Про добру пам’ять і перемальовану душу

Михайло ГУЗАРЕВИЧ, „Новий Погляд”

|

Головними героями цієї пригоди є добре відомий у Львові конферансьє та дуже іменитий співак. Зважаючи на особливість діяльності кожного з них, час від часу їм доводилося зустрічатися на творчій ниві, тому зналися вони вже не перше десятиліття.

Оскільки вони відомі на теренах Галичини й сьогодні, не засмучуватимемо їх розголошенням прізвищ і називатимемо героїв просто: Співак та Конферансьє.

Вступ до історії відбувся приблизно в середині 80-х років, коли в Оперному місцева комуністична верхівка щиро вітала київських і московських гостей. Конферансьє тоді вийшов на сцену і громовим голосом промовив: „Виииступааааає Співак!” Співак спокійно виступив, тобто покривив губами під плюсову „фанеру” і, по завершенню композиції, дещо розлючений підійшов до Конферансьє:

– Що значить „Виступає Співак”, – перекривив він його, – я, між іншим, лауреат Усесоюзних конкурсів, володар першої премії червоної пісні в Москві, лауреат ленінської премії, заслужений артист УРСР, а ще – мій дідо Лєніна бачив, во! (Може, й не дослівно, але сама суть його обурливого монологу збережена, – авт.) І щоб наступного разу, – продовжував невгамовний Співак, – ти оце все перерахував, а як ні – поскаржусь, куди слід. Зрозумів?

– Так, зрозумів. Наступного разу обов ’ язково, – відповів спокійненько Конферансьє і поплентався до мікрофона оголошувати наступного „заслуженого”.

Наступна зустріч Співака і Конферансьє відбулася в тому ж Оперному, але за іронією долі на початку 90-х, під час установчих зборів чергової демократичної сили. Перші ряди залу займали дідусі-упівці у стрілецьких картузах, далі за дійством спостерігали багатолітні політв’язні, а на останніх рядах зручненько вмостилися перемальовані комуняки, які всього кілька років тому привселюдно попалили свої партквитки во ім’я неньки-України. Незважаючи на вибухову суміш у залі, Конферансьє не відступився від своєї обіцянки і проголосив:

– Виииступааає лауреат Усесоюзних конкурсів, володар першої премії червоної пісні в Москві, лауреат ленінської премії, заслужений артист УРСР пан Співак. До речі, його дідо бачив Лєніна, – закінчив Конферансьє і позадкував за куліси.

У глядацькому залі здіймалася буря. Співак викотився на сцену, білий як стіна. З перших акордів у нього відмовили губи і ніяк не хотіли попадати під „плюсовку”. Першими „Ганьба!” почали кричати саме перемальовані комуняки з останніх рядів. Їх жваво підтримали політв’язні і врешті сивочолі дідусі з перших рядів. Коли у Співака почали летіти різні предмети, він був змушений покинути сцену під мелодію власної фонограми. За кулісами на нього чекав вдоволений Конферансьє:

– Я зробив те, що й обіцяв. Сподіваюся, ти не будеш скаржитися, куди слід?

Співак не скаржився. Після того, як його виступ набув розголосу, він був змушений покинути рідні землі і подався в Америку розважати тамтешню патріотичну діяспору.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *