Свято українського рейдера

Анатолій ГУБЕНКО, “Україна і час”

|

Минулий, 2006 рік можна сміливо називати роком українського рейдера. За цей рік були захоплені та знищені десятки українських підприємств. Хвиля рейдерських захоплень докотилась і до Львова.

Однак столиця Західної України виявилась міцним горішком. Львівські підприємства не здаються без бою, і може статись так, що 2007 рік стане для рейдерів, які вирішили випробувати Галичину на міцність, роком поразок.

Рейдерство — термін, який почали активно використовувати в Україні лише кілька років тому. Означає він незаконне захоплення контролю над акціонерним товариством.

Ще десять років тому термін “рейдерство” взагалі не використовували на теренах колишнього СРСР. У 2000 році про небезпеку рейдерства вже говорять провідні ЗМІ Росії. Українці з цікавістю прислухаються до інформації про захоплення російських ВАТ, але ще не сприймають загрозу всерйоз.

Тривалий час рейдери були зайняті великими акціонерними товариствами на Сході України та у столиці, але з часом їхню увагу привернула і Галичина.

Як упізнати рейдера

Першими ознаками рейдерської атаки є підвищена зацікавленість акціями фірми, яку намагаються захопити. Деяку частину акцій вдається скупити легально. Як правило, це невелика частка. Далі починаються незаконні дії. Рейдери підкуповують фірму-реєстратора, в якої зберігаються дані про всіх акціонерів, і отримують на руки копію реєстру.

Володіючи реєстром акціонерів, представники рейдера подаються у похід на адреси, зазначені у цьому реєстрі, і пропонують власникам акцій продати їх. Тих, хто не бажає продавати, вмовляють, а якщо не вдається вмовити — залякують.

Перед фірмою, що виконує замовлення клієнта, який бажає захопити те чи інше підприємство, стоїть завдання заволодіти як мінімум 10 % акцій фірми-жертви. Той, хто має 10 % акцій, може вносити до порядку денного на зборах акціонерів свої пропозиції. Правління акціонерного товариства зобов`язане скликати збори акціонерів на прохання власника такого пакета. Якщо прохання буде відхилено, володар 10 % акцій має право скликати збори самостійно.

Здається, що акціонерному товариству нічого не загрожує. Навіть якщо рейдери внесуть до порядку денного зборів пропозицію про зміну керівництва фірми, нічого страшного не станеться, адже існують власники ще 90 % акцій, які можуть з тією пропозицією не погодитись. Але річ у тому, що рейдери роблять усе можливе, щоб на ці збори потрапили тільки власники підконтрольного їм пакета акцій.

Рейдерам не потрібні справжні збори, їм потрібен привід, щоби підробити протокол загальних зборів, на яких нібито було ухвалено рішення про зміну керівництва ВАТ.

Після цього можна з`являтись у кабінеті голови правління і викидати його на вулицю. Достатньо кількох годин, щоби все майно фірми продати за безцінь замовнику рейдерської атаки.

Звісно, колишній керівник може оскаржувати дії рейдерів у суді, але повернути захоплене майже ніколи не вдається. Відбувається це тому, що паралельно зі скуповуванням акцій розпочинається так звана судова карусель.

У різних регіонах країни підкуповують суддів, і судові виконавці, порушуючи закон, накладають арешт на акції підприємства та його майно. Підприємство зазнає збитків. Члени правління, замість того, щоби працювати, їздять по країні та з`ясовують, чим і кому акціонерне товариство не вгодило. Таким чином формується громадська думка, що керівники ВАТ — злочинці. Крім цього, судова карусель відволікає увагу правління від підготовки до акціонерних зборів, які повинні стати для цього ВАТ останніми.

Отже, фірма захоплена і розпродана. Колишні власники контрольного пакета акцій борсаються у десятках судових позовів, а замовник рейдерської атаки підраховує прибутки, які перевищують затрати у десятки, а подеколи й у сотні разів.

Рейдери чи чесні бізнесмени?

Дирекція “Інвестиційного консорціуму “Вихор”, який нещодавно заволодів 12 % акцій львівської агрофірми “Провесінь”, стверджує, що вони — чесні бізнесмени, які не бажають знищувати “Провесінь” і воліють лише оптимізувати роботу овочевої фабрики. Можливо, це й так, але поспостерігаймо за діями цього консорціуму.

Почалось усе влітку 2006 року. До голови правління ВАТ “Агрофірми “Провесінь” Івана Півня приходить пан Сидір Кізін, брат заступника генерального директора ТзОВ “Інвестиційний консорціум “Вихор” Герасима Кізіна, і пропонує Півню мільйон гривень на те, щоби він розрахувався з акціонерами та віддав “Провесінь”. Іван Півень розповідає, що своє прохання Сидір Кізін аргументував тим, що “Провесінь” займає землю, яку можна використати з більшою користю — наприклад, під будівництво елітного мікрорайону. Пана Кізіна не цікавить той факт, що Львівщина залишиться без свіжих овочів, бюджет області — без грошей, які давала агрофірма, а понад 600 працівників агрофірми — без роботи. Життя жорстоке. Іван Півень розповідає, що відмовився від цієї пропозиції і сума, яку йому пропонували, зростає вже до мільйона доларів. Збільшення грошової винагороди за смерть підприємства не справляє на Івана Півня враження. Він знову відмовляється. Наслідки цієї відмови не змусили себе чекати.

