Бої за Свірж

Марія Скира, „Новий погляд”

|

Чиновники намагаються якнайшвидше «позбутися» замку

Розмови про передачу замку Свірж у концесію ведуться ще з минулого року. Попри запеклий опір львівських архітекторів та митців, обласна адміністрація наполягає на передачі його в управління приватному підприємцю. Головний аргумент – держава не має коштів для реставрації замку, а Національна спілка архітекторів України не зможе самостійно знайти інвестора. На думку чиновників, концесія – єдиний спосіб зберегти Свірж від подальшої руйнації.

«Нема замку – нема проблеми»

Замок у Свіржі Перемишлянського району найстріший в Україні і датується ХIV початком XVI століття. Там жили люди аж до радянських часів. Останній мешканець – генерал Комаровський, який очолив польське повстання у Варшаві. Його родичі живуть зараз у польській столиці, але вони не претендують на замок, бо вважають, що він використовується державою. Директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький переконаний, якщо держава передала замок у Свіржі Спілці архітекторів України, ніхто не має права його у них забрати, а концесія, на його думку – це вигадка облдержадміністрації, позаяк у законі про неї нема ніякої згадки. «24 січня уряд затвердив перелік пам’яток, які не можна продати, – стверджує патріарх українських замків. – Свірж також належить до цього переліку. Відповідно до законодавства, наші пам’ятки можуть знаходитися у державній, комунальній чи приватній власності, а про якусь концесію там не йдеться взагалі. Звичай є багато охочих, які мають дачі, землі, ліси ще тільки замку комусь з них не вистачає для повного щастя. Забрати у спілки замок не можна, продати також, тому придумали концесію. Замок можна було б здати у концесію як об’єкт культурно-соціального призначення, але він розміщений у рекреаційній зоні, тому згідно закону, цього робити не можна.

Чомусь усі вперто твердять, що треба позбутися замку, мовляв, нема замку – нема проблеми. І, можливо, не так позбутися, як задовільнити чиїсь забаганки.

У концесію здають на 50 років. Там і діти, і внуки, того хто візьме замок, стрілятимуть фазанів чи ще щось робитимуть, і ніхто з нас туди не зайде. Концесія – це безкоштовна передача у приватну власність за «ліві» гроші. Як можна забрати замок, якщо люди там роки працювали і зробили 80 відсотків роботи?! Це аморально! Півроку назад ми підписали зі спілкою архітекторів умову про спільне використання замку, і зробимо будинок архітектора, куди зможуть приїжджати і художники, і письменники, і музейники».

У довготермінове безкоштовне користування Спілці архітекторів України замок Свірж був переданий 1997 року як спадок від Союзу архітекторів СРСР. Акт передачі підписаний уповноваженими представниками Львівської облдержадміністрації у березні того ж року. «Розмови про передачу у концесію Свірзького замку ведуться з 2006 року, бо раніше не було відповідного закону, – говорить заслужений архітектор України Андрій Шуляр. – Я маю документи, які засвідчують, що ми витратили на замок 8 мільйонів гривень. Хто нам їх поверне? За радянських часів замок у Свіржі був Будинком творчості Союзу архітекторів СРСР, який фінансував його реставрацію до 1993 року. 1997 року ми отримали замок у спадок і після цього фактично лишилися без коштів на відбудову. У нас є документ, підписаний головою Держбуду, і згідно його, ми маємо право розраховувати на бюджетні кошти. Думаю, нам вдасться все-таки організувати фонд і забезпечити себе на якийсь час».

Хто хоче Свірж?

