Львів у пошуках ідентичності

Ольга ІГНАТОВА, «Новий погляд»

|

Історик Ярослав Грицак про циклічність розвитку міст і зміни на краще в житті Львова.

Свій „золотий вік” Львів пережив ще у 16-17-му сторіччі. Пізніше місто занепало, аби знову розквітнути у 19-му сторіччі. У 20-му сторіччі радянська влада намагалася перетворити Львів на індустріальний центр. Ідея провалилася, проте тепер місто мусить відшуковувати свою справжню ідентичність. Про шанси Львова повторити свою історію, знову пережити розквіт – в розмові з істориком, професором Львівського національного університету ім. І. ФранкаЯрославом Грицаком.

Пане Грицак, чи можна говорити про періоди певної повторюваності, циклічності розвитку міст?

Історія – це не фізика і не математика, і вона не знає законів і повторюванностей. В історіографії ХХ століття була течія, представники якої хотіли зробити з історії таку науку, як фізика чи хімія, описати її за певними формулами. Славенті історики – Тойнбі, Бродель говорили про різні цикли розвитку цивілізації або про т. зв. довгу і коротку тривалість. На добре чи на погане цей великий оптимізм закінчився. Зараз історики стали більш скептичними, я би навіть сказав цинічними щодо ідеї: щоразу, коли говориться про якісь закони чи закономірності минулого, цикли, вони іронічно посміхаються. Вони скажуть Вам, що історія ніколи не повторюється, і з неї не можна витягти уроків – хоча би тому, що кожне нове покоління хоче і має право робити свої власні помилки, не оглядаючись на досвід своїх предків. Єдиний цикл, який знає історія: усе, що колись виникає, рано чи пізно має зникнути. Весь світ і, в першу чергу, ми, люди – є поняттями історичними, бо маємо свій початок і свій – на жаль! – кінець.

Але якщо врахувати, що міста переживають періоди розвитку та занепаду, це означає, що циклічність розвитку міст таки існує?

У 10 – 11 ст. до 10-ти найбільших міст світу належав Київ. Натомість у 16 – 17 ст. це було маленьке прикордонне містечко, про яке мало хто знав і пам’ятав. Це була глухомань, провінція у порівнянні зі Львовом. Львів був найбільшим містом України на початку 19-го століття. Зараз, натомість, якщо хтось з-поза меж України називатиме найбільші міста, навряд чи він згадає Львів – хіба що йтиметься не про розмір, а певне символічне значення. Міста мають якісь свої цикли, але їх розвиток позначений радше великими перервами і зигзагами, аніж плавною спіраллю за формулою „далі і далі, і далі – вище і вище, і вище“. Це, не означає, що в окремих випадках не може бути певної тяглости. У випадку Львова маємо цікавий феномен, бо Львів у своїй історії має повторювані моменти. Передусім це те, що Львів тричі був метрополією. Метрополія дослівно перекладається як „перше місто”. Тобто перше місто в якомусь великому довколі. Не просто велике місто, бо великих міст є багато, а найважливіше місто – байдуже політично чи культурно, мілітарно чи економічно.

Можете виділити з історії Львова якісь періоди, коли місто переживало свій найбільший розквіт?

Львів набув найбільшого розквіту одразу після свого заснування, у 12-14 ст. Принаймні на тогочасних картах його називають Великий Львів. Другий період його розквіту – так званий „золотий вік” Львова – це сер. 16 –17 сторіччя. І третій період, про який у нас найкраще збереглася пам’ять – це австрійський Львів. Навіть не повністю австрійський, а габсбурзький Львів кінця 19-го – початку 20-го століття. Це той Львів, який ми найкраще знаємо, і який найкраще представлений у сучасній культурі Львова через кав’ярні, архітектуру та інше.

Які чинники, на Вашу думку, спричинили у ці періоди розквіт міста?

