Вова-”Десант”: замовник чи жертва замаху?

Микола САВЕЛЬЄВ, «Ратуша»

|

Невдовзі справа про замах на депутата Федишина буде в суді. Однак, запитання залишилися.

Аналізувати деякі події легше тоді, коли вже минуло трохи часу, принаймні сьогодні вже можна сміливо відкинути версії про те, чого бути просто не могло…

Можна впевнено стверджувати: розслідування минулорічного замаху на депутата міськради, засновника ринку “Шувар” Романа Федишина потрошку добігає кінця. Ніхто з осіб, причетних до розслідування цієї справи, не заперечує, що за­тримання трьох безпосередніх виконавців злочину, під час якого загинула безневинна 14-річна дівчинка, — безсумнівний успіх правоохоронців, яких на той час очолював генерал Максимов. Залишилося лише знайти замовника і обґрунтувати мотиви. “Ратуша” вже давно висловлювала здогади, що людина, яку на роль “замовника” підриву автомобіля пана Федишина було фактично “призначено”, є лише посередником. А основну фігуру, вочевидь, потрібно шукати в іншому місці. За­пліснявіла істина про те, що немає нічого таємного, що не стало б явним — і саме тому підшуковувати на роль цапа-відбувайла когось “лівого” — справа невдячна і непродуктивна.

За інформацією “Ратуші”, спершу затриманий завгосп “Шувару” дав одні покази, і правоохоронці взяли в “розробку” людину в кримі­нальних колах знану на прізвисько “Душман” (дружина якого є однією з засновниць ринку “Шувар”). “Душман” використав усі можливі впливи і наразі вискочив з-під пресу силовиків. Тоді увагу правоохоронців привернув інший чоловік, у кримінальному світі знаний на прізвисько “Вова -”Десант” (дружина якого теж є співзасновницею “Шувару”). Невдовзі саме “Десанта” заарештували за підозрою у співучасті в скоєнні цього злочину. Минуло майже три місяці після цього арешту, і в газету прийшла Лариса (дружина) і Тетяна (донька) Вови —”Десанта”, котрі на цей час зрозуміли, що мовчання — не завжди золото. “Ратуша” не має права виступати чиїмось адвокатом, але деякі думки рідних затриманого за підозрою у скоєнні важкого злочину видаються нам вельми цікавими. Сподіваємось, що ці ж питання зацікавлять і слідство.

– Отже, пані Ларисо, Ви розумієте, як кажуть у американських трилерах, “все те, про що Ви зараз скажете, може бути використано проти Вас”, а заодно і проти Вашого чоловіка?

— Пане Миколо, я за ці кілька місяців багато про що передумала, і рішення оприлюднити деякі речі остаточне.

– Аби уникнути звинувачень у будь-якому замовчуванні фактів чи замовленому характері мате­ріалу, давайте поставимо питання руба: Ваш чоловік, Володимир Іванович Панасенко, 1959 року народження, знаний у кримінальних колах на прізвисько “Десант”. Чому?

— Володимр Іванович служив в армії в десантних військах, у нас навіть про це десь є вирізки з газет.

— Він був у кримінальній “бригаді” Васі-”Хіміка”?

– Що означає “був в бригаді”? Ми особисто добре зналися з небіжчиком Васею-”Хіміком”, були в нього на Дні народження, але це, здається, не злочин? Мій чоловік ніколи не був засуджений, а його особисті знайомства з кимсь ще не є підставою для обґрунтованих звинувачень.

– Добре, полишимо це для історії. Розкажіть про перипетії того трагічного жовтневого дня.

– Коли пролунав вибух, я була на роботі на “Шуварі” (працюю менеджером фінансово-аналітичного відділу ТзОВ “Шувар”). Зчинилася страшна паніка. Я передзвонила чоловікові на мобільний — він тоді був у спортзалі. Саме у спортивному костюмі Володимир Іванович приїхав на місце злочину.

– Ви завжди називаєте чоловіка по імені та по батькові?

– Вибачте, у мене така звичка. Адже чоловік теж працює на “Шуварі” адміністратором, я його кілька разів привселюдно назвала “Вовчиком”, мені зробили зауваження, відтоді і приклеїлося: “Володимир Іванович”.

– Тобто, і Ви, і чоловік працюєте на “Шуварі”?

