Євген Гузєєв: "Моїм "футбольним" другом був вуйко Іван з Івано-Франківщини"

Андрій ПАКОШ, “Україна і час”

|

Генеральний консул Російської Федерації у Львові Євген Гузєєв зі Львовом та Галичиною ознайомлений досить добре. Річ у тім, що він проходив строкову службу в армії саме у Львові.

Вже тоді його заворожили місто та атмосфера, яка в ньому панувала. А коли через кілька десятків років запропонували повернутися сюди, пан Євген погодився. Правда, спершу виникали певні побоювання, та з часом всі перестороги розвіялися.

Росіянин за духом та кров`ю

— Ви народилися у Донецькій області, юні роки провели в Україні, потім навчалися у Москві. Як опинилися на дипломатичній службі в Росії?

— З дитинства мріяв стати дипломатом. У 1978 році після закінчення Московського державного інституту міжнародних відносин вирушив на дипломатичну службу до Індії, після цього працював у Москві та Непалі. А в 1990-1992 роках під час розколу Радянського Союзу навчався у Дипломатичній академії Міністерства закордонних справ Росії. За цей час у мене з`явилася сім`я та народилася донька. Таким чином, доросле життя стало тісно пов`язаним з Москвою. В мене ніколи не виникало думки про зміну громадянства. Я — росіянин за духом та кров`ю. Росія — це моя батьківщина. Так само дуже люблю Україну.

— Свого часу ви працювали у посольстві в Непалі, генеральних консульствах у Мадрасі (Індія) і Мілані (Італія). Як сприйняли звістку про те, що доведеться “прописатися” у Львові?

— Така пропозиція для мене була несподіваною. Мені дали на роздуми один день. Порадившись із дружиною, погодився. І анітрохи не шкодую про своє рішення. Працювати в цьому регіоні України — велика честь для дипломата.

— Що ви знали про Галичину до того, як переїхали сюди?

— По-перше, в дитинстві моїм “футбольним” другом був вуйко Іван з Івано-Франківщини. Саме він, шахтар-галичанин, прищепив мені любов до львівських “Карпат”. Ми разом вболівали за цю команду, слухаючи репортажі по радіо. По-друге, я проходив службу у Львові в 1970-1972 роках. Щоправда, спілкування з місцевим населенням було обмеженим. Але люди ставилися до солдатів доброзичливо. Місто я бачив тільки з вікна автобуса, коли виїжджали з казарми на вулиці Замарстинівській (колись — вулиця Калініна) на службу у Липники. Вже тоді Львів справляв приємне враження. По-третє, після призначення на посаду генконсула у Львові багато читав про історію Галичини, Закарпаття, Буковини.

— Не боялися переїжджати до Львова?

— Справді, у галичан існує багато стереотипів у ставленні до Росії і навпаки. Перед приїздом до Львова в мене була певна пересторога. Проте з кожним днем все це розвіювалося. На власному досвіді переконався, що у Львові живуть доброзичливі люди, які по-справжньому люблять свою землю, але й добре ставляться до людей з інших країн.

Львівщина контактує з Башкирією

— Відомо, що у Львові російський капітал займає одне з перших місць стосовно інвестицій в економіку Львівщини. Чим такий привабливий регіон для росіян?

— Бізнес вкладає гроші туди, де вигідно. Взяти хоча б Дрогобицький долотний завод. Він існував у системі таких заводів нафтохімічної промисловості Радянського Союзу й органічно доповнював її. Природно, що гроші вкладають сюди. Також функціонує завод комунального транспорту (в минулому — ЛАЗ). Це власність росіян. Окрім того, є близько 30 спільних російсько-українських підприємств. Їх переважно засновували росіяни, які тут народилися і виросли або мають тут друзів.

— Як вам співпрацюється із львівською владою? Наскільки вона конструктивна?

— Я з повагою ставлюся до Петра Олійника, Мирослава Сеника та Андрія Садового. У нашій співпраці акцент робимо на торгово-економічних зв`язках. Вагомим документом став “Протокол про співпрацю між Львовом та Санкт-Петербургом”. Тепер намагаємося реалізувати всі його положення. Підписано ще чотири угоди між Львівщиною та російськими регіонами. Найактивніше налагоджуємо контакти з Башкирією.

— З огляду на останні події в Україні, чи є якась загроза українсько-російським стосункам у найближчому майбутньому?

— Відносини Росії та України як незалежних держав характеризувалися, як правило, позитивним розвитком. В їх основі лежать економічна зацікавленість, географічна та історична близькість, збіг поглядів з більшості міжнародних проблем. Упевнений, що в майбутньому ці відносини будуть тільки покращуватися.

40 відсотків мають родичів в Україні

— Сьогодні в Україні говорять про серйозний зовнішній вплив з боку Росії на Україну. Що можете сказати з цього приводу?

— Вплив тієї чи іншої країни на інші держави завжди був і буде. Україна має не менший вплив на Росію, ніж Росія на Україну. Триває процес притирання інтересів. На цьому етапі можливі суперечки. Головне — мінімізувати негативні наслідки і вийти на взаємовигідні партнерські стосунки.

— На вашу думку, яка країна — США чи Росія — має більший вплив на Україну?

