Не думай про райони звисока...

Всеволод ПОЛІЩУК, "Львівський портал"

|

Попри всі страхи, районні адміністрації пережили зміну структури влади у Львові. Щоправда, житимуть вони тепер в урізаному вигляді.

А ще незрозуміло, що їхня реорганізація дасть звичайним львів’янам.

Приймаючи минулого тижня, з подачі Андрія Садового та робочої групи, яку він зібрав, ухвалу про зміну структури і повноважень органів місцевого самоврядування, депутати міської ради змінили не лише механізм роботи центральних органів влади Львова, але й принцип роботи райадміністрацій. Однак ретельніший розгляд такої галасливої реорганізації змушує згадати класика і його слова „Багато галасу з нічого”. З одного боку, критики роботи Садового можуть зітхнути з полегшенням – райадміністрації не скасовані (а говорили навіть про такий варіант), функцій у них відібрали не так уже й багато, масових звільнень працівників не передбачається. З іншого ж, не зовсім зрозуміло, навіщо взагалі така реорганізація, яка мало що змінює. Попри запевнення міського голови, ухвала навряд чи полегшить життя саме тим, хто й мав від неї виграти, – мешканцям конкретних районів, які розглядають владу як надавача певних послуг.

Отже, що зміниться для „маленького львів’янина”? Головна зміна навряд чи зробить його життя зручнішим. Це те, що в районних адміністрацій відбирають функції щодо приватизації нерухомого майна і оформлення права власності на це майно. Тепер заради того, щоби отримати такі документи, всім треба буде добиратися в одне-єдине місце. Наразі це міське управління комунальної власності, а в перспективі – міське Бюро технічної інвентаризації. Щоправда, в наскільки далекій чи близькій перспективі, не можуть сказати навіть розробники нової структури. Як пояснив „Львівському порталу” один із авторів проекту ухвали Любомир Зубач, в команді Андрія Садового відділи приватизації майна у райадміністраціях вважають такими, що своє віджили, адже приватизація на 85% завершена. Тепер, за словами пана Зубача, у працівників цих відділів просто немає роботи, адже вони приймають в середньому один пакет документів у день. Загалом, можна погодитися, що таке використання робочого часу і робочого місця не вельми ефективне. Чи можна було знайти варіант оптимізації роботи цих відділів, як не переведення їх в єдиний центр? Усе-таки 15% у не такому вже й маленькому Львові – це не так уже й мало. Що робити тим, хто потрапляє в число людей, які приватизують чи оформляють саме ці 15%? Тим більше, що, як зізнається сам пан Зубач, розрахунок людино-годин і ресурсів, потрібних на виконання тих чи інших запитів мешканців міста, робоча група робила дуже вибірково і несистемно. А райони, як відомо, у нас дуже різні, якщо в одному з тими ж функціями могла би впоратися менша кількість працівників, то в іншому, можливо, навпаки, не встигають? І хто враховував те, чи встигатиме одна структура обслуговувати ціле місто?

Щодо інших функцій, які виконували раніше районні адміністрації, то вони, по суті, не змінюються. Залишаються в РА і відділи соціального захисту, і відділи освіти, і відділи благоустрою… Єдине, що змінюється, – це автономність у прийнятті рішень. Якщо раніше райадміністрації мали можливість більш-менш вільно ухвалювати рішення, щодо їхньої діяльності, навіть регулювати власну структуру відповідно до власного бачення виконуваних функцій, то тепер їм відводять роль банальних виконавців. Структура ж районних адміністрацій та їхніх відділів має бути жорстко уніфікованою. Тобто, механізм діяльності районних відділів освіти має бути один для всіх, розроблений міським управлінням освіти. І так в усіх галузях. Приклад, на якому намагаються пояснити потребу уніфікації творці нової системи, звичайно яскравий, але чи переконливий? „Наприклад, є дві школи, які розташовані через дорогу, однак в різних районах. В одній сніданки коштують гривню двадцять коп., в іншій – три гривні. Батьки, коли про таке довідуються, просто не розуміють, чому”, – розповідає Любомир Зубач. Звичайно, подив батьків зрозумілий. Але чи враховували при цьому економічні підстави, які спричиняють різні ціни в різних районах? Не враховували. І в більшості випадків, хоча в діях міської влади є раціональне зерно, наслідки уніфікації всіх районних адміністрацій не прораховані, що не може не лякати.

