Гра на смітникові мільйони

Михайло ГУЗАРЕВИЧ, «Львівський портал»

|

Сьогодні проблема львівського сміттєзвалища – аж ніяк не соціальна чи екологічна. Неподалік села Грибовичі закопано понад сотню мільйонів доларів.

Розуміючи це, ані чиновники, ані сільські голови, ані підприємці, ані іноземні інвестори просто таки не можуть думати про якісь там дороги і школи для нещасних селюків чи про екологічне лихо за лічені метри від Львова.

Вічна проблема Грибович

Львівський полігон твердих побутових відходів створено в 1957 році минулого століття між селами Малі Грибовичі, Великі Грибовичі та Збиранка. Тоді селянам обіцяли, що експлуатуватимуть його не більше десяти років. За оцінками дослідників, тепер тіло смітника важить 8 400 000 тонн, його висота – 60 метрів. Постійний процес гниття призводить до того, що температура на його дні сягає 60-80 градусів тепла. Там постійно утворюється метан із великим вмістом сірководню. Чорними плямами на карті полігону позначено гудронові озера, де спочивають бридкі, смолоподібні відходи нафтової промисловості. Вода, яка проходить через гудрони та інші принади сміттєзвалища, перетворюється на смердючу багнюку, рясно збагачену кислотами, солями та шкідливими металами. Назбиралося її настільки багато, що вона почала бити джерелами за кількасот метрів від сміттєзвалища, неподалік вулиці Щурата. Палить вона все на своєму шляху.

Зрозуміло, що такий розклад не надто смакує аборигенам – мешканцям сіл Великі Грибовичі, Малехів, Збиранка. Уже кілька років вони намагаються пробудити обласну та міську влади і змусити їх забрати з-під їхнього носа найжахливішу в області екологічну бомбу. Влада настільки їх послухала, що навесні 2004-го було підписано чотиристоронню угоду між міською, обласною та грибовицькою радами, а також облдержадміністрацією. Окрім обіцянок на різний смак, у договорі йшлося про дослідження сміттєзвалища і про створення плану ліквідації всілякої гидоти, яка назбиралася там за роки. І, може, воно все й зробилося б миттєво, якби проблема не містила найважливішого зерна – неабияких грошей. Не тих, які варто вкласти у сміттєсховище, а тих, які можна звідти добути.

На смітті можна заробити

На смітті можна заробити мільйони-мільярди, і є чимало шляхів для цього. Зупинімося на потенціалі конкретно нашого смітничка. Насамперед, гроші можна заробити за допомогою сміттєпереробного комбінату. Саме про нього тривалий час говорить влада і натякає, що навіть шукає інвестора. Якщо в нас нарешті з’явиться ця шалена сміттєпожиральна махіна, то львів’яни справді стануть щасливими, проте уявити собі таке важко.

Комбінат – це здоровенний мегацентр, який стовідсотково переробляє нетоксичні побутові відходи. Окрім сортування на пластмасу, метал та картон, сміттєпереробка мала б переробляти також органічні відходи (наприклад, лушпайки від бананів). Із таких відходів у світі роблять біогумос, яким підживлюють флору несільськогосподарського призначення – себто газони чи ліси. Те сміття, яке зовсім нікуди не годиться, мали б спалювати і генерувати на електроенергію, яку в подальшому можна продавати населенню. В результаті сміття – повністю перероблене. Зважаючи на те, що затрати на виготовлення гумосу чи спалення некласифікованого сміття подекуди є вищими за їхню вартість, виникає просте запитання: чи погодяться на це інвестори, у яких в очах не жаль до львів’ян, а доларові значки. Звісно, що ні. Вона зацікавлені в якнайбільшому прибутку. Тому цей проект можливий лише за комунального чи державного фінансування. Часткового чи повного.

Отже, коли говорять, що інвестори цікавляться сміттєпереробним комбінатом, потрібно чути, що вони зацікавлені у спорудженні на сміттєзвалищі сміттєсортувальної лінії. Очевидно, владі важко вимовити друге словосполучення, тому й замінюють його першим. Сортувалка – це найбільш прибутковий бізнес на смітнику. Особливо зважаючи на те, що, згідно з підрахунками, кожна львівська сім’я щодня викидає 1 гривню, а Львів загалом – близько 200 000 гривень. Сортувальники лише повідбирають метал, пластмасу, папір, які збереглися в доброму стані, а решту – викинуть. Себто вони банально наживатимуться на нашому смітті, залишаючи той самий полігон побутових відходів із незмінним букетом його принад. Отже, якщо події розвиватимуться саме так, то сумнівно, що навколосмітникові селяни чи львів’яни відчують якусь зміну. Чого, звісно, не скажеш про самих підприємців. Адже, до слова, смітниковий бізнес вважають другим за прибутковістю, після торгівлі наркотиками.

Солодка звістка з Кіото

Є ще один спосіб заробити гроші на львівському смітті. Він з’явився лише торік і тепер, безумовно, збуджує розум багатьох. Йдеться про умови Кіотського протоколу, який у 1997-му підписала Україна і про який у нас майже нічого не знають. Основним завданням протоколу є зменшення парникових викидів, які поступово руйнують нашу кохану планету. Аби мінімізувати їх, кожній країні-підписантці врізали викиди і залишили на рівні 1990 року. Аби угода набула чинності, потрібно, щоб її підписали країни, загальні викиди яких перевалюють 55% від загальносвітових. Радикально відмовилися від цього США. Кремпувалася і Росія, проте торік таки підписала. А це означає, що протокол набув чинності. Отож, Проект спільного впровадження (так він називається) стартуватиме у 2008-му. Відтепер, якщо країна-підписант має розвиток у виробництві, то мусить рахувати свої викиди в атмосферу. Якщо ж вона таки перевищить квоту, то матиме два виходи. Перший – вкладати неймовірно великі кошти на оптимізацію виробництва з подальшим зменшенням наслідків виробництва або купувати квоти у країн, які “пукають” в атмосферу не надто інтенсивно. Чималенький запас невикористаних квот є саме в нас, в Україні, адже багато років ми майже нічого не робимо. Парникові гази – це не лише те, що виходить із довжелезних труб. До них належить шахтний метан, а також метан смітниковий.

Хай дивно звучить, але львівський смітник має найпряміший стосунок до далекого японського Кіото. Виявляється, що в нетрях сміттєсховища причаїлися тонни біологічного газу – метану. Згідно з кіотськими стандартами, тонна метану в 21 раз шкідливіша за тонну вуглекислого газу. Заробляти грошенята на цьому дуже просто. Потрібно вставити в смітник кілька труб з лічильниками, підпалити метан і запросити контролюючу установу, яка фіксувала б скорочені викиди. За кожну тонну газу, перетворену на вуглекислий газ, розвинуті країни нам платитимуть як за 20 одиниць зменшення парникових газів (одна коштує 4-6 євро). Себто за мінімальних затрат за кожну спалену тонну газу хтось може заробити 80-120 євро. А газу під Грибовичами – близько 1,5 мільйона тонн. Отримуватимуть ці гроші інвестори – фізичні чи юридичні особи, які й фінансуватимуть проект дегазації. Ми можемо помилятися, але математика стверджує, що тільки на самому газі можна заробити близько 150 мільйонів євро, а це – півтора річні міські бюджети.

Цікаві дії міськради

Що ж робить міська рада? Після прийняття чотиристоронньої угоди міська рада у 2004-му уклала договір на 15 років із стрийською фірмою “Гафса”. За два роки “Гафса” провела дослідження сміттєзвалища і поклала на стіл професійний проект з рекультивації, дегазації та інших процедур, які необхідно зробити на території звалища. Гроші з міської ради “Гафса” брати не поспішала, бо вбачала в обличчі мерії надійного партнера (до слова, інші міста платять “Гафсі” за аналогічні дослідження 2 – 2,5 млн гривень). Міська рада гарантувала свою серйозність такими пунктами: п.8 “Сторони погодились, що текст договору, будь-які матеріали та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони”, п.2.2.6 Доповнення до договору “Про співпрацю”: “Не укладати протягом дії даного договору аналогічних договорів з третіми особами на виконання робіт по дегазації Львівського полігону ТПВ на використання біогазу, отриманого з полігону”. Натомість нова міська влада забуває про довготермінову угоду й оголошує конкурс на найкращий проект «Рекультивація Львівського сміттєзвалища с. В.Грибовичі та зменшення обсягу антропогенних викидів парникових газів згідно з Кіотським протоколом». Цікаво, що для зголошення на конкурс виділили аж два місяці. Тобто, якщо міркувати логічно, то жоден із конкурсантів не мав часу для проведення дослідницьких робіт на сміттєзвалищі, які “Гафса” проводила два роки. Таким чином, конкурсанти борються або за кота в мішку, що є дурістю за своєю суттю, або конфіденційний проект “Гафси” потрапив у потрібні руки. Схоже, саме з рук міської ради, адже лише вона його мала. Коротше, “Гафсу” відверто нагріли на понад два мільйони, знівелювали серйозний договір, та ще й розкричали інформацію, яка, за умовами договору, мала би бути конфіденційною.

Слід додати, що єдиним органом держвлади України, який уповноважений опрацьовувати проекти спільного впровадження Кіотського протоколу, є Мінприроди України. Фірма, яка надумала продавати одиниці зменшення викидів, повинна мати лист підтримки від міністерства. Без цього листа роботи нереальні! “Гафса” такий лист має. Зважаючи ще й на це, теперішній конкурс ще більше нагадує абсурд.

Слово еколога

Мирон Колодко – колишній міський депутат, кандидат географічних наук. Тепер намагається бодай щось з’ясувати у цій заплутаній справі. Каже, що без цілісної концепції поводження з твердими муніципальними відходами наше місто потрапить у тупик. До прикладу, якщо конкурс міської ради таки хтось виграє і звалище “рекультивують” (присиплють землею), то який крок буде наступним? Місту слід або підшукати інший полігон, або створити сміттєпереробний комбінат. Схоже, до наступного кроку нема нікому діла. Колодко каже, що тепер сміттєзвалищем займаються люди, далекі від екології. Настирливих екологів-активістів, які намагаються запхатися у цю справу, відганяють, як надокучливих мух. “Нині на екологію ніхто не зважає. Для влади сміття – гроші, а не соціальна чи екологічна проблема. Всі думають, як би на тому більше заробити”, – переконаний Колодко. Щодо новітнього конкурсу, пан Мирон переконаний, що закінчитися позитивно він не може. Бодай тому, що в конкурсній комісії сидять “весільні генерали”, які до екології мають доволі віддалену причетність і тому не здатні мислити екологічно. Серед 14 осіб конкурсної групи 6 чоловік – представники міської ради, двоє – голови сільських рад Малехова та Грибович, а ще представники ЛОДА, верховні чиновники з обласного управління економіки тощо. До комісії увійшов навіть позаштатний радник міського голови з правових питань пан Бурган. Екологів серед цих 14-ти всього 2… Без коментарів.

Далі буде. Про те, як міськрада проводила конкурс на проект рекультивації сміттєзвалища, читайте у продовженні статті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...