Директор опери

Галина ТАРАБАНЬ, «Львівський портал»

|

Тадей Едер знає про Львівську оперу все: від її найтемнішого закутка та найдрібніших деталей декорації – до гри і таланту акторів.

Саме Тадей Едер свого часу підняв цей театр до того рівня, який є сьогодні, і саме він примудряється втримати його імідж без жодної дотації держави.

А ще Тадей Едер – своєрідний довгожитель серед керівників закладів культури Львова. Директором Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької він працює вже 38 років.

Чим є Львівська опера для міста та України загалом?

Опера – це театр за формою, але не за змістом. Ніхто у світі не ходить в Оперу на виставу, а ходять на виконавців. Це унікальний, елітарний вид мистецтва, який визначає еліту держави. Щоб держава розвивалася, має бути елітарний вид мистецтва. Саме тому не так багато оперних театрів у світі. Є держави, які взагалі не мають оперних театрів, лише сезонні вистави. Для прикладу, Канада, скандинавські країни.

Є вистави, які йдуть усюди. Пучіні, Чайковський, Верді – традиційний репертуар усіх оперних театрів. Звісно, є національні композитори: Монюшко, Лисенко та інші. Ці вистави мають національне походження, але, на жаль, вони не викарбовують мистецький рівень театру.

Ніде у світі немає такого поняття, як заслужений, «послужений» і народний артисти, а є поняття, на якій сцені ви співали і з ким, рівень виконавської майстерності. Якщо на сцені вчора співав Паваротті, а завтра співатиме якийсь самодіяльній актор, репутацію театру вже не «відмиєш». Це поняття іміджу сцени.

Це що стосується сцени, а щодо публіки?

Свого часу Пушкін сказав: “Вихід в оперу – вихід у світ!”. Від того, де ви сидите, хто поряд з вами – уже видно, який ваш імідж, який ви політик, журналіст, бізнесмен і т.д.

Отож, є місця престижні і не дуже?

Кожен театр має своє планування і, відповідно, свої престижні місця. Тому раніше й були фамільні ложі. Є місця в театрі, куди вас впустять лише у відповідному вбранні. Якщо людина неохайна, у костюмі “тройка” – труси, майка і куфайка, її, зрозуміло, до зали не впустять.

Недарма існує така приказка – “себе показати, на інших подивитися”. Де, скажімо, жінка має демонструвати своє вбрання? У барі, де після першої чарки всі сірі, чи на застіллі в кухні? Де має збиратися міська еліта? У цілому світі Опера є одним з таких місць.

Держава і суспільство мають зрозуміти, що Опера – це візитівка країни, а потім усе решта: кораблі, гармати, заводи… У вас виникає запитання: чому?

Чому?

Тому що опера – це синтез, це художній витвір мистецтва: декорації, костюми, поезія, виконання, сценічна культура, архітектура, будова. Жоден театр цього не має – тільки опера. Якщо скажеш Ла Скала – відразу зрозуміло, що це Італія, Метрополітен-опера – це Америка, Грандопера – Франція. І цей вид мистецтва вимагає до себе іншого ставлення.

Я не хочу нікого образити, але не можна прирівнювати ляльковий театр і театр для дітей, театр для дітей і театр для юнацтва, драматичний і оперу – це різні жанри, різні підходи. І не можна ставити їх на одну площину, при всій повазі до моїх колег з інших театрів. У мене в найменшій виставі зайнято 150 –160 осіб. Такий театр – це 4 драматичні театри в одному. Нам лише до однієї вистави треба пошити 400 – 500 костюмів.

Але у Вас колись співали навіть поп-зірки?

У нас усе було: і бар – у Дзеркальній залі, і бочка з пивом. От скажіть: чи можна в церкві пити горілку? Ні. А десь це написано, є такий плакат? А чому тоді в церкві ніхто не п’є горілки?

Ми раніше дозволяли таке, буквально кілька років тому. Тоді рівень культури був не той, і в туалеті був не папір, а нарізана газета. Але якщо ми хочемо, щоб нас поважали, мусимо насамперед поважати самі себе.

Якщо я вам скажу вийти на середину сцени і сказати: «Стіл накрито», ви це спокійно зробите. А якщо я вам скажу проспівати «Стіл накрито»? Не кожен зможе це зробити.

Так само треба розуміти, що естрадного співака ніколи не можна порівняти з оперним. Адже там фонограми, синтетика і фальшивка.

Дивує, що є глядач, якого привабити до нас може лише попса. Треба ж розуміти, що оця музика і виконавці, які звикли стрибати по стадіонах, кричати якомога сильніше, руйнують приміщення театру. Децибели такі, що вікна від цього вискакують, – оце рівень мистецтва!

Але такі концерти, мабуть, вигідні в грошовому аспекті?

Ви не повірите, я отримую від них удвічі менше грошей, ніж збираю з оперної вистави. Де логіка?

А концерти навпроти Оперного?

Уже нема. А якщо є, то вони не перед Оперним, а на проїжджій частині. І є вже встановлені правила міською радою, що концерт може бути лише на дуже великі свята: День Незалежності, День міста та інші. А все решта заборонено.

Чи пошкодило будівлі театру світлове шоу на День міста?

Згідно з тими даними, що я маю, наразі – ні. На перший погляд, ніби все нормально, а як воно потім буде – покаже час. Хотілося, щоб не було пошкодження.

