Робота для інвалідів

Галина ГАЙДУК, “Україна і час”

|

Щоби змусити підприємства працевлаштовувати людей з вадами здоров`я, держава застосовує штрафи.

Кожен має право на працю, що дає можливість заробляти собі на життя професією, вільно обраною. У тому числі це стосується людей, яких доля обділила здоров`ям. Саме з метою практичної реалізації цього права, тобто для забезпечення працевлаштування інвалідів, законодавством для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання передбачено норматив робочих місць — 4 відсотки загальної кількості працівників (якщо працюють 15-25 осіб — у кількості одного робочого місця).

Держава стимулює створення цих робочих місць шляхом штрафних санкцій. Іншими словами: нема зазначеної вище кількості робочих місць для інвалідів — щорічно плати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів. Суму штрафів визначають у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації за кожне робоче місце, що не зайняте інвалідом.

Отже, для уникнення нарахування штрафу за результатами перевірки підприємство фактично повинно працевлаштовувати інвалідів.

Проте процес створення робочих місць для інвалідів інколи дуже суперечливий. Адже, з одного боку, робоче місце інваліда є створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників Медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), громадських організацій інвалідів, органів Держнаглядохоронпраці і запроваджене шляхом працевлаштування на ньому інваліда. З іншого ж боку, працевлаштування інвалідів здійснюють державна служба зайнятості, органи Мінсоцзахисту з урахуванням побажань, стану здоров`я інвалідів відповідно до висновків МСЕК. Таким чином, підприємство зобов`язане створити робоче місце для інваліда, а працевлаштувати інваліда повинні інші органи. Але так чи інакше відповідальність у вигляді штрафних санкцій лежить на підприємствах.

Створюючи робочі місця для інвалідів, потрібно враховувати, що є певні різновиди: загальне робоче місце — якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використане для його працевлаштування; спеціалізоване — обладнане спеціальним технічним оснащенням з урахуванням професійних навичок та знань інваліда.

Таким чином, під час обрахування чотиривідсоткового нормативу необхідно виходити із принципу рівності прав суб`єктів господарювання. Тобто якщо на підприємстві зі шкідливими умовами праці встановлювати вказаний норматив працевлаштування інвалідів із розрахунку загальної чисельності його працівників, на робочі місця із звичайними умовами припадатиме більший відсоток працівників-інвалідів, на відміну від підприємства, де таких умов немає. Отже, така вимога порушуватиме принцип рівності суб`єктів господарювання.

Як свідчить практика, в Україні склалася певна позиція: обов`язок підприємства стосовно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати та працевлаштовувати їх на створені робочі місця. Зате своєю чергою обов`язковою є атестація таких місць. Після її проведення необхідно письмово поінформувати про наявність вакантних місць для інвалідів Фонд соціального захисту інвалідів, відповідні органи Міністерства праці та соціальної політики України. Саме це у випадку накладення штрафних санкцій допоможе довести в суді, що підприємство доклало всіх зусиль для працевлаштування інвалідів, але не змогло прийняти їх на роботу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.