– А також наш 19-річний син Олександр і зять Юра. Але не “працюєте”, а працювали. За кілька днів до арешту мого чоловіка, 23 листопада 2006 року, мене відсторонили від роботи, а потім і взагалі звільнили за прогули. Роман Федишин сказав: “Хочу, аби в офісі був спокій”. Думаю, він уже тоді знав, що Володю арештують. Сашка і Юру теж звільнили. Володю наразі — ні.

– Ви хочете повернутися?

– Найбільш актуальне питання нині — звільнення з-за ґрат мого чоловіка. Я впевнена і маю факти про те, що він невинний.

– Оскільки впевненість родичів – річ суб’єктивна, то розпочнемо з фактів.

– Моєму чоловіку доводять, що ПІСЛЯ скоєння злочину біля магазину “Реліквія” він передав п’ять тисяч доларів США завгоспу ринку “Шувар” Олександрові Рудому. Це повна дурниця, бо о тій годині, на яку вказує завгосп, Володя був з іншими людьми, є їх покази (серед них навіть кілька співробітників міліції), думаю, це міг би підтвердити і ще один депутат міськради, який був тоді на “Шуварі”. Генерал Максимов ще 20 листопада на прес-конференції заявляв, що гроші виконавцям передали ДО і ДЛЯ підготовки скоєння ними злочину, і вони мали намір не вбити, а НАЛЯКАТИ

п. Федишина. Чоловіка тоді знімали кілька журналістських відеокамер, а всі плівки чомусь зникли! Тим паче, якщо б мій чоловік забажав знищити (саме це стверджує прокуратура) пана Федишина, то чи став би він звертатися по допомогу до людини, яка страшенно зловживає спиртним і якого міліція затримала в психіатричній лікарні на Кульпарківській (Олександр Рудий потрапив туди після багатоденного запою, а запив тоді, коли дізнався про загибель дівчинки). Слідчим Рудий дав покази, що мій чоловік погрожував вбити його і всю його рідню, якщо той не підірве авто Федишина. Апелюємо до звичайної логіки: звідки міг мій чоловік знати, що Олександр Рудий, який є однокласником пана Федишина, тихенько не повідомить останнього про страшні наміри мого чоловіка, потім запише погрози на диктофон, врешті, силові структури візьмуть Володю “на гарячому” і на довгі-довгі роки посадять за ґрати? Абсурд, просто абсурд, тим паче ті, хто знають Володю, можуть підтвердити: він завжди багато разів перестраховувався, був надзвичайно обережним, продумуючи свої кроки наперед відразу на кілька ходів.

– Роман Федишин боявся Вашого чоловіка?

– Думаю, так. Володя був різкий, дуже різкий, але справедливий. Вольовий, жорсткий чоловік, який умів досягати свого. Однак, на слідстві Роман Федишин повів себе порядно: він дав покази, що вони з моїм чоловіком постійно конфліктували, але особисто йому Володимир Панасенко ніколи не погрожував. До речі, і чоловік, і ми всі робили все, щоб Роман Федишин став депутатом.

– Скільки у Вас відсотків акцій “Шувару”?

– Особисто в мене — 8%, ще по 8 % мають Л. Доскоч і Л. Бокало, 25 відсотків належить А. Чіпчареві, 50,5 відсотка — самому Романові Федишину. Ще піввідсотка має дружина п. Федишина.

– Що давала загибель Романа Федишина Вашому чоловікові? До нього могли перейти акції співзасновника?

– Слідство чомусь стверджує, що на підставі статуту 2004 року мій чоловік теоретично після загибелі Федишина міг би отримати контрольний пакет акцій “Шувару”, але це повна дурниця — я з юристами проштудіювала цей статут уздовж і впоперек і навіть теоретична можливість таких набутків — ілюзорна. Додатково я стверджую, що фінансові порушення на “Шуварі” — дуже серйозні, і всі дії мого чоловіка були скеровані саме на припинення цих зловживань персоналом, з метою отримання більшого прибутку засновниками, а не на боротьбу з власником контрольного пакета акцій. Я займалась на “Шуварі” питаннями сплати оренди і, повірте, знаю, про що говорю. Якщо чоловік домагався, аби засновники отримували від діяльності “Шувару” більші дивіденди, то це річ цілком зрозуміла, і негоже це подавати, як особисту антипатію до п. Федишина, адже вони разом цей ринок розбудовували.

– Але ж щось таки стало формальною підставою для затримання Вашого чоловіка силовими структурами?