Ви були проти встановлення апаратури для світлового шоу на будівлі театру?

Я спершу дав своє добро на встановлення обладнання для світлового шоу, адже мені прийшли і сказали, що і обладнання німецьке, і керуватиме німець, і виконуватиме німець. Зважаючи на характерну для німців рису – точність і акуратність у всьому – я погодився. Однак коли побачив ті наші українські машини, з яких просто лилося мастило, мене охопив жах.

Ви б тільки прийшли і подивилися, як усі дороги були облиті тим мазутом. Техніка з колгоспу “Червоне дишло”. Хтось на тому хотів зекономити. На чому, на святині?

Ви зверталися до міської ради ?

Так, але було пізно.

Чи сподобалося Вам саме шоу?

По-перше, аж занадто було все розрекламовано. По-друге, непунктуальність з початком шоу, яка свідчить про якийсь серйозний збій. Шоу ж не готували за півгодини. А пригадайте, які незручності були з транспортом: і для людей, і для автомобілів. А заради чого, заради тих 20 хвилин, що не виправдали себе?

Скажіть мені, чи був хоч один медичний пункт поблизу, або якась пожежна машина? А паніка? Такі речі не можна пускати на самоплив, це потрібно було продумати. Яка різниця між розумним і дурнем? Дурень думає, які прибутки отримає, сідаючи грати. А мудрий думає: а що буде, якщо я програю? Чому міські чиновники і організатори не запитали себе: якщо щось трапиться, то як ми з цього виходитимемо? Дуже добре, що все закінчилося без жертв. А якщо б ні, то на кого би показували – на «стрілочників»? Там були діти, жінки. І це свято могло бути окроплене кров’ю.

Як сьогодні вам допомагає держава?

До першого січня цього року ми були в комунальній власності і нас фінансували з обласного бюджету. А вже з 1 січня ми отримали статус національного і перейшли в державну власність, отже, тепер фінансуємося з державного бюджету. Але і тоді, і тепер держава виплачує нам лише зарплату. А на утримання театру – світло, опалення, декорації, постановочний фонд і все, що з цим пов’язане, доводиться заробляти самим. Таких прецедентів ніде у світі немає. Я тішуся єдиним, що в мене склалися добрі стосунки з ЛОДА і його керівником Петром Олійником. Він допоміг у тому, що театру присвоїли статус національного. Але, зрозуміло, що з державного бюджету він надати кошти не може.

Як він тоді допомагає?

З його допомогою ми їздили на гастролі Україною – Харків, Донецьк, Сімферополь та Севастополь. Державне фінансування, яке надало на гастролі Міністерство культури, було просто злочинним. Як можна прожити за 18 гривень відрядних на день оперному співакові в чужому місті? Коли він витрачає енергії більше, ніж шахтар. Я просив Петра Михайловича, і він посприяв через комерційні підрозділи, щоб ми хоча б сніданками людей годували – а на обід їм залишалися ті копійки з відрядних. Це як в анекдоті:

“Як ви харчуєтеся?»

«Триразово».

«Та це ж хороше харчування».

«Так, у понеділок, середу та п’ятницю».

А спонсори допомагають?

Я не можу назвати жодного підприємства, банківської установи тощо, до якого я б звернувся і отримав відмову. Хай гривня чи півгривні, але її дають від серця. Я б хотів подякувати цим людям, які розуміють, що Львівська опера – це візитівка і Львова, і держави.

Як відомо, ви нещодавно встановили високоякісне японське освітлення…

Японці в електронній апаратурі – неперевершені. Наш театр побудовано у 1900 році і треба було чекати сто років, щоб на початку XXI століття австрійське освітлення замінила японська фірма «Тоshiba». До речі, для будь-якої фірми дуже престижно було б зробити освітлення саме у Львівській опері.

Що вам дав статус національного театру?

Поки що я нічого сказати не можу. В мене є дуже багато запитань до народних обранців щодо формування бюджету. У працівників театру – зневіра. Це те саме, якби вас запросили на банкет, але до столу не допускали.

В Україні є шість оперних театрів, які заслуговують отримати такий статус, і якщо ми виграли, це щось таки засвідчує. Найголовніше тепер – втримати те, що маємо. На гору зійти не так важко, як не впасти з неї. Втримати імідж – це основне, адже сам статус свідчить про рівень.

Щодо плюсів – зарплата працівників зросла майже вдвічі.

Чи легко орендувати приміщення Оперного театру?

Це дуже глобальне запитання. У повоєнні роки у Львові не будували жодного концертного залу, окрім цирку і палацу імені Гната Хоткевича. Як наслідок, у Львові три великі приміщення – Опера, драматичний театр імені Марії Заньковецької і філармонія. Найбільше місць у цирку – 2000, але й цього недостатньо. Мало б бути мінімально 5-7 тисяч, та й 15 не завадило б. На Стрийській біля Податкової будували театр Радянської армії, який тепер напіврозвалений. І мені важко зрозуміти, чому його не завершать. Там два величезні зали, «доїхали» лише до даху.

Тому всі ті групи йдуть до мене, бо престижно виступати на сцені Оперного! Я вірю, що для них це престижно, але ж не для нас. Щоб виступати на сцені Львівської опери, треба заслужити!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...