Хоча в історії немає законів, є певні тенденції чи закономірності. Одна з них звучить так: більшість великих міст в Європі виникли перед 1250-м роком. Бачимо, що Львів потрапляє в цю категорію… По-друге, Львів має винятково зручну географію. Він лежить на перетині двох дуже великих європейських магістралей. Одна лінія веде з заходу Європи, від Парижу, південні німецькі міста, через Прагу, Краків, Львів, Київ і аж до Китаю. А друга лінія зв’язує Північ з Півднем. Це лінія, що зв’язує Чорне і Балтійське моря. До речі, небагато львів’ян знають, що 1919 року була ідея перетворити Львів на чорноморський порт, тобто побудувати тут порт, у який би кораблі заходили і перевантажувалися по дорозі з Чорного моря у Балтійський порт. Зараз сюди заходять поїзди, і він є найбільшим містом, яке найближче межує з Західною границею. Зрозуміло, де сходяться великі потоки товарів чи людей, то там буде митниця, яка збиратиме мито. Отже, при тому буде фортеця, готелі, корчми, і буде населення, яке схоче жити в тому місті, бо воно багате, і життя у ньому відносно безпечне. Отже, почнеться масовий притік людей. Очевидно, не всіх будуть туди пускати: комусь даватимуть більше прав, комусь менше, а більшість ніколи цих прав не дістане, а тому спробує дістатися і пустити свої коріння у місті нелегально. І навколо цього матимемо драматичну зав’язку історії.

Якщо проаналізувати той період, який Львів переживає зараз, як би Ви його охарактеризували?

Думаю, що це дуже важливий для подальшого розвитку Львова період, пошуки своєї нової ідентичності. Я не кажу про ідентичність у розумінні чи це українське, польське чи німецьке місто. Це питання теж важливе, але зараз не про це. Йдеться про нову роль міста. Його найперша роль, яку Львів виконував з перших років свого виникнення – це роль столиці. У свій “золотий вік“ воно перестало бути столицею, але стало великим і добре укріпленим торговим центром. Якщо вдатися до порівнянь, то це була Венеція чи Нью-Йорк 17-го ст. у цій частині світу. Третій Львів – габсбурський – знову був столицею найбільшого коронного краю австрійської імперії. Він не мав ані великої індустрії, ані великої торгівлі, але жив за рахунок великих потоків грошей, які сходилися з усієї провінції. Від часу падіння Габсбургів роль втратив усі ці статуси й безупинно провінціалізувався – хоча залишки минулої розкоші залишился помітними в його архітектурі Найбільша зміна сталася з приходом радянської влади: вона захотіла перетворити Львів на індустріальне місто. Цей проект мав свої плюси і мінуси. Мінуси: стара інфрастуктура Львова на могла витримати тиску індустріалізації, а тому, скажімо,. ми не маємо води – котра, до слова, була найдешевшим товаром до 1939 р. Плюсом був великий наплив селян з навколишніх сіл, які з різних причин йшли сюди на роботу – і в результаті зукраїнізували місто. Завдяки цьому він став культурною столицею України – бо був і залишається найбільшим україномовним містом в Україні Після 1989 р. Львів закрив цю сторінку історії, перестав бути індустріальним містом. Це обернулося драмою для багатьох людей, що втратили через це свою працю. Це – болюча історія, але як на мене, вона показала, що спроби індустрілізації Львова завели місто у сліпу вуличку.. Зараз проблема Львова зводиться питання: на чому будувати ідентичність міста. Зараз індустрія не полягає у виплавленні металу чи виготовленні танків. Зараз індустрія – це високі технології, інформація і культура. Саме культура стала однією з найбільших індустрій сучасного. І в цьому сенсі минуле Львова говорить за його майбутнє. Бо Львів у своїй спадщині має дуже багато культурних артефактів, на яких можна робити великий бізнес у доброму сенсі цього слвова. Коли мера Женеви якого колись спитали, з чого живе Женева, він відповів: „З Женеви”.

