Небезпеки комп’ютерних ігор

Наталя ЧИЖ, „Новий погляд”

|

Маленькому Владіку всього чотири рочки. У нього є і мама, і тато. Він, як і інші діти, ходить у дитячий садок, любить морозиво і шоколад та вміє вередувати. А ще, як і багато інших дітей сьогодення, Владік не уявляє свого життя без комп’ютера.

Він ще не до кінця розуміє ані суті ігор, ані їх методики, проте годинами вперто натискає на клавіатуру і живе життям автогонщиків та воїнів-героїв. А Сашкові вже п’ять років. От тільки його мама з татом за кордоном і живе він з бабусею, яка не завжди вміє бути суворою та часто просто балує внука. А відтак увесь вільний час Сашко з радістю проводить за ігровою приставкою. А ще десь є такі ж Ігор, Віктор, Андрійко, Іванко… І усіх цих дітей об’єднує, на жаль, не їх вік і не спільні ігри у дворі, а їх пристрасть до комп’ютерних ігор, до віртуального життя.

«Сьогодні можна говорити про так звану комп’ютерну епідемію, – розповідає практикуючий дитячий психолог Оксана Рацька. – Достатньо лише пройтися ігровими клубами і поспостерігати за кількістю дітей, які там сидять. Багатьом з них загрожує залежність від комп’ютера. Проте не варто ділити все лише на чорне і біле та казати, що комп’ютер на дитину має винятково негативний вплив. Потрібно раціонально підходити до використання дитячого часу. І багато тут залежить саме від батьків».

За словами Оксани Рацької, комп’ютерні ігри здебільшого просто компенсують дитині брак батьківської уваги, спілкування з реальними людьми. Поки мама з татом на роботі допізна, дитина поринає у віртуальний світ комп’ютерних пригод. «Воюючи чи вбиваючи у віртуальному світі, дитина намагається знайти в собі ту мужність, якої їй, можливо, бракує у реальності. Дуже часто бойовими, чоловічими іграми дитина всього лиш компенсує брак твердого батьківського плеча, татової уваги чи підтримки, – як приклад наводить психолог Оксана. – Адже якщо дитина відчуває себе повноцінною, їй вистачає дорослого спілкування, реальних ігор з однолітками, у неї не буде потреби віддавати весь час комп’ютеру. Вона знайде для себе цікавіші заняття, які можуть їй знайти і батьки. Якщо ж маленька особа починає шукати сама, чим зайнятися і знаходить вихід у комп’ютерних іграх, з часом це може увійти у звичку і не надто хорошу».

Про залежність від комп’ютера сьогодні доводиться чути справді часто. І загрожує це не лише дітям. От тільки якщо дорослі вже мають сформований характер та світогляд, то діти всього лиш цьому вчаться. А вчителями сьогодні частіше виступають телефільми та комп’ютерні ігри, а не інтелектуальні ігри чи книжки. Так Сашко і Владік, які ще не до кінця розуміють реальне життя, уже вільно почуваються у віртуальному.

«Комп’ютерна залежність несе в собі дві небезпеки, – пояснює Оксана Рацька. – Перша – це відірваність дитини від реального життя. Вона не живе в реальних проблемах і радощах, не розвивається повноцінно. Дитина живе тією хвилиною, коли зможе повернутися у свій віртуальний світ. Друга ж небезпека полягає у вихованні в дитині безвідповідальності. Ігроман звикає до того, що йому не потрібно відповідати за свої помилки, не потрібно думати над наслідками своїх дій, адже будь-яку гру можна просто почати спочатку, натиснувши потрібну кнопку. Тоді як у житті все набагато складніше».

Здавалося б, що поганого в тому, що дитина грається на комп’ютері і при цьому тихенько сидить вдома, не вередує, не гуляє з непевними дітьми допізна? Та й, зрештою, багато комп’ютерних ігор розвивають у дитині уважність, цілеспрямованість та наполегливість до перемоги. От тільки всі ці якості найчастіше віртуальні, адже і життя, в якому вони кристалізуються – теж не реальне, а уявне. І хтозна, що може трапитися із дитячою психікою, коли їй доведеться зіткнутися з реальністю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.