Діти притонів - "Ратуша",3 березня

|

Усі вони ніби на одне лице – недоглянуті, брудні та вічно голодні. Чвалають вулицями, потай стежачи за перехожими: може, у кого що з кишені випаде? На цих недоглянутих дітей, ми, зазвичай, не звертаємо уваги. Кажуть, що вони – наше майбутнє. Що ж, в такому разі майбутнє виглядає не дуже привабливо.
Хоч надворі було дуже холодно, обидвоє підлітків — без шапок та в благенькому верхньому одязі, про охайність якого, звичайно, годі й говорити. Брудне волосся, “траур” під нігтями, аж ніяк не першої свіжості “макіяж” — наслідки невлаштованого дитячого життя. Побачивши вже знайомих міліціонерів, злякались — не хочеться до притулку.


Двох непримітних школярок зловили на гарячому на вулиці Вірменській – тут у загидженій квартирі мешкають разом із матір’ю 11 дітей. Щоправда, більшість із них гризе граніт науки в інтернатах Львівщини, але вдома завжди хтось є. В багатодітній домівці – хронічний сморід та безлад: брудна підлога, обвалена штукатурка, сіра стеля. Так от, дівчатка пояснили, що в це “затишне” місце зайшли по свою знайому і з нею разом мали йти до школи, однак розминулись.

Ученицю школи № 62 Світлану рідко коли можна побачити за партою. “Вчителі кажуть, що можу вчитися, але не хочу. Мені нема чим зайнятись, поки що не знаю, що робитиму у цьому житті”, — спокійно розмірковує прогульниця. Вдома ночує зрідка. Матері каже, що спатиме у дядька, дядькові – що у мами. От так воно і виходить, що 15-річна Світлана залишається наодинці із власним вибором. Як же заробляють на життя, за які гроші харчуються? Так от, виявляється, у малолітніх прогульниць — власний маленький бізнес. Як розповідає Світлана, вона та ще кілька подруг скуповують квіти на Галицькому ринку, в потім перепродують їх у розважальних закладах у центрі міста – за вечір можна заробити 50 – 60 гривень. Та й ці кошти безпритульні дівчата використовують не на йогурти. Самі розповідають, що зароблене збирають докупи, купують багацько пива та сідають грати у карти. Ось так, у цих дітей безліч часу, вільного від батьків, навчання, обов’язків…
Колєжанка Світлани, Марія повертатися додому теж не має жодного бажання. Каже, вдома – вічно п’яна мама, котра битиме та примушуватиме сидіти з молодшими братиками і сестричками. Сама ж матір заробляє на життя, підторговуючи на ринку. Однак з її доходів на частку Марійки практично нічого не перепадає: “Деколи, коли мама буває твереза, вона розказує нам про своє життя. Але коли злиться, може вдарити. Тоді я забираюся з хати – більше тижня всидіти вдома не годна”. Коли ми познайомилися з Марією, на її обличчі були сліди недавніх побоїв. На запитання, хто до цього доклав руку, сказала, що впала. Дівчинці важко вчитися в школі, багато уроків пропущено, тож за однокласниками вона не встигає. П’ятнадцятирічна прогульниця мріє стати кулінаром, однак впевнена, що це їй не вдасться — забракне знань.
Обидві безпритульні твердять, що цигарки ніколи й в руках не тримали. Про що ж тоді свідчить характерна жовтизна на пальцях і хриплий голос?

На жаль, служба у справах неповнолітніх разом із міліцією мало не щодня стикаються із аналогічними випадками. Все би можна було вирішити, однак у безвихідь заводить сама причина бездомної безтурботності дітей — батьки. Піти з дому для дітей – це найкращий спосіб втекти з-під зазвичай хмільного ока батьківського “правосуддя”. В основну когорту безпритульних потрапляють також діти, “предки” котрих раніше конфліктували із законом. Є серед юних бомжиків й ті, що виховуються у незліченно багатодітній сім’ї.
Хто би міг подумати, що у закинутій торговій ятці на площі Митній літом мешкало кілька дітей? Покинули домівки і вирішили побавитись у самостійне життя. Звичайно, “рай” тривав недовго – нагрянула міліція, та й служба у справах неповнолітніх “присіла на п’яти”. Довелося дітлахам припинити алкогольні шабаші та відправитись на науку. Начальник кримінальної міліції у справах неповнолітніх Галицького райвідділу міліції Орест Федьків розповідає, що за час “проживання” на Митній підлітки мали нагоду випити, закурити та й дівчата серед них були. Таких притонів у Галицькому районі міста залишилось небагато. Однак міліція скаржиться, що центр міста – осоредок постійної міграції дітей з інших районів міста та області.

Наталка ПОНУРКЕВИЧ

Реклама партнерів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.