ющенка, а нині не приховує симпатій до Юлії Тимошенко. Вони все ще вірять у здійснення ідеалів Майдану, зокрема у покарання фальсифікаторів минулих президентських виборів, ліквідацію корупції у торгівлі енергоносіями та притягнення до відовідальності організаторів вбивства Гонгадзе. “Романтики” розглядають вибори до ВРУ як можливість повернення до влади “помаранчевої” команди і вірять, що другий шанс не буде змарновано.
Однак серед експертів дедалі більше стає “реалістів”, які вказують на відсутність суттєвих розбіжностей між провідними політичними силами в Україні. Вони вважають, що обидві сторони конфлікту готові зловживати владою у власних інтересах і саме матеріальний розрахунок, а не ідеологічні цінності, керує їхніми діями. До таких належить, наприклад, професор Канзаського університету Пол Д’Анієрі. У своєму аналізі подій в Україні він відзначає, що переможцем виявиться той, хто має найбільше тіньових важелів впливу. І зараз, на його думку, перевага на боці команди Януковича. “Реалісти” вважають найімовірнішим повернення України до напівавторитарної моделі управління, і подальше її балансування між Заходом та Сходом.
І, нарешті, такі експерти як Андерс Ослунд та Брюс Джексон говорять про ідейне переродження команди Януковича, про готовність Партії Регіонів стати цивілізованішою, поважати демократичні правила гри. Ці аналітики позиціонують себе як “прагматики”, і стверджують, що великий капітал із Донецька сприймає Захід як важливий ринок збуту, а тому готовий прислухатися не лише до Москви, але й до Вашингтона та Брюсселя. На думку американських “прагматиків”, Україна, незалежно від кольорів влади чи результатів наступних виборів, неодмінно просуватиметься у напрямі демократії. Адже конкуренція різних олігархічних кланів перешкоджатиме узурпації влади в одних руках.
Чейні -за “помаранчевих”, але є й інші
– І чий погляд найближчий до позиції офіційного Вашингтона? Чи підтримує він якусь одну сторону в українських політичних баталіях?
– Офіційний Вашингтон сьогодні теж неоднорідний. Погляди “романтиків” частково сповідують американські неоконсерватори, як от віце-президент США Дік Чейні. Вони сприйняли “кольорові революції” в СНД як підтвердження своїх месіанських переконань про невідворотність перемоги демократії у світі. Навіть перші вибори в Іраку після повалення режиму Гусейна вони назвали “фіолетовою революцією”. Неоконсерватори схильні підтримувати всі ті сили, які прийшли до влади на цій “кольоровій” хвилі.
Вашингтонські інсайдери (люди, наближені до владних кіл – В. К.) кажуть, що Чейні особисто телефонував Ющенку після торішніх виборів і висловлював підтримку саме “помаранчевому” формату коаліції. До речі, неоконсерватори дуже жорстко реагують на імперські амбіції Росії. Якраз цю обставину використовувала у березні Юлія Тимошенко, коли характеризувала у Вашингтоні Януковича як маріонетку Кремля та позиціонувала себе як головний форпост боротьби проти поширення російського впливу на Україну.
Водночас професійних американських дипломатів давно дратують хаотичність та суперечливість зовнішньополітичних кроків України, взаємовиключні заяви її керівників. У Вашингтоні розуміють, що причина цього криється серед іншого у високій конфліктності української еліти. Тут сподіваються, що політична криза підштовхне наших владоможців до історичного компромісу, як у розподілі владних повноважень, так і в питанні пріорітетів зовнішньої політики. Мені видається, що американські посадовці вже починають усвідомлювати неможливість повної перемоги однієї політичної сили над іншою. Тому вони схильні дивитися на Україну очима прагматиків, і хочуть, аби вони пішли один одному назустріч. Але це знову ж таки розрахунок на те, що раціоналізм в українських лідерів візьме гору над їхніми емоціями.
– Як ставляться американські політмейкери до перспективи українських дострокових виборів і коли такі вибори відбувалися у США?
– Офіційний Вашингтон поки що взагалі не коментує власне питання дочасних виборів. І це дивує, бо багато європейців вже заявили про неможливість проведення цих виборів законно і демократично у такий короткий термін. Можливо, тут добре розуміють, що 27 травня – це умовна дата, якї не будуть дотримуватися буквально. А прецедентів дострокових виборів до Конгресу в історії США не було. Хоча Сполучені Штати і президентська держава, проте глава держави тут не має повноважень припиняти дію вищого законодавчого органу країни.
В Америці не зраджують націю!
– У Конгресі США теж побутує традиція перескакування з однієї партії до іншої, яка перемогла на чергових виборах?
– Такі випадки трапляються, хоча й не так часто і не так масово, як в Україні. Кожен законодавець тут представляє, насамперед, своїх виборців і чутливіший саме до їхніх уподобань, аніж до волі партійних лідерів. Зі зміною громадської думки щодо іракської кампанії, приміром, дедалі більше республіканців підтримують вимогу демократів про виведення військ США з Іраку. І дехто голосує за ухвалення такого закону разом із демократами всупереч позиції керівництва республіканської партії. Однак їх не женуть з партії, оскільки до розбіжності думок тут ставляться спокійно. Майбутнє кожного американського політика залежить від виборців, а не від партійних вождів. А партії у США, на відміну від українських, повністю децентралізовані структури.
– Яка доля чекає в Америці депутатів-зрадників та політиків-корупціонерів?
– Краще запитайте, яка доля чекатиме на політиків, які вживатимуть тут такі терміни! Ні, ця риторика взагалі не притаманна американскій політичній еліті. Гострі епітети тут можна почути лише від коментаторів. А серед політиків у моді максимальна коректність, виваженість і цивільність щодо опонентів. Під час гарячих дискусій вони можуть хіба що критикувати пропозиції опонентів. Але вони не ставлять під сумнів взаємну відданість національним інтересам. У США перемагають ті політики, які стоять якомога ближче до політичного центру, а не займають крайні позиції. Це свідчення консолідованості американського суспільства, якого українцям ще треба досягнути.
Розмовляв Василь КУТЯНИН, „Новий Погляд”