Не реставрація, а кримінал – „Поступ”, 16 травня

|

Те, що розрекламована магістратом у ЗМІ реставрація пам`ятника Адаму Міцкевичу насправді не є жодною реставрацією (бо зроблена в обхід реставраційного проекту), у міськраді не надто наголошують, щоб не псувати загальної картини “позитивних перетворень” у місті, яке працює над освоєнням обіцяних Кабміном грошей до 750-річчя Львова. Але факт залишається фактом: тільки на одному об`єкті упорядкування території довкола пам`ятника Міцкевичу через нехтування проектною документацією змарновано близько 100 тисяч гривень.

Зрозуміло, що така сума на дорозі не лежить і є доволі значною для бюджету не тільки міста, а й області. Як же так могло статися, що нецільове використання коштів, яке карається кримінальною відповідальністю, опинилося поза увагою громадськості? Та дуже просто, позаяк обурливі факти безгосподарності у Львові насправді вже нікого не бентежать: ані простих городян, які знають, що на їхнє обурення міське керівництво, зазвичай, не зважає, ані правоохоронні органи, які, либонь, ще досі не зрозуміли, що після зміни влади за старими стандартами жити та працювати не личить.

Здається, львів`яни вже звикли до того, що міські чиновники на закиди про нездале господарювання мають одну відмовку: як тут, загосподарюєш, коли на все грошей не вистачає — скрута, бідні ми. В ці байки можна було б повірити, коли б не приклад тієї ж “реставрації” площі Міцкевича.

Як відомо, до сторіччя встановлення пам`ятника класикові польської літератури Адамові Міцкевичу польська сторона, підписавши протокол намірів із Львівською міськрадою, оголосила конкурс на найкращий реставраційний проект серед студентів реставраційного відділення факультету архітектури НУ “Львівська політехніка” (про подані на конкурс проекти “Поступ” свого часу мав докладну публікацію). У час, коли польська сторона фінансувала конкурс, роботи з благоустрою території зобов`язувався забезпечити магістрат.

Реклама партнерів

Кожен, хто проїжджає чи проходить площею Міцкевича, може зауважити, що будівельна загорожа довкола пам`ятника, на якій іще взимку помаранчевіли революційні плакати, зникла. А з нею безслідно зникли й чотири ліхтарі початку XX століття. Натомість на місці вирубаних заростей глоду з`явилися свіжо посаджені кущики вічнозеленого самшиту. І про це, як про завершену реставрацію, вже бадьоро відрапортували батьки міста. Городяни сприйняли їхню заяву за чисту монету, бо ж не мали достатньо інформації чи так це є насправді. А звідкіля ж тій інформації було взятися, коли на об`єкті проекту будови не було. А отже, ніхто й не міг здогадатися, що справжнім проектом передбачені металева огорожа, тумби, бордюри, облаштування мощеного обходу тощо.

Цей проект за реставраційним завданням, виданим свого часу управлінням охорони історичного середовища Львова, виготовила архітектурно-реставраційна майстерня № 3 інституту “Укрзахідпроектреставрація” на субпідряді у ВАТ ПВІ “Укркомундорпроект” — організації, яка відповідно до своєї спеціалізації, робила підвід мереж. Фінансування проектних робіт здійснювалося через управління інженерного господарства.

Отримавши реставраційне завдання, працівники АРМ № 3 під керівництвом Лідії Горницької досліджували архівні документи, які містять іконографію пам`ятника Міцкевичу. Основу проекту склали історичні матеріали, оскільки за століття багато елементів архітектурного опорядження площі було втрачено. Тобто готувалися реставрувати на тільки пам`ятник, а й що важливо — середовище, в якому він історично замешкав. Скажімо, передбачали відтворити первісні ліхтарі (для цього за одним із автентичних ліхтарів мали виготовити точні копії). Після того, як проектна документація була опрацьована й отримала погодження в пам`яткоохоронних органах, її просто … поклали під сукно.

“Те, що тепер красується на площі Міцкевича, жодного стосунку до нашого реставраційного проекту не має, — коментує ситуацію Лідія Горницька. — Адже роботи виконані зовсім не за цим проектом або й взагалі без проекту, оскільки нагляд проектувальників за будівельними роботами не передбачався. До того ж інтерпретація “Лівівсвітлом” ліхтарів є просто страшною. Там, де за іконографією мали бути металеві огорожі й малі ліхтарі, тепер насаджено кущі. Про обхід взагалі не йдеться. Тобто все зробили по-іншому. За проект нам заплатили 28 тис. 21 грн. 80 коп. Свою частку за проектні роботи отримав і ВАТ ПВІ “Укркомундорпроект”. Загалом тільки на виготовлення документації було витрачено 100 тис. грн. Але прикро, що проектом знехтували, а значить змарновано не тільки кошти, а й час і зусилля проектантів”.

Отже, крім того, що батьки міста засвідчили своє хамське ставлення до пам`яткоохоронного законодавства взагалі й до конкретної пам`ятки зокрема, вони ще й допустилися такого недбальства, як нецільове використання бюджетних грошей. А за це передбачена кримінальна відповідальність. До речі, очікуваний приплив державних коштів на реставрацію до 750-річчя Львова може окошитися багатьма подібними випадками. Такі негативні тенденції примушують непокоїтися: чи не втратить ювілейний Львів свого шарму міста-музею, перетворившись на маскультово-ширвжиткову атракцію за смаками рагулів і хамів?

Вікторія САДОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...