Блукаючий Classicon - "Поступ", 16 березня

|

Книгарень у нашому місті достатньо, щоб розгубитися, куди піти. Пошуки книжки, якими б недовготривалими й цікавими не видавалися, втомлюють. А якщо гіпотетично припустити, що випадковості немає, то кожен завжди знайде те, на що він заслуговує. Щодо книжок — те саме. На жаль, культ книжки тепер існує лише для бібліофілів, яких у Львові — катма. Та одного весняного дня в нападі бібліоманії автор цих рядків заблукала в закапелках вірменської вулиці — і недаремно, бо знайшла свій класікон.

Classicon — букіністична книгарня, що у Львові на вул. Вірменській, 32. Напевно, єдина у Львові книгарня, де можна побачити дошку оголошень. Аби замовити якесь видання, отже, не конче мусите їхати на край світу, а лишень повісити оголошення в Classicon`і. Бо це чи не єдина книгарня, де зібрані каталоги не тільки рідкісних видань, книжок старих і вживаних, але й найсвіжіших книжкових новинок. У тій ренесансній будові, властиво, розташоване відоме не лише у Львові видавництво VNTL-Klasyka. І це чи не єдина книгарня, де на одній поличці невипадково прочитаєте: Джузеппе Д`агата, Йозеф Рот, Артуро Перес-Реверте, П`єр Жан Ремі, Анрі Фроман-Мьоріс, Чезаре Павезе… Імена, за якими можете побачити світову літературу в по-сучасному класичному розрізі. Спробуйте поблукати нетрями сайту www.classicon.lviv.ua. Там, у посортованій за автурою літературі (художній, науковій, технічній), знайдете свою книжку, в пошуках якої, можливо, марно проходили Львом чи Києвом, їхніми хаотичними бібліотеками. Як не містично б прозвучало — книги самі знаходять нас.

Директора видавництва VNTL-Klasyka Володимира Дмитерка довелося знаходити свідомо. Принаймні для кращої орієнтації за букіністичними цінностями:

— Пане видавець, що робить книжку вартісною?

Реклама партнерів

— Вартість книжки залежить від чотирьох речей: її змісту, походження, естетичного оформлення та стану (зношеності — Авт.).

— Реставрація книжки — також мистецтво, в якому не буває без містифікацій чи фальсифікацій? Ви, може, із цим стикалися не раз, коли реставрували якісь старі видання.

— Найчастіше я стикаюся з тим, що люди не вміють берегти книжок. Приносять коштовні видання в такому жахливому стані… Щодо реставрації. У Львові немає таких майстрів. І це проблема. Зрештою, у нас і колекціонерів такого високого рівня також нема.

— Ви, мабуть, колекціонер. Здається, книжки і читаєте, і колекціонуєте?

— Так, читаю. Читаю багато, що інколи думаю, чи не забагато читаю.

Кожен, хто купує книжки, автоматично збирає певну книжкову колекцію. Колекціоную знову ж таки все, що пов`язане з античністю. Чому саме це колекціоную й навіщо? Можна придумати якусь теорію. Але скажу, що римській цивілізації ми завдячуємо багато чим. Культура як така виросла із цієї майже ідеальної імперії, де була справжня наповненість життя…

— В якому сенсі?

— В ідеальному (Сміється — Авт.) У сенсі повноти, умовно кажучи. Бо як там було насправді, не знаємо. Або знаємо на межі…

— Що Ви маєте на увазі?

— На межі? Мені особисто завжди подобалися речі, виконані на межі технології та мистецтва. Це, звісно, може бути й книжка. Зрештою, книгодрукування — щось технологічне, і, з іншого боку, дивлячись на гравюри в рідкісних книжках, починаєш замислюватися над тим, який книжковий дизайн ми зараз робимо…

— Невже настільки нецікавий?

— Не найкращий. Хоча не завжди це залежить від дизайнера чи видавця. Мається на увазі типографію, а не просто обкладинку книжки.

— Проте за змістом представлені у Вас видання — просто шедеври. Читач усе одно запідозрить мене в надмірній пристрасті до класики чи й до пристрасті блукання книгарнями. Чому настільки інтелектуальна автура?

— Ми не ставили собі за мету вибирати якусь елітарну літературу, з огляду хоч би на те, що смаки Classicon`у — усе-таки річ суб`єктивна. Із погляду стилю викладу, більшість авторів, яких ми видали й видаємо, тяжіє до класичної прози. Наприклад, у щойно виданій книжці Йозефа Рота “Фальшива вага: історія одного айхмістра” немає модерних експериментів із літературною формою. Проте змістовність книжки на тому нічого не втратила.

— Однак видаючи ці мудрі книжки герметичних у філософському значенні авторів, Ви можете збанкрутувати.

— Ви розмовляєте з менеджером. Не можна сказати, що, скажімо, Борхес — це герметичний письменник, але цього автора й попсовим не назвеш. Зрештою, багато наших книжок вийшло у світ завдяки підтримці іноземних ґрантів. А на масового читача в Україні, а чи то у Львові, узагалі розраховувати не доводиться. Хоча “Портрет митця замолоду” Джеймса Джойса, який найближчим часом можна буде прочитати в новому перекладі, наше видавництво ризикує видати власним коштом. Навіть не зовсім доречно говорити про ризик, бо, за великим рахунком, видання “ВНТЛ-Класики” не належать до тих, на яких видавець виграє фінансово. Незабаром ще вийдуть збірка п`єс Інгеборг Бахман, книга мемуарів відомого українського перекладача Віктора Шовкуна “Життя в абсурді” та перша книжка нової серії “Класичний детектив” — “Французька детективна новела”.

— Кого з авторів, яких Ви видали, найкраще розкуповують?

— Андруховича. І ще з українських авторів, мабуть, Валерія Шевчука.

— А хто з іноземних авторів привабив найбільше нашої публіки?

— Маркес, його “Кохання під час холери”. На мій погляд, це найкраща з-поміж книжок, які ми видавали. До речі, “Класика” — видавництво, яке найпершим на теренах пострадянського простору отримало ексклюзивні права на переклади цього автора. Щоправда, тоді йшлося про обмежений тираж.

— Чому видавництво називається “Класика”?

— За словником, класика є синонімом шедевра або, коли говорити згрубша, синонімом античності. За цими словами стоїть певна філософія. Якщо вірити грекам, що знали слово “тименос”, яким означували певний світ порядку у хаосі, то класика, з філософського погляду, теж є своєрідним ладом у світі хаосу. Тож ми намагаємося з усього моря літератури виловлювати найцікавіші речі, себто книжки, написані на високому рівні.

Інна КОРНЕЛЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.