Без надії на порятунок

Наталя ЧИЖ, „Новий погляд”

|

По кілька разів на місяць квартири трьох сімей заливає каналізаційними водами.

Мешканці будинку №14, що на вулиці Назарука ось уже близько семи років живуть у холоді та смороді. Три сім”ї, Мельник, Гапій та Пилипчак, які ділять один старенький особняк, по кілька разів на місяць потерпають від затоплень підземними та каналізаційними водами. Офіційна причина – слабка каналізаційна система. Про неофіційну люди говорити бояться. Мовляв, щоб не нашкодити самим собі.

Ще 1972 року було прийнято рішення про знесення будинку №14 на вул. Назарука у зв’язку з будівлею багатоповерхівок, які стали б додатковим навантаженням на системи каналізації. От тільки рішення так і залишилося всього лиш паперовою відпискою. До сьогодні люди живуть у старенькому будиночку, без води (її вони беруть у сусідів із квартирних будинків), без тепла, у постійному очікуванні чергового потоку води із каналізації.

„До нас стікаються усі води довколишніх вулиць, – розповідає мешканка будинку №14 Орися Пилипчак. – Рівень каналізації, що по вулиці Хмельницького, Грінченка, Назарука-Стеценка, став вищим від підлоги, і тепер усе йде до хати, яка знаходиться у низині. Спочатку вода затримувалася на подвір”ї, а тепер її стало занадто багато, щоб там поміститися.”

Рівень води у кімнатах під час затоплень сягає метра. Працівники МНС, які регулярно прибувають на місце трагедії, фіксують рівень 0,8 м. І з кожним новим затопленням кількість води не зменшується. А затоплює людей… по кілька разів на місяць.

„Останній раз нас затопило на початку лютого, якраз тоді, коли було холодно. Поки вода не зійде, стояли на дворі. Їсти не було що, бо дійти до холодильника не могли. Навіть останній кусок хліба, який встигли винести, впав від переживання у воду на подвір’ї”, – ділиться болючими спогадами пані Орися.

Діти з онуками, які жили з пані Орисею, переселилися на квартиру. Сестра хворіє розсіяним склерозом на ноги, а Орися Пилипчак уже звиклася із ангіною. От тільки переживає, щоб не обернулося це раком горла. Про купівлю нових речей уже давно забули. А для чого, якщо і той одяг, який є, доводиться тримати на шафах, обгорнутим лавандою та іншими травами. „Щоб у люди можна було вийти,” – пояснює Орися Пилипчак. Після купівлі третього холодильника відмовилися і від цієї ідеї. Усе гине у воді. Та і небезпечно це, адже одного разу жінку вже вдарило током. На будь-які відшкодування від влади навіть не надіються. Мовляв, вони і на пачку порошку не дадуть. „У нас тепер немає нічого. Увесь одяг, взуття, меблі – все знищено. Спимо на розкладачці, яка стоїть на висоті метра, щоб не потонути уві сні, – ділиться болем пані Орися. – Та й спати в хаті взагалі неможливо, бо там не лише нестерпний сморід, їдкіший за ацетон, а й холодно і сиро. Краще вже шукати притулку для бомжів. Там, принаймні, немає щурів та грибка”.

Мешканці довколишніх будинків допомагають, чим можуть. Дехто – воду вигрібати, дехто забирав дітей на ніч, коли затоплювало опівночі. Нещодавно у помешканні Орисі Пилипчак до усього ще й завалилася від сирості стіна, яка захищала сім’ю від зимових морозів. „Ми з чоловіком зробили відгородження від вулиці зі шпалер та пінопласту. Але хіба воно зігріє? А обіцяють двадцятиградусні морози,” – переживає жінка.

Ще у травні минулого року мешканці сумнозвісного будинку звернулися із листом-проханням до мера міста Андрія Садового, в якому просили заставити працювати відповідні служби, які йому підпорядковані. Як результат, сьогодні люди досі отримують документи-відписки з запевненнями, що все в процесі розробки і є уже інвестор, який посприяє їхньому переселенню у нове помешкання. Але жодних реальних дій не помітно. Усі звернення до міської ради завершуються лише розладом нервів і слабкою надією, що все-таки є ще при владі люди, які допоможуть. А у славнозвісній „Самопомочі” спромоглися хіба що на пораду судитися із міською владою. От тільки грошей на суд та і довіри до можливого позитивного вирішення процесу в людей немає.

„До кого ми тільки не зверталися, – бідкається Орися Пилипчак. – Але все якось проти нас. Усіх, хто хоча б намагався нам допомогти, знімали з посади. Так і Базарника недавно зняли. Коли ж ми прийшли з гарантійним листом від нього до Андрія Садового, той сказав, що Базарник уже звільнений. А що нам робити?”

А що робити людям, які уже сім років живуть практично у каналізаційному стокові, не може відповісти ніхто. Ані сусіди, які досі дивуються, що таке можливо у великому місті, ані родичі, які просто не мають можливості допомогти. Навіть міська влада, якій далекі проблеми холоду та голоду, мовчить.

Коментар „Погляду”

Павло Василенко, начальник прес-центру Головного управління МНСУ у Львівській області:

„Наші оперативні служби вже прекрасно знають цю адресу. Коли дзвонять мешканці будинку № 14, ми вже навіть знаємо, яку техніку брати і де шукати ті решітки для відкачування води. Найчастіше виклики з Назарука, 14 надходять у осінній та зимовий періоди, коли багато дощів, тане сніг. Ми відразу ж реагуємо та проводимо необхідні заходи. Щоправда, наша пожежно-рятувальна техніка не призначена для викачування намуленої води. Для цього має бути техніка комунальних служб. Але допомога комунальників чомусь завжди запізнюється, і мешканці цього сумнозвісного будинку звертаються до нас, бо знають, що ми не залишимо їх у біді. Нам просто необхідно реагувати, щоб люди бачили, що є ще хоч якась влада, яка прийде на допомогу і не проігнорує чужу біду.”

Марія Желіско, директор департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР:

„Назарука, 14 – це приватний будинок. А приватні будинки на черзі на переселення у інші помешкання не стоять. У нас і так з кожним роком загострюється проблема із переселеннями із квартирних будинків, тому про приватні мова йти не може. Андрій Павлів зараз розглядає проект будівництва нового будинку для цих людей. Справа в тому, що на вул. Назарука є ще один приватний будинок (№ 20), мешканці якого ще й приватизували поряд земельну ділянку. Ту землю планується забрати у комунальну власність і там побудувати помешкання для людей із 14 та 20 будинків. Якщо ж ми не знайдемо для цього будівництва інвестора, то єдиним вирішенням проблеми буде ремонт дощових колекторів. А на це у бюджеті розвитку вже є відповідні кошти.”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.