Своє бачення викладених на прес-конференції проблем погодився викласти виконувач обов’язків заступника міського голови з питань міського та інженерного господарства Василь Склярський
“Насамперед, хотів би прокоментувати пункт про зростання у “Львіводоканалі” боргів за несплату податків. Пан Кужелюк стверджує, що свого часу ми упустили можливість розтермінувати сплату цих податків. Пояснюю: у травні 2002 року в односторонньому порядку ДПА Львівської області розірвало угоду між водоканалом і ДПА про розтермінування боргів із податків. Причина банальна – цю угоду укладено ще у 2001 році, але з вини тодішнього керівництва водоканалу (керівника і головного бухгалтера) її умови не були дотримані, тобто відсотки не сплачувались. І, згідно зі законом, це було цілком правильно. У червні 2002 року, тоді, коли я став директором “Львіводоканалу”, мене викликали на Колегію податкової адміністрації України, і, власне, там про цей факт поінформували. Закон каже, що вдруге укласти таку угоду про розтермінування заборгованості з податків НЕ МОЖНА.
Власне, самі борги почали зростати з двох причин. Перша: всі пам’ятають, що у 2002 році “Львівобленерго” через день знеструмлювало водозабори і помпові станції, залишаючи місто без води. І якщо раніше сплата за електроенергію становила не більше 52 – 55 відсотків, то, коли нас поставили на коліна, я змушений був з обленерго укласти угоду, згідно з якою, починаючи з жовтня 2002 року, ми стовідсотково оплачуватимемо електроенергію “живими” коштами, а не векселями чи бартером і погашатимемо борги. Так от, станом на сьогодні ми постійно платимо 3,4 мільйона гривень на місяць обленерго в той час, коли у 2001 році ця сума становила 1 мільйон 800 тисяч! А зросла оплата не тому, що зросло фактичне споживання електроенергії, а тому, що зросли ціни на енергію. За цей же період ми близько 2 мільйонів гривень ще й погасили боргів перед енергетиками. Відповідно у цей період водоканал не міг стовідсотково сплачувати по податках. І пан Кужелюк це прекрасно знає.
Друге: сума у 27 мільйонів гривень, задекларована у балансових звітах, не відповідає дійсності з кількох причин. Через неправомірні дії і терор податкової, яка хотіла підім’яти під себе об’єкти комунальної власності не тільки у Львові, а й по всій Україні (згадаймо лише Одесу, де водоканал примусили віддати на 50 років в оренду). Через те, що населення платить за воду раз на місяць, а ДПА вимагала платити подекадно. Тобто якщо у перші 20 днів ми грошей не отримували, податкова все одно вимагала і накладала штрафи і пеню. А звернення у судові органи натикалось на “телефонне право”. А от за останні 3 – 4 місяці ми вже виграли кілька судових процесів у Господарському та Апеляційному судах і в касаційному порядку, які примушують переглянути рішення судів за позовами ДПА до “Львівводоканалу”. Не хочу давати прогнозів, але сподіваюсь, що сума заборгованості мала б бути зменшена як мінімум удвічі.
Тепер про банкрутство. Я ще у 2002 році в прямому ефірі сказав, що не допущу до цього. Минуло три роки – я слово тримаю. Та навіть згідно з чинним законодавством, водоканал, як комунальна власність, в юридичному плані банкрутом стати не може.
Торкнусь теми аудиту, до якого закликав промовець на прес-конференції. Можна призначати їх хоч сто, але хотів би зазначити тим, хто вважає себе спецалістом у цьому питанні: обов’язковими атрибутами позики Світового банку є технічний нагляд і міжнародний аудиторський нагляд. Сьогодні діє міжнародна аудиторська структура, яка виграла тендер і, не отримуючи жодної копійки з “Львіводоканалу” (але має доступ до всіх його фінансових документів), здійснює нагляд. На цю структуру не мають впливу ні Склярський, ні Буняк, бо вона звітує безпосередньо перед Світовим банком, який зацікавлений в отриманні об’єктивної інформації. Саме від неї ми очікуємо з дня на день письмового меморандуму про фінансовий стан “Львіводоканалу”, хоча вже сьогодні нам кажуть, що фінансовий стан комунального підприємства ПОЛІПШУЄТЬСЯ. А “знавцям” хочу зауважити: в Україні нема ЖОДНОГО водоканалу, який би був прибутковим.
Щодо висловлювань пана Кужелюка про “совєцьку” економіку, коли зменшується видобуток води і зменшується її споживання. Та зменшується тому, що у Львові нині 52% квартир мають прилади обліку і людям невигідно займатись марнотратством із власної кишені. Це є світова практика. Я ще запрошу журналістів на дев’ять помпових станцій, де є абсолютно точні цифри кількості води, поданої в місто і спожитої. Якщо колись ці дані були закриті, то нині кожен може переконатись у прозорості цих цифр і наявності перехресного контролю. Те саме і з “депресійною лійкою” – раніше ця вода була в селах безкоштовна, тепер за неї треба платити, і ці цифри звірено з головами сільрад 84-х сіл, які мають цю “депресійну лійку”. Тобто такі звинувачення є, м’яко кажучи, надуманими.
А взагалі-то я пояснюю це початком предвиборчої кампанії, яка гряде, війною з міським головою, у якій застосовують будь-які прийому, на жаль, в основному, – брудні і безчесні. Будь-які методи чомусь вважаються припустимими. У цьому ряду стоїть і звинувачення щодо купленої мною за власні гроші квартири. Журналістам показали фотографії гарного фасаду, який я і мій сусід власним коштом ремонтували рік (тріщини були – 20 – 30 сантиметрів, а стіна віддділялась від стіни — все це враховувалось при продажу помешкання). Їм “забули” розповісти, що будова була аварійною, я власним коштом міняв дах, не поцікавились у мене (а я цього не приховую), що, попри основну суму, я ще віддав попередноьому власникові квартири свій “Мерседес”, який мав тільки два роки, і винесли цю грубо зроблену і “дуту” сенсацію на всезагальне обговорення. Якщо у декого такі брудні засоби боротьби, то, очевидно, і їх цілі не відрізняються особливою чистотою. І це тривожно”.
Микола САВЕЛЬЄВ
