У секс-полон потрапити легко

Сергій КАРНАУХОВ, „Новий Погляд”

|

25 – річна дівчина провела в полоні в будинку маніяка на іспанському острові І біца майже рік. На прохання матері , її звільнили львів’янин та німецький журналіст .

Н імецький телеканал RTL показав телевізійний фільм, який зня ли при хован ими камерами, про те, як журналіст Бургард Кресс та директор Львівської благодійної організації “Регіональний Центр соціальної адаптації” Ігор Гнат вкотре рятують українську дівчину з сексуального рабства, у яке вона потрапила, виїхавши на заробітки за кордон. Про Ігоря українські газети й телеканали вже розповідали: журналіст за фахом організував у Бродах притулок, де працюють і живуть близько ста колишніх ув’язнених, які не мають власної домівки і нема їм куди повернутися після звільнення з колонії . А дрес у притулку з анесен о у каталоги ООН. Добре відомий львів`янам і його автобус-їдальня, який у декількох районах міста годує безпритульних дітей. А тепер він зайнявся звільненням українок, які потрапили в секс-рабство …

– У наш Центр звернулася жителька одного з сіл Р і венської області, – розповідає Ігор Гнат. – В она була дуже знервована : з Іспанії з відомого курортного острова Ібі ц а телефонувала її до нька Ольга ( ім ена з етичних міркувань змінен о , – автор ) , яка перебува ла там на заробітках. Дівчина говорила дуже швидко, немов чого сь боячись : “Мам о , в мене великі проблеми, я в біді ! Мене силою тримають у якому сь будинку й ґвалтують . Адреси не знаю, але над будинком є табличка, запиши , що тут написано… Якщо зможеш – в рятуй!”. Мама постраждалої надісла ла нам поштою фото до ньки , копію українського паспорта і виклад на аркуші паперу того, що відбулося. Коли отримав усі документи , зв`язався з німецьким журналістом Бургардом Кресс і розповів йому ситуацію . Сказав , що точн а адрес а бранки невідом а і це трохи бентежить. У відповідь він тільки засміявся: “Востаннє ми з тобою працювали в Італії, і в нас тоді теж не було майже жодної інформації про зниклу дівчину. Але знайшли! А “твій” острів – невеликий! Ми його за тиждень уздовж і поперек пройдемо!”. Я прилетів у Кельн, з Німеччини ми вирушили вже з Бургардом на острів . Д о речі, у старі часи – цей острів був столицею піратства! Приїхавши до Іспанї, зв`язався з посольством України в Іспанії, розповів, що ведемо пошук зниклої українки. Там поставилися з розумінням до того, що відбувається і дали телефони українського консульства в Барселоні, завіривши, що нам всіляк о сприятимуть .

По сели ли ся ми в одному із численних готелів, взяли таксі і вирушили шукати дім, про який сказала Ольг а . Таксист повозив нас пар у годин міст ом , заробив ши гроші і лише потім зізнався, що адреса, яку повідомила своїй мамі дівчина, – це номер запису в книзі кадастрів про виділення землі під забудову. Наступного дня ми взяли за перекладача і гіда місцевого жителя-німця, найняли автомобіль і практично весь день проїздили, намагаючись знайти потрібну кадастрову табличку. І тільки ввечері зізналися собі, що самі знайти її не в змозі. Вранці наступного дня прийшли у відділ кадастрів місцевої мерії, де через комп`ютер нам показали місце розташування будинку. І знову день минув у пошуках. У горах острова житло розміщене на великих відстанях, до деяки х будівель навіть дороги не прокладен о , а лише непомітні стежини . Довелося знову по вернутися в мерію й узяти детальн іш у карту…

Ігор Гнат і Бургард Кресс н авіть із карт ою витратили ще півдня, поки, нарешті, знайшли потрібний будинок . У цей будинок о дразу не пішли, а вирушили до сусідів, що живуть за 300 метр ів . Показали їм фото Ольги: “Випадково не бачили тут такої ?”. Ті ствердно закивали головами: “Ц ю дівчину іноді бачимо , коли вона гуляє по дворі. Але її завжди супроводжує на ш сусід М і лаш – хорват за національн і ст ю . Він її нікуди не відпускає від себе! Ви обережніше з ним, нам здається, що він займається негарними, протизаконними справами!”. Лише після цього “рятувальники”, увімкнувши при ховані камери, постукали у двері, за якими ховали Ольгу. Але в будинку нікого не виявилося. Тоді вони влаштувалися з протилежн ого боку , створивши на горі “пункт спостереження”, однак навіть через кілька годин ніхто не з`явився. Підійшли знову до сусідів, які порадили: “Чули, що в місті в нього є друг – власник бар у . Назв и кафе не знаємо, але в хазяїна помітна прикмета – немає однієї кінцівки. Може , це вам допоможе?”.

