Даючи слово перед європейським співтовариством й українським народом про те, що вже через два місяці найрезонансніший злочин у нашій державі буде розкрито, Президент Віктор Ющенко мав це усвідомлювати. Тим паче, що генпрокурором мав намір залишити Святослава Піскуна. Хоча Леонід Кучма і звільнив його за несумлінну роботу (а це вже нібито позитив у характеристиці чиновника того часу) проте Піскун був частиною саме тієї системи, проти якої В. Ющенко активно боровся.
Розуміючи своє не вельми певне становище на високій посаді та бажаючи будь-що там залишитися, Святослав Піскун, напевно, був готовим до того, що розкриє вбивство Гонґадзе саме у визначений Президентом термін. Він просто не міг цього не зробити. Але чи означає це, що вбивство і справді розкрито?Понадто, що під час звільнення Піскуна ще президентом Кучмою однією з версій була саме та, що він надто близько підійшов до розкриття справи.
Віру у швидке розкриття підтримує і міністр внутрішніх справ, який також не сидів склавши руки, та підтверджує, що невдовзі можуть реально стати відомими й імена вбивць, і замовників. Однак є обставини, які ставлять значно більше запитань, аніж дають відповідей.
Наприклад, найбільш сенсаційна інформація цього тижня – щодо знахідки голови покійного журналіста. Першим про це повідомив відомий журналіст Олег Єльцов, посилаючись на власні джерела в правоохоронних органах. Спершу силовики не коментували цієї заяви, далі спростували, зокрема СБУ, заявивши, що вона не відповідає дійсності. Але чому таке взагалі прозвучало? Навряд чи такий авторитетний журналіст, як Олег Єльцов, захотів зайвий раз “засвітитися”. Сумнівно, щоб його джерела просто збрехали… Можливо, збрехали, але не просто. Це ж стосується й повідомлення про нібито арешт генерала Астіона, який у час зникнення Гонґадзе очолював київський УБОЗ.
Видання “Сегодня”, посилаючись уже на власних інформаторів у міліції, повідомило вчора, що в одній із водойм в районі Білої Церкви знайдено сумку Георгія Гонґадзе. Нібито в понеділок співробітники СБУ взяли водойму під охорону, викликали водолазів, і невдовзі там знайшли барсетку вбитого журналіста. Однак, за даними “Української правди”, Георгій Гонґадзе ніколи не носив барсетки.
Також співробітники спецслужби повідомили газету, що, найімовірніше, Георгія вбили в машині, про знаходження якої повідомляли раніше. “Потім тіло поховали, але аж ніяк не в Таращі. Ба більше, його намагалися спалити. Облили бензином, але тіло не згоріло. Очевидно, відбувся, як ми й припускали, “ексцес виконавця”, тобто наміру на вбивство попередньо не було, вистрілили в голову Георгія випадково”, – припускає видання.
Одразу спливає ще одна версія. Адже тіло справді переховували, і це підтверджувало раніше офіційне слідство. Чи готовий генпрокурор дати відповідь на запитання, чому тіло переховували? І чи готове слідство надати докази того, що було першим: плівки Мельниченка чи вбивство Гонґадзе? Де гарантії, що перед тим, як Гонґадзе вбили, записи розмов Кучми про нього не слухав ще хтось, окрім Мельниченка, і саме він був зацікавлений, щоб Кучма став убивцею? Зрештою, Мельниченко прагне дати свідчення відкрито й безпосередньо в Україні, але досі не отримав офіційного запрошення та гарантій недоторканості. Чому?
Надзвичайно загадковим є замах на одного з учасників “банди перевертнів” Несторова, який учинили на початку цього тижня. Кому знадобився цей екс-міліціонер, який фігурує в листах керівника банди Гончарова, якщо він не дотичний до справи Гонґадзе? Адже офіційні заяви силовиків запевняють, що він не має жодного стосунку до загибелі журналіста. Однак навіть якщо особисто не має, то непричетність до цього “банди перевертнів” загалом потрібно довести. А тоді знову довести непричетність Несторова.
У вівторок генеральний прокурор Святослав Піскун повідомив, що в справі про вбивство Георгія Гонґадзе затримано двох полковників міліції. Фактично після цього прозвучала заява Ющенка, що можна говорити про розкриття злочину. Але хто ці полковники? За словами Піскуна, вони до останнього часу служили в міліції. Якщо ці люди справді причетні до вбивства Гонґадзе, то чому продовжували працювати в органах, а не, наприклад, внесені до списку “перевертнів” і не завершили своє життя, як Александров? Кому вигідні живими такі свідки. Як і авто, в котрих нібито возили викраденого Гонґадзе й донині експлуатували. Це все ознаки віри в безкарність убивць чи бажання “вкластися” у двомісячний термін?
Ярема Городчук