Невдовзі біля воріт агрофірми з`явились обклеєні плакатами автобуси. Лозунги були такими: “Геть Півня!”, “Скасовано кріпосне право”. Довідатись, що це за “кріпосне право”, Івану Півню не вдалося. Зате з`ясувалося, що люди, які прибули автобусами, імітували обурений колектив “Провесіні”. Абсурдність випадку полягає і в тому, що справжній колектив агрофірми з цікавістю спостерігав за безплатним цирком з території овочевої фабрики.

Нікопольські “огірки”

Шоу продовжилось в українських судах і дуже нагадувало згадану вище судову карусель.

За два місяці агрофірма отримала понад 30 позовів, поданих у різних містах країни.

Щоби продемонструвати абсурдність вимог позивачів, наведемо один приклад.

Нікопольський районний суд Дніпропетровської області отримує позовну заяву громадянина І. Сугерея на його довірену особу В. Ковригу та на голову правління “Провесіні” І. Півня. У цій заяві Півня безпідставно звинувачують у незаконних операціях з акціями агрофірми, а Ковригу у тому, що він не завадив Півню проводити ці операції.

Суд посилає Іванові Півню повістку, але він її не отримує. Чому так сталося, можна з`ясувати, дослідивши адреси та поштові штемпелі на конвертах. Повістку надсилають не до Львова, за місцем проживання пана Півня, а в якесь село під Нікополем. Це могло би бути помилкою, якщо б не усі наступні повістки, які потрапляли на правильну адресу. Але ж ні! Всі вони опиняються під Нікополем.

Як наслідок, Іван Півень дізнається про судовий позов тільки від судових виконавців, які прийшли описувати майно агрофірми.

Напрочуд цікавим виявляється і момент появи у “Провесіні” незадоволеного акціонера на прізвище Сугерей. Під час перевірки з`ясувалося, що підпис на договорі, згідно з яким ЗАТ “Народні реєстри” перереєструвало на ім`я Ігоря Сугерея 650 780 акцій “Провесіні” — підроблений!

Далі ще цікавіше. “Вихор” скликає збори акціонерів “Провесіні”, винаймаючи для цього залу, розраховану максимум на двадцять осіб. Спитати б: як могли розміститись у цьому залі всі акціонери? Можливо, там мали бути лише обрані? Втім, дізнатись про це годі, оскільки збори не відбулись. Слідче управління УМВС України у Львівській області порушує кримінальну справу щодо підробки підпису Ігоря Сугерея — стаття 358 КК України, частина 3.

“Провесінь” подає на ІК “Вихор” до суду. Результатом позовів “Провесіні” стали дві ухвали. Однією, від 31 жовтня 2006 року, Господарський суд Львівської області наклав арешт на іменні акції агрофірми “Провесінь”, які належать ТзОВ “Інвестиційний консорціум “Вихор”, та заборонив рейдерам брати участь у загальних зборах акціонерів. Іншою, від 13 листопада 2006 року, Франківський районний суд міста Львова заборонив реєстратору “Провесіні” — ЗАТ “Народні реєстри” — проводити будь-які зміни з реєстру акцій, що належать “Вихору” і фізичній особі Сугерею.

Це неймовірно обурює пана Кізіна. Тож він у замовних статтях, розміщених у львівській пресі, заявляє, що ухвалені судами рішення є незаконними, і подає апеляцію.

Цікаво, що цілком логічне рішення львівських судів здається йому неправильним, а абсурдне рішення Нікопольського районного суду за позовом Сугерея — навпаки. Можливо, пан Кізін мислить не як чесний бізнесмен?

Це не виключено, оскільки прізвище Кізін пов`язане зі спробами захопити такі київські акціонерні товариства, як ВАТ “Мода”, “Завод “Ремточмеханіка”, “Украналіт”, “Київшляхбуд”, ВАТ “Київ-Взуття”, “Укрспецавтоматика”, книжкова фабрика “Жовтень”.

Законом по загарбниках

Проаналізувавши події, що стосуються перерахованих вище столичних підприємств, можна з легкістю відповісти на запитання, кого назвати рейдером.

Що ж до робочого колективу агрофірми “Провесінь”, то він висновки вже зробив. 12 лютого до будинку Апеляційного суду прийшло приблизно 300 працівників агрофірми, щоби захистити суддів від наклепів. Акцію підтримали Соціалістична партія та Партія регіонів.

Боротьба триває. “Провесінь” не здається. Тримається й будівельна фірма “Галбуд”, яку також атакували рейдери, і є надія, що 2007 рік не буде для рейдерів таким же успішним, як попередній.

Уже набув чинності ухвалений Верховною Радою антирейдерський закон, в якому сказано, що всі судові спори навколо приватизованих підприємств розглядатимуть лише господарські суди за місцем розташування об`єкта спору. Будь-яким іншим судам у будь-яких інших населених пунктах заборонено ухвалювати будь-які рішення, що стосуватимуться господарських спорів. Зацікавленість рейдерськими атаками на підприємства Західної України виявили і народні депутати України, які подали з цього приводу відповідні депутатські запити.

Проте судові каруселі, закручені перед ухваленням антирейдерського закону, і далі крутяться. Злодії все ще намагаються заволодіти тим, що їм не належить, і акціонерним підприємствам Львівщини треба бути насторожі.

Свято рейдера закінчилось, але й про остаточну перемогу над “чесними” бізнесменами говорити зарано.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *