Ратуша проти "Ратуші"

Протистояння колективу редакції та міського керівництва щораз більше нагадує “бій із уявним ворогом”

Відверто кажучи, не хотілося вкотре зачіпати тему відносин газети міської ради з її супротивниками. Надто вже ця тема зав’язла в зубах і чергове обговорення запитань “Хто винен?” і, основне, “Що робити?” не додасть нікому наснаги. Але змовчати сьогодні – понад людські сили.

Я починав свою творчу кар’єру саме у “Ратуші” під керівництвом Сергія Германа, чим пишаюсь і донині. У газети були злети й падіння, до її стерна ставали різні за характером люди, яким, у свою чергу, доводилось співпрацювати з різними за амбіціями і підходами до ЗМІ міськими головами. Але ні за часів Шпіцера, ні за часів Куйбіди, ні за часів Буняка не можна було уявити, аби серед зими у редакції видання відключили газ (!!!).

Поки мер Андрій С. під сміх депутатів розповідав про те, наскільки вигідно буде газетярам приватизувати бренд “Ратуші” за 1 гривню, а згодом акціонуватися, продати цей бренд і кожному журналісту заробити на цьому по 15-20 тисяч гривень, у приміщенні редакції відключили газ, телефони, інтернет і лише через хитрість охорони не змогли відтяти світло. Дивлячись правді у вічі, скажемо відверто: видання ФАКТИЧНО ЛІКВІДОВАНЕ. Але сьогодні наша газета все ж, попри страшний спротив, потрапила в руки читача, хоча й випущена за спонсорські, позичені в борг і випрошені гроші. Чи саме такої “приватизації” хтось прагнув? І чи так виглядає запропонований лицедіями цивілізований “шлях у Європу”?

Часто чуємо: “Ви повинні випускати газету, котра б задовольняла всіх депутатів і міського голову”. Усіх 90 депутатів? Та ще й міського голову?! Ви можете назвати приклад ТАКОГО видання? Як казав один злосливець: “Критикувати – вказувати на те, як зробив би я, якби вмів”… Наступний закид: “Ви маєте тенденційно-упереджене ставлення до нинішнього міського голови”.

Частково, скрегочучи зубами, погоджусь, однак як завжди є низка “але”…

Коли ми пишемо про неприбраний сніг і бруд на вулицях Львова, про сміховинно-примітивне “шоу Гофа”, про дешевий піар з перетворенням сміттєзвалища в Монте – Карло, невмотивовані тарифи, про загадково-демпінгові ціни на землю для “Епіцентру”, призначення у владу кумів, кримінальні справи проти хабарників в райдержадміністраціях, і псевдо-реставрацію історичної частини міста Лева – це зачіпає міського голову?! Так, звичайно, зачіпає. Але ж так і мало б бути, бо це І Є ЖИТТЯМ ЛЬВОВА! А Садовий – міський голова і, хоче цього чи ні, відповідає ЗА ВСЕ у місті! Бо ніхто ніколи не переконає журналістів, що життя нашого міста – лише переведення якоїсь із міських служб на Сихів чи перетворення управлінь на департаменти. Зрозуміло, на шпальтах з’являється і повинна з’являтись офіційна інформація, бо кесарю – кесарове. Але “Ратуша” ніколи не вдавалася до аргументів на кшталт: “А за Буняка сніг в грудні був!” чи “А мер погано в технікумі вчився!”

Бути надміру запопадливими – не гарантія довголіття. Не вірите?! Даремно. Перепитайте у журналістів “Поступу”, які чесно просували одного чоловіка до влади, а коли той зійшов на трон, то перше, що вчинив – усунув маврів, які зробили свою справу. І не треба сьогодні цим журналістам розповідати про свою незаангажованість, бо може трапитися так, як із комуністом Михайлом Шолоховим, який казав: “Нас звинувачують, що ми пишемо так, як хоче партія, але це – неправда!!! Ми пишемо так, як нам підказують наші серця, а наші серця належать партії”.

Зрозуміло, що саме з ініціативи мера депутати, з якими попередньо “проводять роботу”, майже на кожній сесії зобов’язані вкотре вирішувати штучне (дочекаємося закону про роздержавлення ЗМІ, панове!) питання приватизації “Ратуші”, яке мер знову і знову вноситиме у порядок денний сесії, бо “Карфаген має бути зруйновано”! І для цього доречні будь-які методи: від пропозицій деяким партійним структурам негайно вселитись у приміщення газети “Ратуша” до навмисного затягування з фінансуванням видання чи заблокуванням усіх можливих комунальних послуг. До речі, є ще один ідеально простий план впливу: редактора зобов’язують прозвітувати на сесії, його роботу визнають “незадовільною” і, зважаючи на цю оцінку, мене просто звільняють. Як казали в одному старому анекдоті: “Абраме Мойсейовичу, кажуть, Ви великий інтриган?” – “Так, мій друже. Але хто це оцінить?”

Спілкуючись із колегами з інших комунальних видань від Луцька до Дніпропетровська, можу впевнено заявити: така сваволя у ставленні до власних ЗМІ присутня лише у чиновників Львова (з почуття вродженої толерантності не згадую про міського голову, який, зрозуміло, жодних вказівок щодо “Ратуші” ніколи і нікому не давав). Та приватизовуйте, посполиті, виставляйте на конкурс, ліквідовуйте врешті-решт, але робіть це інтелігентно, поговоримо, як культурні люди. Невеличкий досвід пошуків інвестора свідчить, що псевдо-приватизація завершиться елементарно: газета стане рупором або якоїсь однієї ідеологічно-близької Львову партії, або якоїсь ідеологічно чужої Львову партії, або п’ятою колоною іншої держави. Хтось має сумніви?

Врешті, після багатомісячних потуг “насильно приватизувати муніципальне ЗМІ” , міські райці пішли ще одним цікавим шлях. Кошти, виділені на видання газети “Ратуша” на ПІВРОКУ, вони розписали на ЦІЛИЙ РІК! (дивись “Лімітну довідку”) Усі, здавалося б, досягнуті компроміси (щомісяця впродовж півроку – по 30 тисяч, решта півроку – по 3 тис грн щомісячно) було зневажено. Тепер на січень – нуль, на лютий – 40 тисяч (місячна потреба – 38 тисяч), до серпня – по 20, решта – по 10. При ТАКОМУ фінансуванні доведеться скорочувати половину штату видання, бо коштів не вистачить навіть на зарплату репортерам! Але ж, шановне товариство, обранці громади, ТАКОЇ домовленості на сесії не було?! Чи, може, я чогось не дочув?!

…Але гріх було б казати про наших кураторів лише погане. Цього понеділка в позбавлену зв’язку із зовнішнім світом, промерзлу і чудом ще не відключену від енергоживлення редакцію, зайшла чарівна жіночка і повідомила, що вона – з міськради. Радості поріділого трудового колективу (застудні хвороби і звільнення) не було меж. Вдаримо в тамтами, тулумбаси і литаври! Справедливість є! Згадали! Прийшли! Кожній жінці – по чоловіку! Кожному чоловіку – по пляшці горілки! Допомога буде! Рідненькі ви наші! В єдності – сила!!!

…Виявилося, що у редакцію завітав “відділ аудиту департаменту “Адміністрація міського голови” з перевіркою фінансової діяльності ЛКП “Ратуша”… Як передати захриплим голосом усі почуття? Що тут скажеш? І до кого апелювати, краяни?!

…А все-таки за Буняка сніг у грудні у Львові був!!!