Освячену землю осквернили нечистотами. На місці, де кілька століть тому знаходився найбільший храм Галицького передмістя — Богоявленська церква, сьогодні стоять… громадські туалети. Ці клозети мають не лише чітку адресу (князя Романа, 38а), а й знаково-глумливу назву – “Україна”.
Клозети на курганах
Про храм на перетині сучасних вулиць князя Романа та Івана Франка нині не згадує вже нічого. Ба більше, навіть пам`ятної таблиці, де хоча б словом згадувалося б про церкву, тут нема. Отож тисячі львів`ян, які день у день проходять одними із центральних вулиць міста, навіть не здогадуються, свідком яких героїчних подій стала ця багатостраждальна земля.
“На цьому місці 1648 року під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького відбулася одна із найзапекліших сутичок часів національно-визвольної війни, в якій загинули сотні козаків, — розповів “Поступу” кандидат історичних наук, археолог Микола Бандрівський. — Чеський історик Францішек Яворський 1911 року в праці “Підземний Львів” цей бій описував так: “Земля там настільки закривавилася, що ще до недавніх часів ґрунти навіть мали офіційну назву Кровисько”. Загиблих козаків поховали у курган на цвинтарі біля храму Богоявлення. Однак після того, як 1800 року церкву знесли, а землі сучасних вулиць князя Романа та Івана Франка передали у приватні руки, ані від святині, ні від кладовища згодом не залишилося й сліду. А через кілька десятиліть після знесення храму, очевидно, щоб познущатися над пам`яттю українців, поляки збудували тут клозети”.
В “Україні” нема води і смердить
Громадські туалети на вулиці Князя Романа, 38а працюють досі. Міські чиновники їх не закрили, навіть знаючи про унікальну історію цього місця. Дехто з них намагався переконати “Поступ”, що зараз вбиральні не функціонують. Насправді ж туалети не лише щодня “приймають гостей”, а навіть мають свою назву — не менш величну, ніж історія місця, на якому вони стоять. Так, хтось додумався назвати туалети… “Україна”, очевидно, не вбачаючи в цьому нічого глумливого.
Щоправда, зайшовши у “приміщення” на Князя Романа, 38а, починаєш розуміти, що певна логіка тут таки є. Приміром, біля кранів із водою прилаштовано бачки із написом “вода для миття рук”. Як пояснила “Поступу” прибиральниця і водночас касир туалету Євдокія Косинська, доволі часто у вбиральнях нема води, тож доводиться виходити зі становища у такий спосіб. Напевно саме періодичною відсутністю води можна пояснити й гострий “аромат”, який витає у приміщенні й не вивітрюється навіть кондиціонером.
Міські чиновники громадських туалетів очевидно не відвідують, позаяк результати перевірки клозету “Україна”, яку вони провели спеціально за зверненням “Поступу” та громадськості Львова, стали для них неочікуваними. На місці не виявилося ні свідоцтва про державну реєстрацію, ні документа, що підтверджує право на користування туалетом, які мали б зберігати у приміщенні. Начальник відділу побутових послуг Львівського міського управління промисловості та підприємництва Юрій Тузінський у своєму акті також зафіксував: вбиральні знаходиться в антисанітарному стані.
“Історичні” туалети облагородять. Може
Утім, власник туалетів “Україна” Павло Пермітін запевнив “Поступ”, що готовий співпрацювати з міською владою і навіть виділити частину коштів на облагородження цього унікального місця.
“Це питання вже кілька разів піднімалося, та ніхто нічого так і не вирішив, — пояснив “Поступу” пан Пермітін. — Звичайно, на освяченій землі туалет не доречний. Однак громадські вбиральні у Львові теж потрібні, тому його можна було б перенести в інше місце. Я готовий іти на компроміс, і якщо влада погодиться, то з мого боку проблем не виникне”.
Водночас, начальник управління промисловості та підприємництва Львівської міськради Василь Щиглюк пообіцяв “Поступу”, що питання доцільності функціонування туалетів на вулиці князя Романа, 38а обов`язково піднімуть на одній із найближчих сесій міської ради. Отож можемо сподіватися, що до 2008 року, коли виповниться 360 років з часу кривавого побоїща біля Богоявленської церкви, місце на перетині вулиць князя Романа та Івана Франка нарешті матиме гідний пошанівок.
Оксана ЛАБОЙКО
