П’ять років без Ігоря Білозора - "Поступ", 30 травня

Лише п`ять років (чи аж п`ять років) минуло від тих днів, коли Львів прощався з Ігорем Білозором. 30 травня 2000 року в останню дорогу провели відомого співака, композитора, народного артиста України. Аби попрощатися зі своїм співвітчизником, тисячі небайдужих вишикувалися у кілометрові черги до Львівської філармонії, де стояла труна з тілом композитора.

О першій годині траурний похід вирушив центральною частиною міста. Стотисячна траурна процесія підійшла до пам`ятника Тарасові Шевченку, біля якого відбулось символічне прощання співака з Кобзарем, потім попрямувала до церкви Святого Андрія оо Василіан, де була відправлена панахида. А далі — на Личаківський цвинтар, до місця вічного спочинку артиста. За три роки поруч поховали й Сашка Кривенка. Ще за цих п`ять років сталась Скнилівська трагедія, відбулась Помаранчева революція та багато інших подій, однак вони не можуть затерти в нашій пам`яті загибель Ігоря Білозора

У 1990-х нас тішили, що ми здобули перемогу в новітніх визвольних змаганнях без жодної краплі крові. Та у роки незалежності продовжували відходити від нас політики, митці і просто чесні та порядні громадяни Української Держави. Часто за нез`ясованих обставин. Хоча у випадку з Ігорем Білозором вдалось виявити та засудити тих, хто спричинив його смерть.

“Цісарська кава”

Починалось усе на проспекті Шевченка. На колишній Академічній, де років сорок тому ще стояла одна з вуличних помп-криниць. Ними тоді ніхто й не користувався, бо у кранах цілодобово ще була вода. Принаймні на Академічній. Одна з таких криниць стояла під будинком № 11, де розміщалось РАТАУ, тепер ДІНАУ.

Тепер на цьому місці “Цісарська кава”, від якої п`ять років тому розпочався фатальний шлях Ігоря Білозора до будинку обласної прокуратури (раніше міського КПРС, ще раніше торгово-промислової палати). Парадоксально, що композитор зазнав ударів від зловмисників саме в цьому місці, під “фортецею” правопорядку. Тепер при мурі прокуратури закріплено металевий хрест у терновому вінку з написом “На цьому місці російськими шовіністами було закатовано українського композитора Ігоря Білозора. 8.05.2000 року.”

У день похорону біля обласної прокуратури відбувся “жалобний пікет”. З обуренням виступали люди, говорили про той криміналітет, який запанував на Львівщині, про неспроможність правоохоронних органів підтримувати порядок.

Емоції декого з учасників жалобного дійства переросли у стихійний погром кав`ярні “Цісарська кава”. Працівники міліції навіть не намагалися втрутитись, зате згодом уже залишки невеличкої будівлі “Цісарської кави” охороняли кількадесят правоохоронців…

В обороні пісні

У фатальний вечір 8 травня 2000 року на проспекті Шевченка теж були правоохоронці. Однак вони не перешкоджали двом молодикам жорстоко бити Ігоря Білозора. Виявилось потім, що один із них був сином першого заступника начальника львівської міліції. А причиною їх звірячого вчинку було те, що Ігор Білозір дозволив собі заспівати за столиком кав`ярні українську пісню.

“Українська естрада поступилася перед експансією російськомовного примітиву. Нібито й немає законних підстав, щоб забороняти звучання російських пісень, але водночас повсюдна реклама сприяє тому, що саме на таку чужинецьку продукцію і є попит. На кого ж нам нарікати, якщо ми самі це купуємо і слухаємо? Найприкріше, що на такому сурогаті виховується майбутнє покоління, яке вже орієнтоване на суто розважальну культуру. Лірична пісня — то вже для них щось надскладне, переобтяжене. Тому так і трапляється, що той, хто наважується стати в обороні рідної пісні, наражається на смертельну небезпеку. З Ігорем Білозором ця трагедія трапилася не через алкоголь чи якісь побутові мотиви. Просто творча людина кинулася обстоювати українську культуру так стрімголов, що навіть не зважила на загрозу. А такі люди стають дуже вразливою мішенню. Ігореві не вибачили саме його української пісні. І то де — в серці Галичини, яка, як вважали, має сили протистояти русифікації. Але якщо так, то скоро взагалі українцям стане небезпечно жити вже навіть у Львові!” — так коментував цей випадок поет Богдан Стельмах, автор текстів до деяких пісень Білозора.

Суд

Що з того, що тієї фатальної ночі міліціонери затримали безпосередніх винуватців мордування народного артиста України Ігоря Білозора? За кілька годин їх відпустили додому. Нібито під час святкування Дня “побєди” не було кому дати санкцію на арешт… Лише 22 травня було видано санкцію прокурора на затримання винних, що скоїли напад поблизу обласної прокуратури. За той час один із них утік зі Львова. Лише 6 січня 2001 року його затримали аж у Криму.

Після того кілька місяців тривав суд. 28 вересня 2001 року колегiя з кримiнальних справ Львiвського апеляцiйного суду винесла вирок у справi про трагiчну загибель композитора Iгоря Бiлозора. За умисне вбивство з хулiганських мотивiв на 15 рокiв позбавлення волi засуджено колишнього офiцера-контррозвiдника Дмитра Воронова та до 12 рокiв позбавлення волi — його товариша Юрiя Калiнiна.

Окрiм вироку, колегiя Львiвського апеляцiйного суду винесла три окремi ухвали у справi. Перша з них стосується дiй мiлiцiонера Галицького райвiддiлу мiлiцiї, який, чергуючи бiля “Цісарської кави”, не припинив конфлiкту. Щобільше, як вказують свiдки, пропонував Воронову та Калiнiну… розправитися з Бiлозором в iншому мiсцi. Вказав суд i на неправомiрнi дiї мiлiцiонерiв патрульної служби, вчиненi під час затримування пiдозрюваних, та оперативного чергового райвiддiлу, який вiдпустив затриманих.

Друга ухвала стосувалася медикiв Лiкарнi швидкої допомоги, якi, як вважає суд, неналежно органiзували догляд за композитором. Оцiнити дiї лiкарiв запропоновано начальниковi обласного управлiння охорони здоров`я. Третю ухвалу суд скерував прокуророві Львiвської областi, який мав визначитися з вiдповiдальнiстю вказаних правоохоронцiв перед законом.

Після того були апеляції та звернення до Верховного Суду. У січні 2002 року Верховний Суд України скасував вирок у цій справі як необґрунтований і повернув справу до Львівського апеляційного суду на перегляд іншою колегією суддів. Внаслідок 2002 року Апеляційний суд Львівської області засудив звинувачених у вбивстві композитора Дмитра Воронова та Юрія Калініна до 10 і 8 років позбавлення волі. Замість “умисного вбивства” їх звинуватили у заподіянні “тілесних ушкоджень зі смертельними наслідками”.

Охорона звукового середовища

Загибель Ігоря Білозора на короткий час привернула увагу до стану функціонування української мови у Львові. З одного боку, російська преса розпалювала антиукраїнську істерію у зв`язку з убивством Ігоря Білозора. Дописалися навіть до того, що його нібито вбили за співання “русскіх пєсєн”.

З іншого боку, політичні партії, громадські організації, депутати намагалися дещо обмежити засилля російськомовної попси у галицькій столиці. Тим паче, що саме у червні 2000 року відбувались довибори у Галицькому виборчому окрузі № 115. Тоді там вперше перемогу отримав Тарас Чорновіл.

Того ж місяця на надзвичайне засідання Львівської міської ради було винесено питання про впорядкування дрібнороздрібної торгової мережі в центрі Львова та про акустичний режим і про захист звукового середовища в місті.

Депутати зокрема припинили торгівлю російськими книгами на центральних вулицях міста. Однак “забули” про підземний перехід біля готелю “Жорж”. Пропонували оголосити мораторій на трансляцію та виконання російськомовних пісень на вулицях, площах і у громадському транспорті міста Львова.

Однак з часом про все це поступово забули. І тепер до російських пісень у кнайпах та у транспорті додались і чудернацькі автомати на проспекті Свободи, які щохвилини верещать: “Добро пожаловать!..”

“Адже ми всі винні в його смерті. Не лише тому, що мирно спали тої фатальної ночі, коли мордували нашу Пісню, нашу Душу, наше Сумління. Але й тому, що ми всі дозволяємо щодня нищити українську мову, книгу, культуру, пресу, пісню, слухаючи російську попсу, читаючи всілякі “Факти” чи купуючи друкований непотріб на ятках на центральних проспектах Королівського столичного міста Львова, який міська та обласна влада перетворила на базар”, — писала газета “Поступ” п`ять років тому…

Д. О. СВІДНИК