”Ми змусили президента піти у відставку”

Регіна Шимкуте про Львів, гандбольні будні та матчі за збірну.

Регіна Шимкуте народилася 1985 року в містечку Білозерка Херсонської області. Гандболом займається ще з початкових класів школи. З часом, просте захоплення переросло в професійний вид діяльності. Зараз Регіна одна з провідних гандболісток львівської «Галичанки» та національної збірної України. На гандбольному майданчику вона виділяється постійною жагою до перемоги та повною віддачею усіх сил грі. У спілкуванні Регіна Шимкуте – приємна особистість, що, незважаючи на свій зірковий статус, відповідає на всі запитання легко та невимушено, «без понтів».

–Вас вважають однією з найперспективніших молодих гандболісток в Україні. На «зіркову хворобу не хворієте»?

–Мені дуже часто кажуть, що я «зірка», але я вважаю, що для гандболіста на першому плані має бути результат команди, а не особисті успіхи. Я стараюся для команди і не вважаю себе зіркою.

–«Галичанка» тренується 6 днів у тиждень по 2 рази в день. Чи не виснажує такий щільний графік?

–Коли спортсмен знаходиться «у формі», то навіть такий щільний графік тренувань не виснажує. Навпаки, я вважаю, що саме завдяки такому щільному календареві тренувань та поєдинків нам вдається показувати хороші результати на внутрішній арені. Важко буває відновлюватися після травм – я нещодавно хворіла і маєже три тижні не тренувалася. Мені було важко влитися в тренувальний процес.

–Чи часто травмуєтесь?

–Зимою я дуже часто хворію бронхітом. З цим зв’язано й те, що я часто взимку пропускаю тренування. А травми на майданчику отримую дуже рідко і швидко їх заліковую.

–Ви у Львові вже 4 роки. Як пройшла акліматизація у нашому місті. За домівкою не сумували?

–Звичайно сумувала. Раніше я часто приїжджала до батьків на Херсонщину, зараз рідше їжджу додому. Батьки, звичайно ж, сумують, але вони розуміють, що в мене така робота і часто до них приїжджати я не можу. Хоча при першій ліпшій нагоді, перш за все, їду до них.

–При переїзді до Львова, чи забезпечив Вас клуб всіма необхідними засобами?

–Це дуже важливе питання. Коли я переїхала до Львова, то перші три роки в нас президентом був Григорій Савчук. Фінансування у ті часи було просто жахливе, він багато чого обіцяв, але після підписання контрактів обіцянок не виконував. Ми згуртувалися і змусили його піти у відставку.

–Чи плануєте Ви переїхати в більш потужний клуб, можливо, за кордон.

–Мені дуже подобається Львів. Зараз у нас класна команда і надійний спонсор. Тобто, є всі можливості вдало виступати тут і не переїжджати в іншу команду. Окрім того, я вважаю, якщо спортсмен переїжджає за кордон, то відчуває себе наймитом. А так я виступаю у своїй країні і наразі мене все влаштовує. Загалом, хочу сказати, що Львів – фантастичне місто, і нікуди звідси їхати я не хочу.

–Яка Регіна Шимкуте за межами гандбольного майданчика?

–Якщо випадає вільна хвилинка, то я проводжу час з друзями, зі своїм хлопцем, слухаю музику. Дуже люблю кататися на ковзанці. Полюбляю якісні фільми. А як такого хоббі в мене, окрім гандболу, немає.

–Ви ще вчитеся?

–Так, я навчаюся в інституті фізкультури. Ще й навчання багато часу займає. Особливо важко доганяти програму, коли пропустила тиждень-другий через збори чи матчі за національну збірну. Потім доводиться самостійно вчитися. Коли не можу всього наздогнати, то пояснюю викладачам, що я гравець національної збірної і не мала часу підготуватися. У кожного викладача свій підхід до студентів і оцінювання їх знань. Деякі викладачі поблажливо ставляться, а деякі просто не вірять, що граю на такому рівні. В таких випадках доводиться просити когось з адміністрації клубу прийти до мене на пари, бо просто на слово дехто не вірить (посміхається).

–Як Ви вважаєте, чому збірна України так невдало виступила на чемпіонаті Європи в Швеції?

–Розумієте, тут наклалася одна на одну низка факторів. Перед чемпіонатом ми були дуже виснажені. Ми тоді зустрічалися з потужними датчанками, потім в нас був Кубок Турчина. Команда просто не встигла відпочити. По-друге, в нас оновився склад, прийшло багато молодих гравців, я й себе відношу до їх числа. Порівняно з такими «зубрами» українського гандболу, як Вергелюк, Яценко, Цигиця, ми були недосвідченими, можливо десь перегоріли. В матчі з шведками нас явно засудили, адже то була команда-господарка змагань і рефері до неї ставилися по-особливому. В хорваток вигравали 6 м’ячів, а потім заметушилися, розгубилися і програли.

–Як ставляться до Вас – молодих гандболісток – такі відомі і досвідчені виконавці, як Яценко, Вергелюк, Цигиця?

–Дуже позитивно. Вони підтримують, переживають за нас. Нема такого, що сваряться, коли хтося не влучив у ворота, або не віддав правильно пас. Навпаки, вони підказують, як правильно чинити в тій чи інщій ситуації. Особисто для мене їхня підтримка є дуже важливою.

Розмовляв Віктор СТЕПАНЮК