Воєнні дії США проти Ірану вже сплановано.
Оглядач ВВС Франк Гарднер з посиланням на джерела у дипломатичних колах оприлюднив мало не сенсацію. Хоча такий хід подій прогнозувало чимало аналітиків, усе ж повідомлення про нову війну на планеті, так би мовити, завжди застає зненацька. Так от цього разу плани США розраховані набагато далі бомбових ударів по відомих і потенційних іранських ядерних об`єктах.
За словами фахівця, американські штабісти вже позначили інші можливі цілі — у тому числі військово-повітряні і військово-морські бази, об`єкти протиповітряної оборони, ракетні заводи та командні пункти. До цього ж списку, розробленого Центральним командуванням у Флориді, входять заводи зі збагачення урану в Натанці та Ісфахані, а також об`єкти в Араку і Бушері. Ймовірність такого сценарію підтверджує і факт переведення в район Перської затоки додаткових військових кораблів США.
Натомість Вашингтон заявляє, що не має наміру нападати на Іран і, як раніше, намагається дипломатичними засобами переконати Тегеран вирішити складний вузол питань шляхом переговорів. США стверджують, що ядерна програма Ірану спрямована на розробку ядерної зброї. Іран ці обвинувачення відкидає. Одночасно високопоставлені чиновники США звинувачують Іран у постачанні зброєю і боєприпасами шиїтських бойовиків в Іраку.
Але президент Ірану Махмуд Ахмадінежад тримається твердо. Нові звинувачення на адресу свої країни він пояснює спробою США приховати власні невдачі в Іраку. “Моя країна не боїться військової сили США, — заявив іранський лідер. — Будь-який напад буде суворо покараний”.
Тим часом минулого тижня впливові конгресмени-демократи застерегли президента Буша, що в нього немає необхідних повноважень для оголошення війни Ірану. Щоправда, і сам Буш постійно повторює про намір врегулювати суперечку з Іраном дипломатичним шляхом. Після одного з таких випадків спікер палати представників конгресу США Ненсі Пелосі зазначила: “Я ловлю його на слові”. Разом з тим вона заявила, що конгрес повинен відстояти свої права і “чітко дати зрозуміти, що ні в цього президента, ні в жодного іншого немає повноважень нападати на Іран”.
І хоча у самій Америці щоразу збільшується хвиля спротиву агресивній зовнішній політиці, деякі аналітики натякають, що ця ситуація ну дуже вже нагадує передіракську риторику. Тому агресивне американське дежавю уже почало лякати світ.
Віталій ПАВЛИШИН, “Україна і час”