Знекровлена Львівщина

Богдан МАЗУР, „Новий погляд”

|

У області з кожним роком неухильно зменшується кількість донорів.

Колись, ще за радянських часів, ці особи користувалися неабияким моральним авторитетом – їх вважали мало не героями. Належна оплата, різноманітні пільги, суспільна повага, декілька вихідних після кожного разу переливання крові. Погодьтеся, не так уже й мало. Справді, за часів СРСР від донорів не було відбою, а до львівського обласного центру крові ніколи не заростала народна стежина.

Нині ситуація кардинально змінилася, далеко не в найкращий бік. Протягом останніх декількох років у Львові та області спостерігається тендеція до різкого зменшення кількості бажаючих здати кров. Мало хто виявляє бажання полегшити страждання свого ближнього і в деяких випадках навіть врятувати йому життя. Потенційних донорів навіть не стимулює матеріальна винагорода в розмірі 75-80 гривень за кожну порцію (450 грамів) зданої крові. Праця донора щоразу більше втрачає свою популярність. Виняток становить лише близька родина: тут уже ніхто не думає ні про оплату, ні про престиж. А добровільне донорство на користь чийогось чужого життя залишається чимось на кшталт пережитку епохи розвинутого соціалізму. Чи не спрацьовує тут стовідсотковий український постулат «моя хата скраю»?

Головний лікар львівського обласного центру крові Ярослав Дяків розповів, що з кожним роком кількість потенційних донорів неухильно зменшується. До критичної межі, на щастя, справа ще не дійшла, але…

— Не хочуть люди нині здавати кров, — розводить руками медик. – Основною причиною є масове перебування на заробітках за кордоном донороздатного населення. У багатьох селах перебувають на заробітках практично всі люди від 20-ти до 45-ти років. Про яких донорів може йти мова, якщо залишилися лише діти, підлітки та пенсіонери? Тому ця проблема є надзвичайно великою та актуальною і для Львівщини, і для України загалом.

За словами пана Дяківа, основний контингент роботи лікарського персоналу – родичі осіб, які потребують переливання крові. Вони й поповнюють практично резерв крові цього закладу. А щодо донорів-добровольців, то тут ситуація є доволі критичною – як у місті, так і в області…

Однак, незважаючи на проблему обезкровленості Львівщини, на щастя, ще не було випадків, щоби комусь із хворих забракло крові. Лікар запевнив, що на всі серйозні випадки завжди знаходять резервні запаси. Це і є той необхідний мінімум, який потрібен для врятування життя потребуючій людині. Однак це зовсім не вирішує проблеми браку донорів у нашому регіоні.

— Щоби вирішити цю проблему, слід суттєво змінити закон про донорство. У тому аспекті, що треба давати донорам різні пільги або суттєво збільшити оплату за порцію зданої крові. А по-друге, службу донорів треба фінансувати. У Львові та області фінансування перебуває на тому ж рівні, що 2-5 років тому. Тому служба крові постійно перебуває у стані хронічного недофінансування. Нашим питанням ніхто не займається на державному рівні. А вартувало б, позаяк ця проблема торкається кожного з нас, — підсумував мій співрозмовник.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.