Геноцид вірмен — без терміну давності

Юрій РУДЕНКО, «Ратуша»

|

24 квітня вірменська громада Львова відзначатиме День пам’яті жертв геноциду вірмен 1915 р. на території Османської імперії (Західна Вірменія).

Нагадати львів’янам про національну трагедію вірменського народу ми попросили настоятеля Вірменського кафедрального собору у Львові о. Тадеоса:

– Геноцид — дії, скеровані на повне або часткове знищення певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи людей. Міжнародне законодавство кваліфікує як злочин проти людства, — розповів о. Тадеос. — Младотурецька влада, продовжуючи політику своїх попередників — султанів, мала на меті саме винищити корінне християнське населення Османської Імперії. Геноцидна спрямованість турецької держави була наслідком загарбницької, насильницької політики через те, що держава сформувалася на землях поневолених народів, підкорених навалою кочових тюркських племен — сельджуків та огузів. Про це свідчать факти масового знищення й балканських слов’ян (300 тис. болгар), греків, сирійців, асирійців, ієзидів та інших християнських народів, не кажучи вже про арабів і курдів. Вірменський народ у цьому плані також не був винятком. Вірменію відрізняло лише те, що вона була значною частиною Турецької держави: в її складі був навіть найголовніший символ вірменського царства — Арарат. Тому знищення вірменського народу серед інших було найбільш важливим завданням младотурецького керівництва. Спекуляції європейських держав Вірменським питанням (Східне питання), котрі перетворили його на предмет політичної торгівлі та тиску на Туреччину, особливо підбурювали турецьку владу. А тому вона вирішила: якщо немає вірменського народу, то й немає вірменського питання. Користуючись безладом Першої світової війни, 24 квітня 1915 року младотурецька влада розпочала масове винищення вірменського населення. Чоловіків, як підданих країни, забирала до лав турецької армії, де їх і розстрілювали. Передусім, заарештували і варварськи вбивали інтелігенцію, щоб залишити народ без лідерів. Потім бралися за беззахисних жінок, дітей і літніх людей, яких депортували у сирійські пустелі, ґвалтували, грабували та, зрештою, теж убивали.

Ті, кому вдалося уникнути розправи, вмирали від хвороб і голоду, а хто діставався до створених для вірмен концентраційних таборів, гинули від спекотного сонця, спраги й епідемій.

У багатьох провінціях імперії вірменське населення організувало турецьким вандалам збройний опір під керівництвом таких гідних синів свого народу, як Вана, Шапін Гарахісара, Муша, Сасуна, Шатаха. Сорок днів тривала героїчна епопея захисників гори Муса в Суетії (Кілікія).

Самозахист вірмен — дуже героїчна сторінка національно-визвольної боротьби народу. Тут обов’язково треба згадати генерала Андраніка Озаняна, який також боровся за визволення Болгарії від османського іга, Єфрема Хансардара, який став головнокомандуючим персидської армії під час іранської революції 1904 —

1905 рр., Ґеворґа Чауша та багато інших відважних людей.

Унаслідок політики геноциду 1915 — 1923 рр., який здійснювала турецька влада, загинуло близько 2,7 мільйона вірмен, тобто 2/3 вірменського народу й, фактично, призупинено майже чотирьохтисячолітнє існування на своїй історичній Батьківщині.

Саме уряди Туреччини є головними винуватцями страшного злочину – першого геноциду ХХ-го століття. Геноцид вірмен спричинив небувалі збитки, і в матеріальній, і в духовній культурі вірменського народу зокрема і всього світу загалом. Мета такої злочинної політики — прагнення стерти з історичної пам’яті тисячолітнє існування вірменського народу та його країни Вірменії на території Вірменського Нагір’я і північної Месопотамії, яку захопили турки.

Засудження геноциду — не лише визнання небувалого злочину, але й відновлення історичної справедливості, яка б дозволила вірменській діаспорі, що утворилася наприкінці XIX — початку XX століть, повернутися на свою історичну Батьківщину. Вірменське Нагір’я, Арарат і північна Месопотамія — територія, де сформувався, мешкав, творив і розвивався народ, який подарував світу римського філософа Проекція й античного олімпійця Вараздата, візантійського полководця Нерсеса, вченого Лева Математика, митця Трдата, який відновив собор Св. Софії в Константинополі та візантійського імператора Василія II, який сприяв хрещенню Русі, полководця Мюрата й адмірала Серебрякова, великого Айвазовського та Арама Хачатуряна…

Багато країн світу нині усвідомили й засудили геноцид вірмен, таким чином довівши свою приналежність до цивілізованого світу.

Нині ми закликаємо всіх людей доброї волі та честі, приєднуватися до нас і віддати свій голос за захист справедливості, адже байдужість до злочину є мовчазною згодою та співучастю.

Р.S. Вірменська громада Львова збирається в День пам’яті жертв геноциду 24 квітня відслужити об 11.00 урочистий Молебень біля фігури Богоматері на

пл. Міцкевича , пройти із запаленими лампадами хресним ходом до вул. Вірменської та покласти квіти до пам’ятника (хачкара – кам’яного хреста) жертвам геноциду вірменського народу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...