Російський журналіст Олександр Косвинцев прилетів до Львова шукати політичного притулку від «чекістської Росії».
Косвинцев розповідає про своє минуле та про надію, яку покладає на українську, а зокрема львівську владу. Україну утікач називає вільнішою країною та застерігає від російського впливу.
Від кого Ви переховуєтесь у Львові?
Я журналіст. Багато років здійснював журналістські розслідування, в яких фігурували високі чини МВС, ФСБ, прокуратури. Я також немало писав про суди, зокрема про заангажованість регіональних судів Кемеровської області, в якій жив. Злоба багатьох фігурантів моїх розслідувань накопичувалася роками. А в 2005 році до неї ще додалася моя участь у загальноросійському громадському русі «Об’єднаний громадянський фронт», який очолює Гарі Каспаров. Я був членом регіонального відділу цього руху в Кемеровській області. Ми планували різноманітні публічні акції і розказували людям про недобрі справи провладної партії. Це насамперед монополізація телевізійного ефіру на користь певних осіб, переслідування неугодних за допомогою підконтрольних ЗМІ.
Фактично на території Кемеровської області анульовано виборче право. У нас губернатора Амана Тулєєва називають царем. А цар – це голова авторитарного режиму, який і створено в регіоні. Ми пробували за допомогою моєї газети, яка існує з 1992 року, розказувати правду людям про цей авторитарний режим. Нерви у влади не витримали і навесні 2005 року губернатор Аман Тулєєв особисто написав на мене політичний донос. У ньому він вказував, що «ретельно стежить за діяльністю Косвинцева, як головного редактора опозиційної газети «Російський репортер», і як представника регіонального відділення опозиційного руху. А потім комерційною діяльністю моєї газети «Російський репортер» зацікавлюється обласне управління ФСБ. Воно потратило масу сил, щоб знайти якесь незначне порушення в оформленні реєстраційних документів. І на основі нього ФСБ сфабрикувало кримінальну справу проти мене. Потім відчув, що за мною стежать і затримався в Москві. А за цей час у моїй квартирі провели обшук.
Я вважаю, що це перший випадок в Росії, коли можна офіційно підтвердити, що журналіста переслідують за політичними мотивами. Адже розслідування почали після доносу губернатора. А потім у мене брали пояснення про «громадянський фронт».
Фізично Вам погрожували?
Були випадки, коли до мене пробували увірватися в квартиру. Довго вламувалися, сильно налякали дитину. Я, звичайно, намагався цьому запобігти. Ті, що вламувалися, представлялися міліцією. Я подзвонив у прокуратуру, її представники приїхали, але вже нікого не застали. А потім мені дали офіційну відповідь, що ніяку міліцію до мене не присилали. А якщо б я відкрив? Уявляєте, що було б? Я намагався вечорами не гуляти, машина в мене стояла за п’ять метрів від під’їзду. Хоча були випадки, коли мене діставали. Були і телефоні погрози.
Кого з рідних залишили на Батьківщині? І чи не переживаєте за їхнє життя ?
Так, я дуже переживаю за рідних, які там залишились. У мене є дочка, їй шість років. Звичайно, в дочки є мама…
А яка доля Вашої газети і творчого колективу?
Коли до мене додому увірвалися «феесбешники», то вони взяли свідоцтво про реєстрацію газети. Без нього я не маю права виходити – мене просто не будуть друкувати. Фактично мене силою змусили закрити видання. Ще, звичайно, були фінансові причини, тому що мене душили різними способами – не дозволяли підприємцям продавати мою газети, тиснули на рекламодавців. Щодо колективу, то останнім часом він був не дуже великий. Останні номери готували два-три працівника. А були часи, коли працювало багато людей, газета виходила тиражем у 50 тисяч.
Чому Ви приїхали саме в Україну і якої допомоги чекає від львівської влади?
Якщо львівська влада дасть мені реальну допомогу, я буду надзвичайно вдячний. Взагалі то я очікую на об’єктивний розгляд ситуації, щоб мене не віддали на суд тим, кого я викривав і про кого проводив розслідування. Це несправедливо і нечесно. Разом з документами я продемонстрував свої публікації, щоб довести, що я викривав російську владу, і що вона мене переслідує за політичними мотивами. Моє життя та здоров’я у великій небезпеці.
Радий, що потрапив до Львова, бо тут менший проросійський вплив. Тут можуть об’єктивніше розглянути мою справу. Тут вища правова культура, бо все ж таки ближче до Європи. Ось такі причини.
Як довго плануєте перебувати у нашій країні?
Не виключено, що я постійно житиму в Україні. Це для мене така ж рідна країна, як і Росія. У мене діти наполовину українці, багато родичів по всій Україні. Не маю проблем з мовою.
Ви плануєте і тут продовжувати журналістику діяльність?
Звичайно, я буду продовжувати свою журналістську діяльність. Без цього я себе не уявляю. Я хотів би в силу своїх можливостей пояснювати українцям, що не можна сьогодні попадати під вплив чекістської Росії. Бо сьогодні Україна ще вільна країна. А коли попаде під російський вплив, то ви і не помітите, як вона перетвориться в країну невільну. Тому бережіть свою свободу, тримайтеся подалі від «кагебешніків». Я не кажу про службу безпеки. Треба триматися подалі саме від КГБ, від чекістів. Де б вони не працювали, вони постійно переслідували інакодумців, на них завжди висіло багато людських гріхів.
Сьогодні в Росії відбуваються дуже неприємні речі. Ось ця «кадебістська» команда вистроїла вертикалі і горизонталі в політиці, бізнесі та в засобах масової інформації. Щоб всі ходили струнко і питалися дозволу: «Можна в депутати піти?» Якщо ти висунешся, щось скажеш не те, на тебе починають тиснути. Люди в Росії беззахисні. Система абсолютно заангажована, на її службі силовики, представники влади, криміналітет. Вони начебто всі побраталися. І з такою системою боротися дуже важко. Думаю, що вона надовго в Росії. Принаймні, на найближчі 10-12 років. КГБ ще довго керуватиме Росією.
Чи можете Ви порівняти свободу слова в Україні і Росії?
Свобода слова в Україні на значно вищому рівні, ніж в Росії. В Україні є широкий спектр засобів масової інформації. Тобто він дуже різний і може відображати різні думки. Наприклад, представники опозиції спокійно можуть виступати на телеканалах, зокрема і на загальноукраїнських. У нас такого нема, все монополізовано і працює на вихваляння окремих персон. ЗМІ також використовують проти тих, хто неугоден. У Росії сьогодні взагалі немає засобів масової інформації, за винятком дрібненьких видань, окремих сайтів. Є засоби масової пропаганди. Між ними дуже велика різниця, і її треба помітити, щоб вберегтися. Дрібненькі видання тримають для того, щоб можна було сказати, що ніби якась газета виходить, що свобода слова існує. Але я вже не говорю, в яких умовах ці видання працюють… Журналістів у нас вбивають. Ви це знаєте чудово. Останнім часом вбили трьох журналістів, серед яких і Анна Політковська.
Галина ЖАГАЛЯК, «Львівський портал»