У звукових шатах історії – „Поступ”, 8 квітня

|

Палац культури ім. Хоткевича запрошує в неділю на “Середньовічний бал” під музику “Львівських менестрелів”.

Буває, слухаєш щось, і так тобі спокійно й легко на душі, що волієш, аби цей стан тривав коли не вічність, то принаймні якомога довше. Так мені було й у залі Палацу культури ім. Гната Хоткевича на репетиції ансамблю старовинної музики “Львівські менестрелі”. Таки інструментальна музика має свої переваги: якщо в опері відволікає сюжет, ти мимохіть переймаєшся долею того чи іншого персонажа, то тут на заваді нема нічого. Сама лишень музика здатна зачарувати й провадити на побачення з Історією. Минає година, друга, музиканти вже складають інструменти, а ти, наче у сні, не помічаєш цього, бо та музика все ще звучить в уяві.

— Досі не доводилося чути настільки прозоро-чистого звучання сопілки, — звертаюся до художнього керівника ансамблю “Львівські менестрелі” Лєни Дадукевич. — Приємно подивована цим, бо зазвичай до звучання сопілки додаються якісь призвуки. А ваша музика відкрила мені не тільки певний емоційний настрій, а й цей інструмент. Розкажи, будь ласка, про ці старовинні, дивні за своїм виглядом музичні інструменти, якими “Львівські менестрелі” так віртуозно володіють. Це, бува, не та скрипка, на якій Ти граєш в оперному оркестрі?

— Ні (сміється). Ця скрипка зроблена за макетом інструмента першої половини ХІІІ ст. (робота львівського майстра Володимира Токарчука) на замовлення Андрія Легкого, яка мені від Андрія і дісталася після його від`їзду за кордон. Це чотириструнна фідель, а здебільшого вони трапляються п`ятиструнні. Тромбомарин першої половини ХVІІ ст. має лише дві струни, басистий звук. Шкода, що мало творів, де б його можна було застосовувати.

Реклама партнерів

На лютні грає Олег Садецький — талановитий гітарист, чудовий імпровізатор. Наразі інструмент позичаємо, та згодом матимемо свій. Лютню ми замовили у львівського майстра Романа Павленка. Знову ж таки виникли певні проблеми: як робити, з чого, за якими розмірами, де взяти макет, адже самих лютень (різнострунних, різноформних) у давнину також було багато. У день, коли отримаємо від майстра інструмент, будемо дуже щасливі. В Ігоря Мацелюха власні інструменти: блок-флейта(сопрано), сопілки (альт, сопрано, піколо), флейта Пана. Ігор — прекрасний імпровізатор, також, як і я, постійно в пошуку. Консерваторію закінчував як професійний сопілкар, тому, напевно, тебе так і вразив звук його дерев`яних духових інструментів. Деколи Ігор приносить дуже цікаві ноти. Наймолодший із нас — Всеволод Садовий — першокурсник Музичної академії, та я б не сказала, що він менше чогось знає чи чує, завжди робить слушні зауваження. Коли ансамбль складається лише із 4 осіб, то думка кожного з них багато важить. У Всеволода старовинний іранський ударний інструмент — зарб. Музиканти в колективі справжні, з ними мені таки поталанило. Приємно, що люди приходять на репетиції не відбути повинну, поговорити про музику, а власне, пограти щось нове і цікаве. Щоправда, буває, і на словах щось потрібно обговорити, скажімо, організаційні чи технічні питання. Захопившись розмовою, враз чуємо слова Ігоря: “Це все добре. Та пропоную грати!” Щодо керівництва, то у нас не так: я художній керівник, тому займаюсь організацією, а навпаки: я вирішую всі організаційні аспекти, і тому доцільно говорити, що я художній керівник. У нашому ансамблі поняття “керівник” — як людина, яка щось диктує, керує, немає. Інша річ, коли я домовляюся про виступ: з огляду на місце проведення, мету, глядача тощо добираю з репертуару відповідні твори до програми. Я за це відповідаю. Маючи досвід роботи у різних колективах, я б запропонувала до академічної програми дисципліну “психологія виконавства”, про те, як добираються люди і чому одні залишаються в колективі, а інші — ні, бо зрозуміла, що для співпраці важливим є не лише фаховий рівень, сюди входить дуже багато різних компонентів. Щодо нашого ансамблю, то ми почали грати разом 2000 року, в теперішньому складі ми досить комфортно почуваємося, у колективі панують творчі взаємини. А щодо інструментів, то з часом хотілося б мати різні варіанти лютні, різні блок-флейти (не лише сопранову), віолу. Коли ми їх придбаємо, то з чистою совістю виконуватимемо всю ренесансну музику.

— Чому Ви звернулися саме до такої музики?