Тобто Львів має жити зі Львова?

Львів приречений до цього. Питання тільки в тому, скільки потрібно часу, щоб до цього дійти. Думаю, що перші ознаки цього вже є. Тому що Львів за останні роки змінюється, і змінюється на краще. До цього його змушує нова географія: аже сьогодні Європа в 50-70-ти кілометрах від Львова. Важливо також те, що Львів – типово університетське місто. Якщо порахувати кількість студентів у Львові, в тому числі і училищ, а також викладачів, професорів, науковців, а також то разом буде приблизно 10 відсотків насленняЛьвова. Це дуже високий показник. Освіта зараз – це один з найпотужніших двигунів розвитку і культури, і цивілізацій, і особливо міських просторів. Львів це все вже має, але бракує чи однієї голови, чи кількох рук, тобто людей, які би могли цю потенцію згрупувати в одну велику енергію, перетворти Львів у велике місто культури. Показовим є те, що якщо часом є вибір навчатися у якомусь місті N і Львові, то Львів виграє. Важливим елементом культурного простору для багатьох містє також є оперний театр. Далеко не кожне велике місто має оперний театр. Уявіть собі, що для мешканців Жешува чи Перемишля Львів є найближчим оперним містом.

Але до Львова не їдуть дивитися вистави, як до Відня чи навіть Варшави…

Між репертуарами оперних театрів Львова і Відня різниця невелика. У нас є цікаві режисери, але вони у Львові, на жаль, не живуть, а лише зрідка приїжджають на один-два виступи. Львівські солісти виступають у віденському оперному театрі, а музиканти грають ще десь інде. Оперні театри як професійні футбольні клуби. У „Челсі” грають не тільки ті, що народилися у Великобританії. Ані в Нью-Йорку, ані в Відні не співають лише американці або австрійці. Це є професійні команди. У Львові це все теж можливе. Але щоб сюди приїздили люди, які готові залишати тут свої гроші, потрібно виконати кілька вимог. По-перше, повинен бути добрий транспортний зв’язок: щоб літали літаки, щоб без зупинки на кордоні їхали потяги, щоб їм не міняли колеса по 3-4 години. По-друге, люди, які приїжджають, повинні матиможливість помитися вранці вдень і ввечері. Треба, щоб були готелі не лише для багатих і старших, а ще для молоді, яка рідко буває заможною. А передовсім потрібна вода. Бо не буде ніякої культури і науки без води. Якщо ця проблема не розв’яжеться, забудьмо про всі наші амбіції. Не можна бути розумним і немитим! Не можна співати в оперному театрі з немитим лицем. Львів має відновити свою функцію метрополії, стати зручним, привабливим містом, символом того, якможе розвиватися міська структура. Усі кажуть, що у Львові зосереджено 70 відсотків культурної спадщини України. У мене на голові волосся встає дибки, коли я думаю, в якому стані ці 70 процентів зберігаються. На жаль, в Україні ще не було уряду, який би подумав навіть не про 70, а про 20 процентів тих пам’яток, які є. І це є трагедія.

Ви можете назватиінші українські міста, які зараз теж розвиваються?

Це передовсім Київ, який повністю використовує статус столиці. Звичайно, якби Львів був столицею не області, а якогось іншого утворення, наприклад, всієї Галичини, то Львів би розвивався цілком інакше. Відбулося би повторення австрійської схеми. Але, припускаю, цього не буде, бо ідея фреративності в Україні є дуже непопулярна. Друга модель розвитку – це великі промислові міста, які встигли вийти на якийсьінший рівень. Це є Донецьк, Дніпропетровськ. Але ці міста – це цілком інший тип міст. Я думаю, що Львову треба більше дивитися на такі міста, як Краків, Вроцлав, Брно, Клюї. Можливо, Львів ніколи не буде таким привабливим, як Прага, але він має потенціал стати не гіршим.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.