– Думаю, слідство скористалось очною ставкою з Олександром Рудим. Власне, на цій очній ставці чоловіка прокуратура просто обдурила, не надавши йому адвоката. Володі сказали, що оскільки його допитують як свідка, то адвокат йому не належиться. 27 листопада десь о 19.00 син завіз чоловіка в обласну прокуратуру, а вже ввечері слідчий Шарко повідомив мене, що його затримали. До речі, “Душмана” теж затримували, але потім швидко відпустили. 30 листопада 2006 року Сихівський суд продовжив чоловікові термін затримання на два місяці (незважаючи на бронхіальну астму), а 24 січня 2007 року в обід той самий суддя (пан Головатий) із Сихівського суду продовжив термін утримання під вартою ще на два місяці. Нюанс в тому, що саме

24 січня ЗРАНКУ Володю з львівського СІЗО повезли в Хмельницьку психіатричну лікарню. Отже, ті, хто везли, вже знали, яким буде рішення суду?! А де ж тоді суддівська неупередженість?

– Ви бачилися з ним у Хмельницьку?

– Ні. Мені відмовили у зустрічі. Я лише передала йому аерозоль для дихання. Продукти не взяли — сказали, що у них там харчування на рівні пансіонату. Охоронець мені сказав: “Нащо ви передаєте йому аерозоль, коли він постійно під крапельницею”? Я розгубилась. Усе таки це психіатрія — що йому там капають?

– Як прореагували близькі і зна­йомі на арешт Вови-”Десанта”?

– Як і передбачав мій чоловік. Переважна більшість відразу ж відвернулась. Пліч-о-пліч залишилась лише найближча родина. Навіщо комусь чужі проблеми?

– Ви маєте якийсь жаль на Романа Федишина?

– Ні. Людина ледь не стала жертвою злочинців, чудом врятувалась і його перестраховка видається по-людськи зрозумілою. Однак, у мене є безліч запитань до слідчих. Думаю, відповідь на них нам допоможе отримати досвідчений адвокат Арам Чліянц. І ще одне. Знаєте, попри усю серйозність ситуації, деякі речі мені видаються якимись штучними, несерйозними і непотрібними. Коли я читаю в одній з львівських газет, що п. Федишин живе в скромному панельному будинку, то просто сумно посміхаюсь. Роман Федишин живе з нами в одному під’їзді на вулиці Остроградських в двохярусній квартирі. Він — на третьому поверсі, ми — на п’ятому. Не треба писати про те, чого нема…

– Ларисо Гнатівно, зичу Вам, аби все якомога швидше стало на свої місця. Врешті-решт, хіба Ви не вірите, що справедливість є і за неї варто боротися?

– Жартуєте?

P.S. Донька Володимира Панасенка, Тетяна, на завершення розмови розповіла, що її дворічна донька постійно питає, де дід, і глибоко переконана, що “Дід Вова був нечемний і тепер він у “діддомі”, куди забирають нечемних дідів”…

P.P. S. Родина Панасенків мала намір вчора дати прес-конференцію, але для того, аби уникнути звинувачень в заангажованості і використанні неетичних методів протистояння (очікувався приїзд до Львова лідера БЮТ п. Тимошенко) в останній момент вирішили перенести брифінг на пізніший термін.

коментар

У розмові з кореспондентом “Ратуші” Роман Федишин заявив: “Поки триває слідство, я намагаюсь уникати будь-яких коментарів щодо обставин замаху. Я завжди толерантно і по-людськи намагався ставитись до всіх засновників і, самі розумієте, коментувати будь-які дії слідчих мені просто неетично. Сподіваюсь, що суд розставить усі крапки над “і”, й саме тоді можна буде роздавати коментарі. Сьогодні мені відомі деякі факти у цій справі, про які я просто не хочу і не можу згадувати. Життя все розставить на свої місця”.

Керівник відділу кадрів ТзОВ “Шувар” (менеджер із персоналу) Вікторія Гранюк повідомила “Ратушу”, що “Панасенко Ларису Гнатівну звільнили з посади 12.02.2007 наказом № 7-к від 12.02. 2007 р. на підставі п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України, а адміністратор Торгового комплексу ТзОВ “Шувар” Панасенко Олександр Володимирович був звільнений з посади з 12.02. 2007 р. наказом №8-к від 12.02. 2007 р. на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України”. Додатково Юрвідділ поінформував, що старший адмі­ністратор ТзОВ “Шувар” Володимир Іванович Панасенко НІКОЛИ не виконував обов’язки першого заступника генерального директора (як це стверджував він сам у газеті “Шувар” за жовтень 2006 року), оскільки на час відпустки Р. Федишина ці обов’язки виконувала Гордієнко Клавдія Максимівна.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.