— Період ХІІ-ХІV ст. надзвичайно цікавий. Щоправда, музичні взірці тих часів нам мало відомі. Знаємо: “щось” було, але те “щось” ми не можемо ані побачити, як, скажімо, скульптуру, архітектуру, живопис, ані почути. Виконуючи давню музику, ми намагаємось оживити історію, щоб люди глибше її пізнали, бо насправді історія, це не лише той гарний будинок на площі Ринок, це світогляд, відповідна психологія, культура. Музика, архітектура, скульптура, живопис, поезія — невід`ємні частини, гармонійно поєднані між собою, і якщо вилучити одну з них, матимемо неповне сприйняття тодішнього світу. Як дуже допитлива людина, я цікавлюсь усім, а старовинна музика — це давнє шкільне захоплення. У Дрогобицькій музичній школі, училищі, згодом у Львівській консерваторії, мені поталанило на фахових викладачів, котрі вміли зацікавити, скажімо, композицією, таким був Володимир Семенович Грабовський, відомий викладач Дрогобицького музучилища, який відкривав нас, майбутніх композиторів, і умів зацікавити історією розвитку музики. Серед його колишніх студентів відомі нині у Львові теоретики Володимир Сивохіп та Роман Стельмащук. І я писала у стилі Баха, Генделя… Звернувшись до історії музики, довідалася, що є низка композиторів, твори яких ніде неможливо послухати. Я замислилася: чому Вівальді, Бах і все, що після, — це класика. А як назвати музику до Баха — класика до класики? Для мене, тоді ще дитини, це було вагомим відкриттям. Щосуботи я відвідувала бібліотеку, все намагалася щось вичитати. Колишні захоплення історією музики, композицією сьогодні мені допомагають робити аранжування, чути твір за формою, за інструментами…

— Музику яких композиторів Ви виконуєте?

— У репертуарі ансамблю музика ХІІ-ХVІ ст., а це твори Найдгарта фон Реєнталя (1190-1240 рр., один із найкращих мінезінґерів свого часу), Освальда фон Волькенштайна (1377-1445), кантіги (пісні пілігримів) з відомої Червоної книги іспанського монастиря Монссеррат ХІV ст. Ми вчотирьох закохані у “Стеллу спленденс” — пісню про яскраву зірку, яка повсюди супроводжувала хрестоносців, часто виконуємо її на біс, як і музику Франческо Ляндіні (1325-1397) на прізвисько Ч`єкко (сліпий), який жив і творив у Флоренції; у 40 років у Відні його увінчали лавровим вінком, що було рідкісною нагородою для музикантів того часу, чи музику Де ля Торре (ХVІ ст.). А також твори багатьох німецьких та італійських анонімів — танці ХІІІ-ХV ст. “Канцонета Тедеска, “Дуктіа”, “Ля Манфредіна”, “Тротто”, “Сальтарелло (I, II) та інші. Любимо також ірландські пісні, а з шотландських — надзвичайно мелодійну баладу “Зелені рукави”. Окрім цього, граємо ще твори П`єра Фаллеза та Клода Жервеза.

— Чи мають “Львівські менестрелі” власні записи?

— На студії в Маркіяна Дрібнюка ми записали міні-CD, який назвали Dreamcatcher (“Ловець снів”). Беручи його за основу, маємо намір записати повнометражний диск. Та наразі бракує коштів. Музика — дороге задоволення.

— Знаю, що насправді Ви плідно працюєте, що торік “Львівські менестрелі” успішно виступили на Другому фестивалі давньої музики у Львові…

— На цьому фестивалі, організованому Романом Стельмащуком, ми репрезентували концерт музики ХІІІ-ХІV ст. Торік у вересні виступили в Луцькому замку Любарта, де відбуваються лицарські поєдинки “Меч Луцького замку”, які влаштовує львівський клуб “Срібний вовк”. Також ансамбль узяв участь у II Всеукраїнському конкурсі “Національні GRAND PRIZE сценічновиконавських мистецтв” і в номінації інструментальна музика здобув золоту медаль.

— Коли можна почути Ваш наступний виступ?

— За підтримки директора Палацу культури ім. Гната Хоткевича Ігоря Мартиненка та художнього керівника Марти Синьковської, які із зацікавленням поставилися до нашої спроби популяризувати старовинну музику, 10 квітня ми разом із львівським клубом історичної реконструкції “Срібний вовк” репрезентуватимемо середньовічно-ренесансний бал. Дійство обіцяє бути захопливим, адже глядач матиме змогу не лише почути музику, яка майже не звучить у сучасному світі, а й помилуватися старовинними танцями у тодішніх костюмах.

Розмовляла Оля МАЛЕРИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.