Лякає також нерозробленість зв’язків між різними органами центральної влади міста і відділами райадміністрацій, які будуть їм підпорядковуватись. Уже 6 листопада має бути затверджено положення про структуру органів місцевого самоврядування у Львові і механізм має почати працювати. А от того, за якою схемою відбуватиметься взаємодія відділів у райадміністраціях із міськими управліннями і департаментами, залишається загадкою і такою ж залишатиметься після 6 листопада. Скільки часу знадобиться, аби розробити всі положення й інструкції, які регулюватимуть передачу вказівок чи банальної інформації від департаменту чи управління до відділу райадміністрації і якій саме структурі (міськвиконкому, департаменту чи управлінню) підпорядковуються ці відділи в кожному конкретному випадку, автори реформи сказати не беруться. А чинна система непридатна, адже самі центральні органи влади дуже суттєво змінилися. Тобто протягом певного часу вона не зможе працювати ефективно. А це означає, що документи, які львів’яни звично подаватимуть до райадміністрацій, блукатимуть навіть довше ніж звично. Звичайно, мають рацію міські чиновники, коли кажуть, що будь-яка зміна – це завжди «ломка», і заради стратегічних переваг можна перетерпіти тимчасові незручності. Як кажуть росіяни, „ліс рубають – тріски летять”. Тільки от, по-перше, ми ж до Європи рухаємося, де з трісками, коли вони можуть бити людей, поводяться значно акуратніше. А по-друге, хотілося би знати, коли ці тріски перестануть летіти.

Треба також врахувати, що додаткові тріски в роботі райадміністрацій гарантовані не лише через „ламання системи”. На неї накладуться хаотичні кадрові призначення керівників у частині районів та відкриті конфлікти інших із представниками центральної влади міста. Судіть самі: Голова Личаківської райдержадміністрації Орест Тур воює з в. о. начальника міського управління житлово-комунального господарства Марією Желіско, яка є протеже Андрія Садового. Взаємні звинувачення між ними вже вийшли за межі пристойного, а міський голова навіть не думає реагувати. У Шевченківській райадміністрації головує людина, яка не може бути впевненою в завтрашньому дні, адже голова Шевченківської райадміністрації Зеновій Курило пішов не у відставку, а у відпустку у зв’язку з доглядом за дитиною. Чи може вважати себе в. о. повноцінним керівником, якщо знає, що за законодавством після повернення з відпустки панові Курилові зобов’язані будуть повернути його місце? А якщо згадати, що цей чиновник – Богдан Гапало – ще й заступник голови Сихівської райадміністрації? Василь Цяпка донедавна примудрявся очолювати зразу два райони – Личаківський та Залізничний. А Франківський район – узагалі притча во язице. Обов’язки голови Франківської райадміністрації виконує Ігор Базарник, який при тому є ще й заступником міського голови. Невже у заступника мера так мало роботи, що він може ще й керувати райадміністрацією? Чи він працює в РА у нічну зміну? Ой багато ж буде під час „облагородження лісу” трісок, якщо лісоруби працюватимуть на півставки, які, до того ж, не мають чіткої інструкції щодо дій…

Окрім того, хочеться мати впевненість, що рубання лісу справді дасть позитивний результат. Бо наразі навіть представники влади визнають, що насправді нова схема роботи міської влади, зокрема й райадміністрацій, полегшує життя не стільки користувачам чиновницьких послуг, скільки самим чиновникам. При цьому кажуть, що чиновники – це ті, хто за своїм призначенням мають полегшувати життя людям. Відповідно, якщо робота чиновника організована краще, то й служити людям він може ефективніше. Щоправда, фраза „служити людям” чомусь викликає загадкові посмішки…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *