Незрячий майстер

Галина ТАРАБАНЬ, «Львівський портал»

|

У квартирі незрячого Володимира Братківа – власноручно зроблені табуретки та столи, до того ж за конструкцією, яку він винайшов сам.

Пан Володимир повністю не бачить, у нього вроджена хвороба очей , під час якої поступово відмирають клітини. Незрячі в нього брат та сестра, незряча дружини і дві доньки. Але як сідчить досвід Володимира Братківа,із будь-якої життєвої ситуації можна знайти вихід.

Пане Володимире, розкажіть про себе.

Я народився в простій сім’ї робітників. У три рок и став пов одирем батька, бо той осліп. Я теж із роду віку мав ваду зору, однак спершу трохи бачив, тепер – ні…. Піс ля закінчення школи для незрячих усіх учнів відправляли на виробництво, мене теж ві дправили. Я робив коробки під пляшки, працював на макаронній фабриці, потім – на шкірогалантерейній фабриці, плас тмасов ому завод і. Згодом УТОС ( Українське товариство сліпих – авт. ), яке забезпечувало роботою, поча ло “ляга ти на лопатки ” і я пішо в звідти . Хочу зауважити, що ми працювали тяжко, щоб заробити на пенсію – від дзвінка до дзвінка.

Працював також на громадських роботах – возив із вод іями людям картоплю. Я любив допомагати людям загалом. Та найкраще знаю, як то бути незряч им – їм завжди потрібна допомог а.

Ви одружені?

Так. У травні буде 40 років, як ми живемо разом. У моєї дружини теж вада зору.

Як ви познайомилися з дружиною?

З дружиною я познайомився, коли ми вчилися в одній школі для незрячих.

Окрім вас , у сім’ї хтось має вади зору?

Син здоровий і його двоє дітей теж бачать. Брат і сестра зовсім не бач ать. Старша донька не бачить, сидить дома. Середуща донька теж незряча і сидить дома, але бавить внуків. До речі, слава Богу, усі мої внуки добре бачать, ми з дружиною дуже переживали, щоб вони були здорові.

Загалом я з роду -племені знаю, що таке проблеми незрячих. Знаю проблеми тих людей, які трохи не бачать і т их, як і не бачать взагалі.

Які проблеми в незрячих?

Звісно, куди б не повернувся, всюди потрібні очі. Найбільші проблеми в побуті. Банально, для прикл аду , взяти картоплю . Якщо незрячий почистить її, то повинен покликати сусіда, щоб той перевірив : чи д обре почищено. Сусіди чи родичі – це взагалі перша допомога для незрячого.

Інша проблема – львівські вулиці та дороги. Для прикладу, їде маршрутка, запитуєш людей, що то за номер – хтось скаже, а хтось – ні. Окрім того , сам водій побачить, що то незрячий , – і не хоче зупинятися.

Хотів би зауважити, що ще чоловік якось легше сприймає свою незрячісь : взяв палку вийшов на вулицю, там люди допомогли. А от жінка більш соромиться.

Розкажіть про ваше хобі.

Я виготовляю розкладні табуретки і столи.

Чому ви вирішили цим займатися?

Раніше, коли я ще трохи бачив, то мав чим зайнятися, а , коли повністю осліп, вирішив, що не буду даремно сидіти вдома без роботи. Конструкцію табуреток і столів вигадав сам. Спершу зробив одну конструкцію – вона не годиться, потім др угу, теж не підходить. А третя конструкція вийшла хорош ою – табуретка чи стіл розкладається і верхня частина повністю падає на другу.

Вдома майже все , на чому я сиджу, мо го власн ого виробництв а – столи, крісла, табуретки.

Де Ва ша майстерня?

Я майструю на власному балконі. Користуюся електроінструментами: електролобзіком, дрелькою. Мій зрячий син поробив мені різноманітні прис тосування, щоб мені було легше виготовляти вироби.

Ви комусь продаєте свої вироби?

Ні, це суто моє х обі. Хіба деяким знайомим зробив, бо вони мене попросили. Можу чисто символічно за роботу взя ти. Переважно ж кажу : «Дістаньте мені матеріал, а я зроблю ». Можливо, якусь частину матеріалу заберу собі , щоб мати з чого робити наступний виріб.

Якщо б вам хтось запропонував робити це за гроші?

Мені важко оцінити цю роботу. До того ж я сумніваюся, що хтось на це піде. Розумієте, робота незрячої людини дуже тяжка. Я повинен спочатку одну деталь робити, по тім другу, потім третю. Окрім того, для незрячого треба цілу низку пристосувань. Маю навіть спеціальні інструменти, які зр облені суто для роботи незрячих. До того ж я не можу лакувати вироби, бо в мене хвора печінка і дуже підвищена чутливість – не можу вдихати запаху лаку і не тільки лаку, а й деякої їжі теж.

Які ж переваги вашого виробу?

У моїх виробах більше душі. Я все відчуваю на дотик. Є такі деталі, які зрячий пропустить, а незрячий – ніколи не пропустить. До того ж я б міг і когось навчити, бо так, як навчить незрячий зрячого, – ніхто не навчить.

Як зараз держава ставиться до проблем незрячих?

Раніше всіх незрячих зганяли в одне місце, будували хат и, гуртожитки, намагалися зробити так, щоб все було навколо підприємства. У самому місті Львові було дуже мало незрячих.

Тепер ж ситуація змінилася. Якщо взяти лише розмір пенсії – 500- 600 грн ., то вже можна зробити висновок, як нам важко живеться і це не порівняти з попередніми роками.

В авто транспорті з’явилися пр иватни ки, які не х очуть возити безкоштовно незрячих. Окрім того, маю таку хворобу (відмирають усі клітини), що очі виглядають дуже чистими. Тому я часто одягаю чорні окуляри, водій же мені каже, що я симулюю.

А люди за вас заступаються?

Буває, що хтось водію скаже, а буває, що 20 людей в автобуі – і ні пари з вуст.

Як ви орієнтуєтесь на вулиці, у маршрутках – це, мабуть, дуже важко?

І так, і ні. Незрячі дуже відчувають запахи і звуки. Я можу відчути, що переді мною хтось йде, лише з того, що повітря вже інакше пахне. А загалом орінтуємося паличкою.

Однак ще раз хочу наголосити, що при незалежній Україні орієнтуватися на вулиці все важче і важче. Для прикладу, за СССР тротуар був тротуаром, а тепер на всіх тротуарах автівки стоять.

Візьмемо, скажімо, вулицю Городоцьку, то там щоп’ ять секунд світлофор перемикається, спробуй там зорієнтуйся. Один раз переходив, автівка на ходу палку збила і поїхала далі, водій навіть не зупинився, щоб допомогти.

Чи є якась допомога з-закордону?

Є канадійська організація, яка допомагає українським незрячим студентам стипендіями. Може, є ще якась допомога, але я про неї не знаю.

Коли відзначають день незрячих?

День Білої тростини – міжнародний день незрячих – 15 жовтня. Окрім того, ООН прийняла ще один день – 13 листопада – День людей з вадами зору.

Як ці свята відзначають в Україні і у Львові зокрема?

В Україні проводять різні акції та зустрічі. У Львові цього року ми відзначатимемо 18 листопада в Драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Раніше урочистості проводилися в клубі УТОСу, що на Замарстинівській. Туди закликали всіх можновладців, щоб почули і зрозуміли більше наші проблеми. Однак тепер ці люди чимраз менше звертають уваги на наші біди.

Що ви просите у влади?

Насамперед хоча б почати з малого – поставити звукові світлофори. Перш за все, на вулицях Підвальній, Гнатюка, Дорошенка, Городоцькій, про яку я вже згадував. Самому без поводиря ці вулиці просто не можна перейти. Хотілося б також, щоб влада створила для нас робочі місця. Однак для того, щоб зовсім незряча людина працювала, їй треба створити певні умови, для прикладу, той же туалет. Нам один бізнесмен пропонував роботу. Але ж, як там працювати, якщо я сам, без сторонньої допомоги, нікуди не піду.

Ще є проблема зі житлом, яку могли б вирішити представники влади. Для прикладу, є гуртожиток, який побудований дуже давно, фундамент не витримує, одним словом, – вийшов термін експлуатації. І хоча земля за нами закріплена, але спробуй знайти інвестора, який би побудував там новий будинок і хоча би 15 % квартир віддав нам. Зрештою, коли незрячі жили в одному зосередженому місті, то їм було легше: спілкувалися, у карти за Бралем грали, шахи, доміно. Тим більше ділилися досвідом, як поводитися в побуті.

Як психологічно переживають люди, які втрачають зір?

У нас була жінка, яка мала два лотки на базарі. І, коли втратила зір, – була в такій депресії, що не передати. Але наші жінки, у тому числі і моя, які вже раніше мали вади зору, пояснили їй, що незрячий може робити дуже багато речей і це ще не кінець життя. До речі, ця жінка потім зізналася, що мала намір покінчити зі життям. Той, хто з дитинства незрячий, тому легше, хоча він і не бачив ні синього неба, ні зеленої трави. А, от той, хто втратив зір в дорослому віці, – тому дуже важко потім. Однак із будь-якої життєвої ситуація можна знайти вихід.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...