– У місті ми знайшли ще одного місцевого жителя, який добре знав про кого йде ться , – продовжує розповідати Ігор Гнат. – Очевидно, у нього були сво ї особист і рах унки із цією людиною, тому він із задоволенням показав, де бар інваліда Педро. Але каф е виявилося теж… зачиненим ! Пове ртаємося в гори – і там нікого! Лише вранці наступного дня з`явився Педро. Цей здоровань у віці , з неголеною , справді піратською фізіономією. Нахабно підходимо до нього : “Привіт! А де М і лаш?”. Той спочатку о торопів: “М і лаш? Недавно поїхав до себе в гори!”. “А Ольга з ним?”. “З ним!”. Але тут бармен , видно , щось запідозри в : “Яка Ольга?”. Відповідаємо: “Та, що з України”. І він відразу завів своєї : “Не знаю таку!”. Але ми вже зрозуміли, що натрапили на вірний слід і одразу поїхали в гори, залишивши спостерігати здалеку за діями Педро нашого гіда. Біля будинку помітили скутер, якого раніше тут не було. Отож , хтось точно приїхав! Бургард Кресс залишився на вулиці, а я зайшов у коридор: на кухні М і лаш кричав і бив по обличчю заплакану Ольгу. З лементом: “М і лаш, привіт!” в риваюся туди й стаю біля нього, намагаючись контролювати кожн ий його рух. Розумієте, навкруги гори, приватна власність, а тут у будинок в риваються незнайомці. Господар цілком міг застосувати зброю! Та й судячи з його підозрілої зовнішн ості , він зробив би це не вагаючьс ь. Не да вши йому отямитися , підхоп ив його під лікоть: “Вийд і мо на вулицю, є розмова!”. В же в коридорі озирнувся і неголосно українською мовою поперед ив Ольгу: “Швидко збирайся, приїхав за тобою, відвезу додому!”. А вона дивиться на мене оторопіло , явно не розуміючи, що відбувається. На вулиці М і лашу пояснюю, що ми приїхали з України і хочемо негайно забрати Ольгу додому. Той спочатку дивився на мене не розуміюче і здивовано, а потім почав репетувати: “Як ти мене знайшов?! Як посмів зайти у д і м, коли на вході є табличка, що це приватна власність, куди вхід заборонен о категорично?!”. Довелося пояснювати йому в се , після чого німецький журналіст чемно “перекрив” хорватові дорогу, а я забіг у приміщення, кинув речі Ольги у дві сумки, схопив її за руку і вискочив і з нею у двір. Поки М і лаш гнівно і розгублено метався перед будинком, не знаючи, що робити, ми вже втрьох сіли в авто і натиснули на газ. На наше щастя, у цьому районі через гірський рельєф мобільний зв`язок не діяв і щоб зателефонувати , треба було зійти на досить круту гору. В же від’їжджаючи , бачили як на гору , тримаючи в руках моб і льни й , видирався М і лаш…

Через кілька кілометрів зв`язок відновився і нам подзвонив переляканий гід, що чергував біля каф е : “До бар у під`їжджають якісь підозріл особи. Педро репетує на них, ви мах у є руками і явно щось наказує, розсилаючи їх у різні кінці міста! Будьте насторожі!”. З великим острахом львів`янин і німецький журналіст пробралися в готель, виписалися з нього і забрали свої речі. На ходу обговорили ситуацію: через аеропорт не можна – в Ольги “наглядач” відібрав у сі документи, а без них квиток на літак не купиш. Вирішили спробувати виїхати з острова морським шляхом. Приїхали в порт і Ігор пішов у розвідку. Але там на нього чекало розчарування – корабель на материк п ішов 10 годин тому , наступного треба було довго чекати, а в порту вже крутились підозрілі люди ( посланці Педро ) , придивляючись до всіх жінок. Вина йняти приватний катер теж не вдалося , оскільки власники вимагали за доставку в Барселону п`ять тисяч доларів. Таких грошей просто не було!

– Вирішили ризикнути й діяти відкрито. Як кажуть , нахабність друге щастя! – сміється Ігор. – Приїхали в аеропорт і відразу зайшли там до начальника поліції. Показали свої документи, розповіли історію, що трапилася з Ольгою, пояснили, що в неї немає документів, а нам потрібно терміново вилетіти в українське консульство в Барселоні. І поліція нам допомогла купити квитки. Через дві години ми вже були в консульстві . Т ам Ользі швидко оформили документи, на дипломатичній машині нас відвезли знову в аеропорт, допомогли купити квитки на рейс “Барселона – Київ”. От, властиво, і все…

Від пережитих страшних пригод Ольга не може відійти дотепер .

