Нардеп Олександр Горошкевич про те, що не слід гнатися за чужими нафтою й газом, а добувати свої.
Неоколоніальні амбіції путінської Росії лякають нині не тільки Захід, а й таких її сателітів як президент Білорусії Олександр Лукашенко, який зайнявся (хочеться вірити, що всерйоз) питанням енергетичної безпеки своєї країни. Але вони ніскілечки не налякали нашу урядову коаліцію. Її представники – Юрій Бойко, Микола Азаров, Андрій Клюєв – навпаки, то тягнуть нас у ЄЕП, то закликають поділитися з Росією половиною української газотранспортної системи в обмін на акції російських газо- і нафтовидобувних компаній. За логікою Бойка, це надійно наповнить наші трубопроводи дешевими енергоносіями і відіб’є у росіян бажання будувати їх в обхід України.
Питання про те, чи обов’язково українцям бабратися у сибірських болотах, щоб забезпечити російською вуглеводневою сировиною нашу енергетичну незалежність, кореспондент “Погляду” поставив народному депутатові України, а ще недавно генеральному директору державного акціонерного товариства “Чорноморнафтогаз” Олександрові Горошкевичу.
Це – цілковитий абсурд. Уже те, що президент РФ Володимир Путін заявив, що ініціатива про такий обмін була з української сторони, свідчить про скептичне ставлення самих росіян до цієї ідеї. Адже така заміна не може бути адекватною та й взагалі навряд чи можлива. Видобуток нафти і газу на території будь-якої держави не забезпечить енергетичну безпеку України. По-перше, є проблема транспортування енергоресурсів із площ, де їх видобуватимуть. Друге питання – це цінова політика тієї держави, яка регулюватиме ціни на продукти згідно зі своїми тарифами і своїм баченням.
Вартість продукту все одно встановлюватиме регулювальний орган держави, де видобувають цей продукт. А вони виставлять ту ринкову ціну, яку вважатимуть за потрібне, і Україна так чи інакше змушена буде її сплачувати. Та я навіть не розумію, як можна буде збалансувати вартість української газотранспортної системи з вартістю сировини, яку ми видобуватимемо в Росії. Цим завдання забезпечення енергетичної незалежності України ми аж ніяк не вирішимо.
Чому ж тоді міністри уряду Януковича так переконують нас вступити до ЄЕП, створити газотранспортний консорціум з Росією і “по-братерському” видобувати газ і нафту у цій країні?
Я вже казав, що не поділяю думки про необхідність видобутку цих енергоносіїв на території іншої держави з усіма тими проблемами, що можуть виникнути як на етапі розвідки, так і транспортування. Ми сьогодні не можемо приступити навіть до розробки своїх розвіданих родовищ. У нас на це бракує коштів. Я не вбачаю у цій пропозиції представників українського уряду особистих мотивів, але і державницької позиції також. Як на мене, це — просто популізм, що має на меті довести, ніби зближення з Росією дозволить якимось чином зміцнити енергобезпеку України. Проте ці заяви не мають під собою реального підґрунтя.
Ви переконані, що ефективніше вкладати гроші у видобування енергоносіїв на теренах України?
Безперечно. Ми маємо достатньо великі їх запаси на Чорному й Азовському морях. Розвиток шельфу цих морів – узагалі майбутнє України. Північна суходільна частина нашої країни теж не повністю розвідана. Тож ми маємо над чим працювати і на своїй території. Енергобезпека нашої держави схована у наших же надрах. І поки ми не вирішили питання фінансування власного видобутку, братися за видобування нафти й газу в якій-небудь іншій країні просто смішно.
Який приріст видобутку нафти і газу в Україні могло б забезпечити освоєння одного лише морського шельфу?
Важко сказати, тому що далеко не все розвідано. У нас є дані тільки з попередніх сейсмиків (геологічної розвідки – Авт.). Видобуток на шельфі значно складніший, ніж на суходолі. Але і ті попередні дані, які ми маємо, свідчать про те, що у нас дуже великі запаси. Гадаю, що ми могли б як мінімум подвоїти нинішній видобуток.
Що ж цьому заважає?
На мій погляд, та ж сама Російська Федерація, яка розуміє, що ми можемо почати займатися власним видобутком і хоч частково поліпшити стан своєї енергозабезпеченості. Вона всіма силами сприятиме чому завгодно, тільки не тому, щоб Україна займалася видобутком на шельфі моря і таким чином збільшувала теперішні обсяги видобування нафти і газу.
А скільки коштів вклали у видобуток нафти і газу у морі українські приватні інвестори, скажімо, усспішна компанія СКМ Рината Ахметова?
Чесно кажучи, я не чув, щоб СКМ чи якісь інші українські інвестори вкладали гроші у цю справу. Крім держави, яка вкладала свої кошти через структури НАК “Нафтогаз України” – “Укргазвидобування” і “Чорноморнафтогаз” – інші українські інвестори мені не відомі. На нашому шельфі займаються розвідкою і намагаються налагодити видобуток енергоносіїв радше закордонні інвестори, зокрема, компанії “Shelton Canada” та “Venco International”.
Чи існує в Україні достатня законодавча база для їхньої діяльності і як ставляться до цього наші урядовці та Фонд Державного Майна?
З огляду на законодавство в нас є все, що потрібно, щоб іноземці могли працювати на шельфі Чорного й Азовського морів. А Фонд держмайна не має до цього ніякого відношення. Відносини регулюються між Мінпаливенерго та його органом НАК “Нафтогаз України” з одного боку, та інвестором – з іншого.
І коли західні компанії можуть реально розпочати видобуток на шельфі?
“Shelton Canada” працює у нас на Азовському морі давно і вже знаходиться на етапі буріння параметричних свердловин. А “Venco International” тільки планує у квітні підписати угоду з державою і приблизно у вересні цього року приступити до сейсмиків та перших параметричних свердловин. Зате вона заходить на Керченську ділянку і претендує на розробку глибоководної частини шельфу, тобто на розробку тих складних родовищ, до яких ми не дістанемося, напевно, ще років 20! Отож, перспективи для нарощування видобутку власних газу і нафти в Україні доволі оптимістичні.
Розмовляв Василь КУТЯНИН, „Новий погляд”