Як формують тариф на теплопостачання

Віктор ЧАРНОМСЬКИЙ, «Ратуша»

|

“Ратуша” запросила депутата міськради від БЮТ пана Теодора Дяківа, відомого широкому загалу львів’ян за судовими процесами, в яких він брав участь, ініціюючи скасування незаконно високих тарифів на холодне водопостачання та послуги ЖЕКів (ЛКП) для утримання житла.

Підвищення цін на газ дало поштовх для зростання тарифів, за якими надає населенню послуги “Львівтеплокомуненерго”. Чи справді наші краяни повинні платити гроші, які з’їдають левову частку бюджету деяких родин, за право просто не замерзнути у власній оселі. Загалом, з чого складається та як формується цей загадковий тариф, про який багато говорять, але майже ніхто з пересічних громадян не може зрозуміти, що воно таке і звідки береться. Ми попросили пана Теодора пояснити саме ці нюанси.

— Спочатку уточнимо: визначення вартості газу в процесі тарифоутворення з точністю до 1% — надзвичайно складна річ, а в грошовому еквіваленті при обсягах використання “голубого палива” підприємствами “Теплоенерго” за сезон ідеться про величезні суми. Нині ми не можемо точно встановити, скільки відсотків становить ціна газу при утворенні загальної вартості тарифу: 50% чи 65%, а це вже розбіжності у мільйони гривень за рік. Ми знаємо, що тепловіддача спаленого газу залежить від його кондиції, якості, тиску, під яким його подають, але достовірно виміряти ці параметри складно, і це лише частина питання, яке виникає під час формування тарифу.

– Поясніть, будь ласка, детальніше про параметри якості газу, як це зрозуміти?

– Почнемо з того, що міжнародні стандарти на теплоємкість газу, тобто, кількість калорій, яка виділяється при спаленні одного кубометра газу, відрізняється від прийнятих на Україні стандартів. Коли ми дійдемо до контролю якості газу, прийнятого в Європі, не відомо, особливо щодо того, який споживає населення. Варто звернути увагу, що для отримання однієї гігакалорії необхідно спалити 167 м3 газу, а газ некондиційний, то його, зрозуміло, треба використати більше. Така ситуація склалася у Сихівському та Франківському районах міста, де підставою для перерахунку мешканцям у бік зменшення за спожите тепло стало визнання економістами підприємств теплоенерго подачі так званого “сирого газу” за грудень минулого та січень цього року. Мені, щоправда, не зрозуміло, чому перерахують тільки цим районам, невже в інші надходить інший газ? Хоча вважаю, що покликаючись на некондиційний газ, перерахунки зроблять із інших мотивів, а саме: ЖЕКи неправильно застосувавши механізм двоставкового тарифу, взяли з мешканців цих районів зайве і, на мою думку, дуже добре переборщили, тому саме це і є реальною причиною перерахунків. Споживачам же пояснили, що для вироблення тепла використали неякісний газ. Додатково підкреслю складність обліку газу, який надходить: він складається з кількох параметрів, де треба враховувати по-перше, співвідношення тисків, зокрема, й атмосферного, по-друге, його вологість, в результаті чого обчислення здійснюють за спеціальними формулами та корегують з показами лічильника по кожній конкретній котельні окремо.

– Чи правда, що ЖЕКи також частково вплинули на тарифоутворення?

– Можливо, комусь із читачів вашої газети мої пояснення видадуться надто складними, але якщо вони бажають зрозуміти суть питання та розібратися в складових, на підставі яких формується досліджуваний у публікації тариф, то прошу зосередитись на проблемі, що виникла ще у 2002 р. під час переходу з оплати за 1 кв. м опалювальної площі до оплати за спожиті гігакалорії. Річ у тім, що ЖЕКи в ланцюгу виробник послуг (теплоенерго) — надавач послуг (ЖЕКи — ЛКП) — споживач (мешканці опалювальних будинків) були включені в такий спосіб, що їм ви­гідно було завищувати теплові навантаження на будинок у вигляді сумарної кількості використаного тепла по кожній окремій квартирі, яку вони встановлювали, оперуючи “опитувальними листами”. Це призвело до завищення обсягу реально спожитого тепла у деяких будинках міста майже на 40%. Відповідно, мешканці заплатили ці гроші і навряд чи їх їм хтось поверне. Тому застосування тарифів, виписка квитанцій, нарахування зобов’язань платників споживачів тепла так само є дуже важливою частиною у формуванні загальної суми тарифу.

Підсумовуючи, хочу зосередити увагу на тому, що на жодній із сесій не обговорювали питання застосування тарифу, а тільки його зниження. Ну, знизимо тариф із 180 на 150 грн за гігакалорію, а навантаження, використовуючи “опитувальний лист”, збільшимо, у цій ситуації люди нічого не виграють! Тариф зменшать, а квитанції споживачам приходитимуть зі старими сумами, тому “тарифне” питання на сесії 22 лютого, я вважаю, не було всесторонньо підготовленим.

– Пане Теодоре, яка роль міськради в об’єктивному, економічно та юридично обґрунтованому втручанні в процес формування тарифу на теплопостачання?

– Серед факторів, які впливають на формування тарифу, є й інші чинники, до яких належать витрати на існування теплопостачальних підприємств — ресурси, штати, зарплата, технології, матеріали, послуги сторонніх організацій тощо. І їх треба встановлювати реально, а не так, як вони формувалися — за фактом витрат попередніх років. Щороку треба здійснювати жорсткий контроль за витратами теплопостачальних підприємств і реальними витратами тепла в мережі. Це повинно бути предметом розгляду уповноваженого власника, або виконавчого комітету, або управління інженерного господарства.

Контроль же над цими структурами є прерогативою саме міської ради, яка впродовж останніх 15 років цим питанням не займалася. Нічого нового тут не треба вигадувати, оскільки цей контроль є і правом, і обов’язком міської ради. Тому коли 22 лютого розглядали питання про зменшення тарифу на 15% рішенням сесії міськради, допустили юридичну неточність. За законом, рада мала б рекомендувати виконавчому комітету знизити тарифи, а не брати на себе відповідальність за прийняття зменшеного тарифу, тоді все було б правильно і не було б політичного протистояння.

– Тепер про газ, який видобувають в Україні. Скільки його потрібно для населення та яка його вартість?

– Як встановила восени минулого року комісія Верховної Ради, вартість нашого газу навіть за дуже роздутими цінами — близько 114 грн за м куб., що майже у п’ять разів менше, ніж закупівельна ціна від Росії чи Казахстану, а добувають його трохи більше, ніж потрібно для стовідсоткового задоволення потреб усього населення нашої країни. Чому б його не продавати населенню за цією ціною, я як депутат Львівської міської ради, на жаль, не вирішую.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.