– Я чула про те, як наші обмануті дівч ата потрапляють у борделі, але я була впевнена, що зі мню такого не трапитися, тим паче, перед полоном працювала за кордоном вже два роки і думала , що зможу передбачати вс е ! – зізнається Ол ьга . Від спогадів, що нахлинули, вона тихенько плаче й соромливо ховає мокр е від сліз обличчя у свою хустку. – Успішно закінчила інститут , безуспішно намагалася багато разів в лаштуватися і працювати за спеціальністю спочатку в наш о м у райцентрі, а потім і в обласному. Нічого не вийшло! Повернутися в село , в рідний дім було просто не можливо – дуже соромно, та й тато з мамою самі переби ва лися на копійки, піднімаючи до того ж молодшу сестричку і брата. Довелося плюнути на гордість і щоб и про годуватися в ста ла за прилавок , торгува ла на ринку овочами. Так минуло пі вроку – важка праця, бруд, вічні скандали т о з покупцями, то з власником , мізерний заробіток. Як ось підходит ь подруга , що торгува ла на сусідньому лотку: “Що ми з тобою тут, дурепи , робимо!? З таким же успіхом з можемо працювати й за кордоном ! Але там, хоч гроші платять! Їдемо в Італію!?”. Ну, я і подумала – справді , що втрачати? А там зароблю, та й рідним зможу допомогти. П огодилася. Тим паче, ще в інституті захоплювалася іноземними мовами і більш – менш, трохи розуміла . Приїхали з подругою в Італію, знайома землячка допомогла влаштуватися підсобними робітниками на одну з сільськогосподарськ их ферм. Українців там було багато, разом і з ними по 12 годин прибирали гній за коровами, доглядали за виноградом, працювали в теплицях і на пол і , збирали врожай. Було важко, але платили відносно непогано в порівнянні з Україною, вистачало не тільки щось відкладати, а й посилати мамі. Щоп равда, “добивал а ” одноманітність. Т ут знову подруга підбиває: “Поїхали в Іспанію на сезонні роботи. Там більше платять!”. Поїхали! Платили там справді більше, але не на багато – на 100-150 євро, а ціни ой які! Подруга знову нашіптує: “Випадково довідалася, що на острові Ібі ц а з наших нікого н ема , і роботи повно. Є шанс, нарешті, дуже непогано влаштуватися, тим більше, ти розмовну іспанську мову пристойно знаєш!”. Погодилася, сіли на корабель і припли в ли на острів. Посто в порту до нас підійшов чоловік років під 50. Дуже чемно запитав: “Вибачте, випадково почув ваш у розмов у . Ви слов`яни? Звідки тут?!”. Почувши, що з України, розплився в у смішці: “А я з Хорватії, звуть мене М і лаш! Майже земляки! Я тут в же 16 років живу. Допоможу влаштуватися на роботу”. Подруга одразу заявила : “Проституцією не займа ємося !”. А новий знайомий лише ображено скривився : “Не бійтеся, землячки, не скривджу й допоможу!”. І справді М і лаш в лаштував подругу через своїх знайомих на який сь завод, де її п оселили в гуртожиток. Вона була дуже задоволена. А мене М і лаш привів у бар свого друга Педро. В лаштувалася до нього п осудомийкою і прибиральницею, а коли господар спробував мої українські страви , т о й на кухні частенько куховарила. Всі просто мліли від нашого борщу зі „ слойками ” , вареників зі шкварками, голубців, грибної підливи . Зарплата була удвічі вищ а , ніж на сезонних роботах! Господар віддав мені під житло невелику кімнатку, яка була розташована за баром. Туалет, сидяча ванна, диванчик, маленьк ий телевізор і холодильник, кухні не було, зате харчувалася безкоштовно при барі. Клієнти до мене не приставали, Педро хоч і був інвалідом, але прибити міг кожного. Я була щаслива – нарешті пощастило ! В же мріяла, як назбираю велику суму, приїду додому, куплю квартиру, меблі, машину, подарунки сестричці й братові. Єдине бентежило те, що хазяїн і його численні знайомі явно займалися якимось криміналом – чи наркотиками, чи контрабандою. Та дуже бентежив М і лаш, який через два місяці поча в проявляти до мене пильн у уваг у . Втім, півроку минули без особливих ускладнень, і я, напевно, втратила пильність. Як ось до мене підійшов М і лаш: “Ол ю , ти живеш тут в же більше як півроку. Пора тобі легалізуватися, отримати ПМЖ! Не підводь Педро, а т о в старого можуть бути неприємності з міграційною службою!”. Ну, я з й віддала йому свої документи, як их більше не бачила. Через тиждень мене ви кликав хазяїн, буркнув: “Збери в сумки ї ж у, випивку й завантаж у машину. Сьогодні день народження М і лаша. Накриєш стіл, розігрієш і подаси гаряче, а потім прибереш. Після цього два дні можеш не виходити на роботу, а за понад нормові отримаєш непогану премію”. У будинку М і лаша гуляла компанія з десят и осіб – лише чоловіки . Вони швидко “накачалися” майже до скотинячого стану. У розпал пиятики на кухню, де я клопотала біля плити, зайшли , похитуючись , Педро, М і лаш і ще якийсь гість. Спочатку відпускали в мою адресу непристойні жарти, а потім побили й зґвалтували. Опам`яталася наступного дня , прив`язана до батареї. Гості вже пішли. З`явився М і лаш: “Ти – бруд, будеш жити тут і робити те, що я скажу!”…