«Замок Свірж знаходиться у державній власності, а наше управління є його балансоутримувачем, – продовжує тему начальник управління охорони культурної спадщини ЛОДА Василь Івановський. – Протягом п’яти років архітектори нічого там не роблять, а замок руйнується. Позаяк там нема охорони, то до приміщення проникають бомжі, розпалюють вогонь. Тому обласна адміністрація прийняла рішення передати замок у концесію, бо це єдиний законодавчо можливий спосіб. Концесія – це передача в управління, а об’єкт і далі залишається у державній власності. Рішення про передачу приймає спеціальна комісія, до складу якої увійде і представник зі спілки архітекторів. Нам потрібно шукати компроміс і найкращий варіант – комплексне використання замку. Бюджетна організація не має коштів для реставрації, через їх брак у обласному бюджеті передали замок у державне користування. Приватних інвесторів у будь-якому випадку будемо залучати. Але навіщо державі посередник, якщо вона сама може знайти інвестора? Ці питання можна вирішити напряму. Національна спілка архітекторів не виконала своїх зобов’язань. Для того, щоб привести замок у належний стан потрібно 34 мільйони гривень. Де спілка візьме такі гроші, якщо з боку держави допомога є незначною? Умови концесії теоретично готові. Наші вимоги до концесора – це завершення ремонтно-реставраційних робіт, забезпечення вільного доступу до пам’ятки, в тому числі і доступ Спілки архітекторів».

Дивно, що саме зараз влада так почала перейматися проблемами замку. Ходять чутки, що на керівництво облдержадміністрації хтось «тисне», намагаючись отримати бажаний замок. А от на запитання: хто претендує отримати замок у концесію, Василь Івановський відповідав розмито. Спочатку він говорив, що «заходять люди, питаються», потім сказав, що цікавляться львівські фірми. Версію передачі замку Миколі Азарову категорично заперечив. Не підтвердилася чутка, що замок хоче народний депутат Петро Писарчук. У коментарі «Погляду» він назвав такі припущення нісенітницями і сказав, що виділяє кошти на реставрацію Золочівського замку, а до Свіржа не має ніякого відношення. Тож хто так наполегливо прагне отримати замок в «управління» поки що залишається таємницею.

Зберегти б пам’ятки, а кошти знайдуться

Під час палкої суперечки на прес-конференції між митцями та Василем Івановським, який представляв обласну адміністрацію, виявилося, що з бюджету гроші виділяють, а до Возницького вони чомусь не доходять. Невідомо де пропала значна сума, яка мала піти на реставрацію замку. Виходить, що держава виділяє кошти для замку, які зникають, а потім звинувачує архітекторів у бездіяльності

«Так склалося, що з 2004 року Національна спілка архітекторів України нічого не робить у замку через брак коштів, – розказує Борис Возницький. –

Охорона звільнилася і вимагає виплати зарплати через суд. Те, як зараз зберігаються пам’ятки – це щось страшне, і ніколи в нас такого не було. Жодна держава у Європі не мала стільки оборонних архітектур, як Україна – близько 5-ти тисяч. У нас разом з руїнами збереглося 120 замків. З них мають дах всього 26, і найбільше на Львівщині – 8. У радянський час знищено 80 відсотків нашої національної спадщини, 15 тисяч церков зникло з лиця землі на Подніпров’ї, а це півмільйона ікон. З них залишилося близько 60. 1932 року Сталін оголосив п’ятирічку для знищення храмів. Ми добилися визнання геноциду нашого народу, але ніхто не говорить, що був і геноцид культури.

Тай зараз люди по селах продають архітектурні пам’ятки і будують нові церкви. Все засновано на грошах. У Львові не має державної служби охорони пам’яток. Управління, яке є в облраді – це щось інше. Державна служба відокремлена і не слухається голови адміністрації чи ради. І лише вона вирішує, що можна зносити чи продавати. Треба щось робити з нашими замками безумовно, Україна туристична країна і треба туризм розвивати.

Ми очікуємо з Японії грант розміром 2 мільйони 600 тисяч євро. З Англії маємо грант для реставрації Підгорецького замку. Своїми силами у Золочівському замку провели роботи на 18 мільйонів. У нас є бригада своїх реставраторів, маємо документи і все робимо своїми силами.

Чому на замок можуть претендувати приватні особи, а спілка ні? Ми не заперечуємо залучення приватного інвестора до розбудови замку, але ми можемо самі це зробити, не обов’язково це робити облдержадміністрації».

Президент благодійного фонду “Збереження історико-архітектурної спадщини Львова» Андрій Салюк пропонує зібрати кошти для замку, організувавши благодійний аукціон, на який пожертвують свої твори львівські митці. «У такий спосіб можна знайти гроші якщо не для реставрації, то бодай для охорони замку. Тоді не треба буде ніяких концесій», – переконаний він.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *