Політикум Львівщини. Частина 1. “Пора” розколюватися?

Всеволод ПОЛІЩУК, «Львівський портал»

|

“Пора”, яка ще рік тому здавалася одним із найперспективніших брендів на Львівщині, останнім часом була неприродно тихою й малоактивною.

Упродовж останнього тижня “пористи” суттєво активізували піар-зусилля, однак чи допоможе це їм знову “випливти”? Щодо цього виникає чимало сумнівів. З одного боку, звиклій до яскравого піару “Порі” не надто пасує компромісність і неконфліктність, що з’явилися за час роботи в обласній та міській раді. З іншого боку, й саму організацію роздирають внутрішні конфлікти, які не можуть не заважати активній роботі і в радах, і назовні – з потенційним виборцем. Однак про все за порядком.

ЛОО “Пора”: два в одному

Особливо тихою, як на структуру з такою передісторією та на декларовану молодість партійців, виглядала упродовж півроку обласна організація “Пори”. Востаннє її представники гучно заявили про себе в інформаційному просторі ще у квітні, коли були учасниками акцій протесту під ЛОДА. Тоді жовті прапори рясніли поряд із прапорами “Свободи” й СПУ, а чільники ЛОО “Пора” роздавали коментарі, у яких слідом за лідерами місцевих соціалістів та свободівців розповідали про те, що вибори на Львівщині відбулися з порушеннями і що в них украли голоси. А далі – незрозумілий інформаційний провал.

Звісно, що не могло не відіграти ролі в цьому те, що форпост ЛОО – фракція “Пори” в облраді – налічує не так уже й багато депутатів (9 осіб) і за наявності двох мегафракцій – НУ і БЮТ – відігравати там ключової ролі не може. Утім, схожа ситуація не заважає активно працювати або принаймні піаритися “Свободі” та УНП. Якщо не особливо яскравій загалом ПППУ непомітність, відверто кажучи, пасує, то “Порі” – аж ніяк. Тому значно вагомішим чинником є, на нашу думку, непорозуміння в самій фракції.

Конфлікт між депутатами від “Пори” почався одразу по виборах. Однак (видно, небажання виносити сміття з хати аж надто сильне) публічно виявляється не так часто. Лише раз можна було звернути увагу на непорозуміння між двома частинами жовтої фракції в облраді – коли на заступника голови ради претендували одночасно Андрій Рожнятовський і Левко Захарчишин. З’ясувалося, що Захарчишина підтримує п’ятеро однопартійців, а Рожнятовського – лише четверо.

Можна було на це звернути увагу, але мало хто це зробив. Насправді ж, схоже, та неузгодженість є лише елементом значно ширшого конфлікту, який поволі роз’їдає партію і не дає їй активно й ефективно працювати – конфлікту між двома групами, одну з яких можна умовно назвати “групою Малярчука”, а іншу – “групою Захарчишина”. І, здається, розділили їх не якісь ідеологічні розбіжності (хоча вони також наявні), а банальна боротьба за владу й особисті образи.

Якщо спробувати згрубша описати ситуацію, то зі стратегічних проблем партії дві групи розділила лише одна суттєва проблема: ставлення до голови ЛОДА Петра Олійника, себто про владність чи опозиційність партії на обласному рівні. З одного боку, можна зрозуміти колишнього голову ЛОО Дем’яна Малярчука та його найближчого соратника Андрія Рожнятовського: і їм самим (особливо останньому) некомфортно перебувати в тіні “Нашої України”, і для партії могло б бути вигіднішим за певних умов перебувати в опозиції. Принаймні та частина виборців, на яку орієнтується партія, значно більше схильна підтримати тих, хто в опозиції. З іншого боку, дехто з опонентів Малярчука натякає на те, що, мовляв, основна причина нелюбові його до Петра Олійника – усе-таки в бізнесовій площині. У будь-якому разі, довкола найменш схильного до опозиційної діяльності Левка Захарчишина зібралися люди, які готові радше до компромісів із обласною владою, аніж до війни.

Інший важливий аспект – взаємна зневага один одного. З одного боку, серед тих, хто підтримує Малярчука-Рожнятовського, побутує думка, що саме ці люди та їхні соратники у фракції (Доскіч і Христиняк) найбільше доклалися до успіху “Пори” на місцевих виборах, а от інші пройшли в обласну раду як баласт. Натомість у групі Захарчишина кажуть, що опоненти – банальні піарники, які можуть війною проти НУ заради піару зашкодити партії. До того ж, дехто навіть звинувачує Дем’яна Малярчука у спробі узурпації влади у партії. Мовляв, він хотів одночасно очолювати фракцію і ЛОО, що сам Малярчук спростовував. У будь-якому разі, суперечка про те, хто ж саме є “узурпатором”, наразі завершилася появою ознак, характерних для партій, що перебувають на межі розвалу: в обласній раді “Пору” представляють дві групи, які ніяк не узгоджують між собою дій, а партійні збори представники однієї частини керівництва ЛОО намагаються проводити без участі прихильників іншої частини. Про якийсь ефект від роботи партії назовні за такої ситуації говорити марно. Радше доводиться очікувати, чи не загрожує обласній організації крах. Особливо якщо зважити на те, що керівництво партії в Києві не особливо переймається проблемою.

Куми Садового проти Садового

У міської організації “Пори” – зовсім інші проблеми. Якихось руйнівних конфліктів (суперечності з деякими представниками ЛОО партії міських керівників особливо останнім часом не непокоять) в ЛМО не спостерігається. Навіть більше – аж якось занадто тихо у данському королівстві. Якось дивно не відбувся очікуваний конфлікт між “політиками” і “бізнесменами” у фракції “Пори” в міськраді. Правда, цьому також можна знайти пояснення: аж надто багато в ній “політиків”, які є одночасно “бізнесменами”.

А от справжніми граблями, здається, стала для міської “Пори” аж надто лояльна протягом певного часу позиція щодо міського голови. Проблема – та сама, що й у ЛОО, от тільки схильність до співпраці з мерією виявили практично всі депутати міськради від партії. Загалом вона не дивна, адже “Пора” стала першою партією, яка офіційно підтримала Андрія Садового як кандидата в мери. До того ж, більшість депутатів – або куми, або старі знайомі міського голови. Але от заявити про себе в інформаційній ніші з заявами провладного характеру навряд чи було б для “Пори” виграшним. Не було суттєвих конфліктів і між фракціями в міськраді, які можна було б використати інформаційні приводи. От і почувалися звичні до уваги медіа “пористи” не дуже затишно.

І от минулого тижня відбувся справжній прорив. Спочатку з’являється інтерв’ю голови ЛМО Маркіяна Іващишина в “Дзеркалі тижня”. Інші представники партії теж активно коментують події. А пік – прес-конференція, під час якої партія, від якої вже ніхто не чекав якихось антимерських порухів, несподівано критикує Андрія Садового. І в кадровій політиці мер не надто рішучий, і опалювальний сезон починається не так, як треба… Особливо цікаво виглядало те, як звинувачував міську владу в невдалій кадровій політиці секретар міськради Володимир Квурт – кум Садового і його креатура, до того ж, людина, яка обіймає не останнє місце в міській владній ієрархії.

Чому така критика серед білого дня? Навіть для багатьох партійців це залишилося загадкою. Не особливо розуміють, що відбувається, і представники інших фракцій міської ради. Версії є, а от розуміння… Серед версій довелося почути припущення про те, що Петро Адамик, один із лідерів ЛМО “Пора” і голова фракції в міськраді, не поділив чогось із Андрієм Садовим у бізнесовій сфері. А ЛМО “Пора” нібито вже “сидить у нього в кишені”. Утім, жодних підтверджень такої версії наразі немає.

Значно цікавішою здається інша – про перехід “Пори” в опозицію “за домовленістю”. Технологія відома давно. Наразі в мера немає очевидної опозиції в міській раді. Однак є потенційно конфліктні точки із, наприклад, БЮТ. Якщо не створити собі опозицію тепер, то раніше чи пізніше з’явиться опозиція природна. А мати в конструктивній опозиції “Пору” значно зручніше, ніж через рік одержати в жорсткій опозиції фракцію Блоку Юлії Тимошенко. Фантастика? Але хто заперечить, що вона може доволі зрозуміло пояснити незрозумілу метаморфозу “Пори”? І хто заперечить, що деякі представники партії могли про таке з мером домовитися? А врахуйте також те, що “Пора” нарешті отримала майданчик, з якого можна постійно бомбити виборця інформаційними приводами, чи, кажучи просто, піаритися. Заодно вибиваючи ґрунт з-під “Опори”…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...