— Росія є найближчою до України за історією, релігією, менталітетом, економічними, культурними зв`язками. 40 відсотків росіян мають родичів в Україні. Мільйони громадян Росії та України постійно проживають та працюють в обох країнах. Ми розуміємо один одного краще, ніж будь-кого іншого.

— Росії вигідне нагнітання ситуації в Україні?

— Я часто зустрічаюся з різними людьми. Всі вони нормальні, розумні, усвідомлюють, що краще жити у дружбі один з одним. Інша справа, що деяким політичним силам вигідно створювати негатив, адже на цьому заробляють собі політичний капітал. Але суспільство в Україні здорове, і вже зрозуміло, що воно не сприймає таких закликів. Що більше політики будуть нагнітати ситуацію, то більше вони відчують апатію до себе з боку громадян, адже на негативі заробляти політичний капітал неможливо.

— Зі своїми російськими колегами обговорюєте ситуацію в Україні?

— Україна завжди викликала великий інтерес в росіян. Те, що тут відбувається, хвилює росіян. Ми з великою цікавістю стежимо за подіями і хочемо, аби все вирішилося в рамках законодавства, конституції та політичних компромісів. Не бажаємо, щоб Україна повторила шлях Росії зразка 1993 року — такого не можна допустити.

Розмежування за національностями немає

— Як живеться російській общині у Львові?

— Це одна община росіян за духом, менталітетом та мовою, яка нараховує приблизно 90 тисяч людей. Її найактивніші представники утворили кілька організацій за інтересами. Я не відчуваю якихось утисків росіян. Інша річ, що треба, щоби влада більше підтримувала общини, які створені за етнічними ознаками. Дуже хотілося, щоб тут була газета російською мовою, крім того, немає російських програм на місцевому державному телебаченні та радіо.

— Наскільки великою є підтримка Росії своїх общин?

— Росія так само, як і Україна, допомагає співвітчизникам. Я порівнював, і з`ясувалося, що Україна виділяє таку саму суму на свої общини за кордоном, як і Росія. У фінансовому плані ця підтримка незначна. Хотілося, щоб вона була більшою. Наприклад, немає достатнього фінансування на реконструкцію могил солдатів, які загинули за волю України та Росії. Сподіваємося, що багаті люди самі допоможуть коштами нашій общині у цьому питанні.

— Росія оголосила про програму, за якою всі охочі можуть виїхати на проживання туди. Чи багато людей подалося до Росії? Чим вони аргументували бажання виїхати?

— Минулого року в Росії була затверджена така програма. До співвітчизників зараховуємо не тільки росіян, а й усіх, хто вважає себе представником російської культури. Держава взяла на себе зобов`язання допомогти матеріально тим, хто хоче виїхати до Росії. Жодного підштовхування з боку влади немає. Ми не робимо розмежування за національностями. Нині триває підготовчий період програми. З літа матимемо кількість людей, які будуть виїжджати із західного регіону України в Росію. А поки що таких цифр сказати не можу.

— Яка мета цієї програми?

— Якщо подивитися на питання у глобальному масштабі, то тепер відбувається переселення народів. У Росії така ж проблема, як у всій Європі, — демографічна криза. Корінне населення скорочується. Це впливає на темпи розвитку економіки. Для того, щоб вирішити ці проблеми, уряд прийняв таку програму. Але до нас їдуть представники інших національностей, для яких відкрита територія, бо ми маємо можливість розмістити всіх людей.

Побачити “Карпати” в Лізі Чемпіонів

— Ваша дружина та донька проживають у Львові? Якщо так, то які враження у них від міста та львів`ян?

— Моя дружина разом зі мною у Львові. А донька живе в Москві, у неї власна сім`я, недавно я став дідусем. Дружина мені допомагає в роботі. Коли вона поряд, жити набагато легше. Донька з чоловіком були у Львові. Саме місто нам справді подобається, тут багато талановитих людей.

— Як ви відпочиваєте?

— Вільного часу практично немає. Люблю відвідувати Оперний театр, ходжу на концерти класичної музики, буваю у Картинній галереї. Нещодавно був у музеї Бандери у Старому Угриневі на Івано-Франківщині, музеї Коновальця у Зашкові.

— А на риболовлю чи полювання їздите?

— Ні. А от футбол люблю. На останньому чемпіонаті світу вболівав за Україну. Мені імпонує гра львівських “Карпат” та “Шахтаря”. Звісно, коли команди зустрічаються між собою, вболіваю за “Шахтар”, але коли “Карпати” грають проти “Динамо”, вболіваю за львів`ян.

— На стадіоні бували?

— Одного разу. Враження хороші. Правда, стадіон потребує реконструкції. Сама команда виступає теж непогано. Дуже б хотілося, щоб “Карпати” посіли друге місце після “Шахтаря”, зіграли в Лізі Чемпіонів з російськими командами.

— А львівську каву смакували?

— Так. Кава тут чудова. Про це кажуть усі мої друзі. В місті багато хороших кав`ярень, проте в мене немає якоїсь улюбленої, але подобається, як готують цей напій у “Світі кави”.

— Як вам українська кухня?

— Люблю сало з горілкою та часничок, проте ніколи не зловживаю. Подобається борщ з пампушками. У вас дуже смачно готують рибу. А найкращі десерти у кафе “Вероніка”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...