Хорват перетворився з інтелігентної людини, на жорстокого похітливого самця. Свою бранку він бив і ґвалтував майже щодня по кілька разів. Коли приїжджали в гості п`яні дружки, щоб догодити їм підкладав “під них”, а потім знову бив ” і з ревнощів”, гасив сигарети об її тіло. Нагляд був найжорстокіший: замикав у кімнаті із ґратами на ключ, прогулянка раз у день під його пильним на глядом. А щоб Ольга “не нудьгувала”, наказував прибирати будинок, поратися в городі. В се нагадував їй: “З гір без машини не втечеш! А якщо все-таки доберешся до міста, там тебе мої друзі знайдуть, буде тільки гірше. Та й куди ти дінешся без документів!?”. Ольга намагалася просити заступництв а в Педро, який ставився до неї досить непогано, але той у відповідь на її благання лише відвів убік очі : “М і лаш мій друг і напарник ! Він тебе хоче!”. Але Ользі все ж таки пощастило – в далося підпоїти М і лаша горілкою і з пивом, і той на короткий час зламався. Вона витягла з його кишені моб і лку, видерлася на гору і додзвонилася мамі. Завмираючи від жаху, примчала додому, поклавши телефон на стіл. І вчасно – хорват уже отямився і шукав її по кімнатах. Лед ь викрутилася!

– Через місяць ми були з М і лаш е м на кухні . Він проводив зі мною черговий раз “профілактичну” бесіду – бив, – продовжує згадувати Ольга. – Раптово зайшов високий і міцний чоловік (Ігор Гнат). Він попросив здивованого М і лаша вийти на розмову у двір, мені ж встиг шепнути, що приїхав за мною. Я немов заціп иніла ! Потім у с е як в тумані – ми з ним і німецьким журналістом кудись бігли, їхали, ховалися. Коли вже летіли в Київ, сиділа мов скам`янівши, не могла повірити, що пекло закінчилося. Істерика почалася, коли колеса літака торкнулися бетону аеропорту “Бориспіль”: ридала і кусала собі руки. Ігор заспокоїв, але хіба це забудеш!?…

Як розповів Ігор Гнат, йому і німецьким друзям в далося повернути з сексуального рабства на батьківщину 23 дівчини, причому не тільки українок, а й громадянок Білорусії, Росії, Молдови. Для цього довелося побувати в Туреччині, Німеччині, Польщі, Італії, Іспанії, Угорщині та в деяких інших країнах. Кожна така поїздка вимагає чималих грошей – до 10 тисяч євро, яких, природно, у Львівського Центр у просто немає. Виручав своїм фінансуванням акцій порятунку німецький телеканал RTL. Щоп равда, при цьому німецькі журналісти знімали на при ховану камеру усе, що відбувається ( у рамках закону ) і отримували ексклюзивне право на інформацію, і бралися проводити подібні звільнення , якщо були впевнені в успіху.

– Організація Ігоря Гната реально наділена великими повноваженнями, чим ми – офіційні органи! – поскаржився у своїх коментарях журналістам начальник відділу боротьб и з торгівлею людьми управління У МВС у Львівській області Володимир Вовк. – Він може більше зробити для порятунку конкретної жертви. Ми ж, на жаль, не наділені нашим законодавством правом їхати в іншу державу і проводити там пошукові заходи. По-перше , це займе занадто багато часу, а по-друге , отримати дозвіл на таку поїздку просто нереально…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...