«Коли я їду до гуртожитків, де люди за сантиметри квадратні деруться, проклинають одне одного та матюкаються, бо сушку не можуть розділити на чотирьох, то кажу: «Господи, що ти там робиш? Швидко отой котел зі смолою сюди лляй. Боже, куди ти дивишся, подивись у цю сторону. Як можна вийти з того рабства, із того гуртожитка»?
Наприклад, Лінкольна, 29. Половину гуртожитка приватизували, а половину – ні. Подали до прокурора, до суду. Вирішили, що має бути реприватизація, бо не сподобалося, як приватизували. І вже матюки не допомагають, бо як наші баби українські затнуться ненавидіти і проклинати один одного – то до сьомого коліна дійде.
А я, як приїду, нарепетуюся, нагвалтуюся, наматюкаюся і поїду, а результату нема. Бо люди поміж собою – стіна на стіну».
