Іван Стефанишин: „Собівартість продуктів зросте до 30%“ - „Поступ“, 21 лютого

|

Чи не загрожує нам цьогоріч зернова криза, яка спіткала Львівщину минулого року, і як позначиться на сільському господарстві області політика нового уряду? Зокрема чи вдасться підтягнути аграрний сектор до стандартів, які вимагає Світова організація торгівлі? Про це та інше „Поступ“ запитав начальника Головного управління сільського господарства та продовольства Івана Стефанишина.

— Іване Миколайовичу, що може чекати сільське господарство області у зв`язку з останніми змінами в країні та взятим курсом на вступ до СОТ?

— Я думаю, що нині мусить бути послідовна політика, щоб товаровиробник знав правила гри, за яким має працювати. Цього року задекларовано певні програми, і деякі з них вже працюють. Це передусім програма пільгового кредитування. Згідно з постановою Кабінету Міністрів, ставка банку не виходила за межі 20-21%. Зараз встановили іншу цифру — 17% під гарантії уряду. Для сільгоспвиробників передбачено компенсацію 10% від ставки банку за короткотермінові кредити для товаровиробника за рахунок бюджету та 7% для харчопереробної галузі. Система ефективна, однак якщо говорити про попередні роки, то є низка проблем. Це насамперед проблема заставного майна.

Досить серйозним і проблемним є питання якості. Вступ до Світової організації торгівлі буде досить серйозним потрясінням для сільського господарства, адже в нас 80% продукції виробляють у приватному секторі, а там важко контролювати дотримання стандартів. Наприклад, ми як споживачі вважаємо, що вся картопля є однаковою. Насправді це не так. Є різні сорти за стиглістю, різна технологія вирощування картоплі. Наприклад, вирощування картоплі для чіпсів потребує більших затрат, інтенсивнішого поливу. Проблемною у тваринному секторі є якість молока. У приватному секторі молоко має досить велику біологічну забрудненість. Що більший доступ повітря до молока, то більша проблема з якістю. Багато претензій також до переробників продукції. Наприклад, йдеться про приймання продукції на цукрових заводах, де працюють за стандартами 1980-х років.

— Яка ситуація нині із забезпеченням області добривом та пальним? Чи не подорожчає раптово і те, і інше, що, зрозуміло, вплине на кінцеву вартість продукції?

— Ціну мінеральних добрив чітко зафіксовано на заводі-виробнику, а рівень рентабельності операторів, які працюють на ринку мінеральних добрив, обмежено до п`яти відсотків плюс транспортні витрати. Зрозуміло, що ціна добрив порівняно з минулим роком збільшиться, бо торік з бюджету просто йшли компенсації додаткової вартості добрив. Зараз доведені ліміти щодо підприємств, ми працюємо, виробники підписали меморандум, де для кожної області визначено кількість добрив. Хоча наші оператори, знаючи таку схему, закупили добрива заздалегідь, тому сьогодні їхня ціна не перевищує встановленої. Те, що є сьогодні на складах у операторів, становить 86% від потреби. Та їх ще потрібно викупити, бо забезпеченість цими добривами господарств становить близько 30%. Питання пального також вирішено фіксацією ціни: не перевищує 2 400 гривень за тонну. Це, враховуючи налив, транспортні витрати та тривідсоткову рентабельність, для оператора становить приблизно 2,20 грн за літру. Треба додати, що ми ще переходимо на зовсім інші показники мінімальної заробітної плати, яких потрібно дотримуватися. Заробітна плата минулого року була 230 гривень, потім встановили 270 гривень, а цього року вона дійде десь до 300 гривень. Тому можна вже зараз спрогнозувати зростання собівартості продукції від 12-15% навіть до 30%.

— Чи є нині проблеми з недовиробництвом певних видів продукції?

— Сьогодні виникають проблеми із м`ясом. Поголів`я худоби, птиці та всього, що нині використовують для виробництва м`яса, не покриває наших потреб. Тому ми очікуємо активізації галузі птахівництва, оскільки там швидший обіг. Ці галузі є найбільш окупними, вони найшвидше можуть покрити дефіцит. І, звичайно, сама схема заготівлі м`яса. Торік ми пробували провести це через гуртові ринки. Цього року, десь у березні, ми влаштували щось на кшталт аукціону, де виробники м`яса та переробники вкладатимуть угоди на місяць, щоби ми могли відстежити ціну. Тобто агропромисловий комплекс області живе за тими схемами, які було напрацьовано 2004 року.

— Якщо повернутися до кредитів, то скільком виробникам і в якому обсязі держбюджет здатен компенсувати відсоткові ставки? Іншими словами, чи не має ситуації, що охочих більше, ніж фінансування?

— Охочих не те, що багато. Вони просто мають відповідати певним вимогам. Однією з них, наприклад, є відсутність заборгованості із зарплати. А таких підприємств у області дуже мало. Що стосується самої суми кредиту, яку ми можемо отримати за лімітом від держави, то довготермінові та короткотермінові кредити становлять 120 мільйонів гривень. А фактично в рік ми користуємося кредитною масою 35-40 мільйонів.

— Чи є нині в області тенденція до переходу від індивідуальних господарств до великих і високотехнологічних? І наскільки це взагалі потрібно?

— Коли за часів розвинутого соціалізму працювали великі колгоспи, Львівщина мала питому вагу приватного сектору близько 50%. Говорити, що ситуацію можна поліпшити завдяки великим господарствам, неправильно. Ми розробили разом з науковцями схему, згідно з якою великотоварні господарства мають мати нішу 35%. Нині ми маємо 11%. Фермерських господарств має бути не більше як 5-7%, а решта — приватний сектор. Такими культурами, як овочі, має займатися приватний сектор, адже їх досить складно вирощувати. А перехід до великих господарств — це практично повернення до колгоспів.

Розмовляла Ірина СИРИВКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.