Хто, хто в хатці живе? - „Ратуша“, 17 лютого

|

День Валентина став стартом чергового пікетування львівських студентів. Цього разу спудеї Західного інституту інформаційних технологій та управління при Донецькому державному університеті управління намагалися відстояти право на житло. Річ у тім, що половина єдиного студентського гуртожитку цього вищого навчального закладу є під орендою 26-ти юридичних осіб, що перетворює побутові умови, за словами студентів, на „нестерпне існування“.

Як каже голова студентської ради в гуртожитку Тамара Ширко, сьогодні у „двійках“ живуть по чотири людини, в „трійках“ – по шість. Отож на 18-ти квадратних метрах живуть по шість осіб, а меншу територію, як пожартував один із пікетувальників, дають тільки на цвинтарі. Тамара розповідає, що в гуртожитку – тільки три газові плитки, і це примушує людей шикуватися в довжелезні черги, щоб приготувати їжу. За словами Тамари, орендарі часто забирають ключі від туалетів, що, призводить до сумних наслідків. Через брак місця у гуртожитку навіть нема обладнаних кімнат гігієни, побутових кімнат, не кажучи вже про кімнати психологічного розвантаження. Студент Віталій Висоцький розповів про кілька суперечок студентів із працівниками Львівської агенції економічної безпеки “Галактика”. Крім лайки та зауважень із уст “галактівців”, студентів обурює й те, що працівники цієї ж фірми виганяють спудеїв із кухні і смажать картоплю на інститутських газових плитках. Притім Володимир Коваленко, генеральний директор “Галактики”, переконаний, що серйозних непорозумінь між студентами та його працівниками не було.

Студенти стояли перед входом до гуртожитку і, гримаючи пластиковими пляшками, скандували: “гуртожиток – студентам”, „нас багато – ми йдемо вас виселяти”. Свою миролюбність і бажання вирішити проблему толерантно пікетувальники висловлювали валентинками, які роздавали своїм “співмешканцям”, себто орендарям. Додає стійкості переконанням студентам 623-й наказ Міністерства освіти від 15 вересня 2003-го, яким сам пан Кремінь зобов’язав припинити чинність будь-яких договорів з орендарями територій гуртожитків, підпорядкованих міністерству. Згідно з логікою, це має стосуватися й вищевикладеного випадку, адже гуртожиток належить державному вузу. Тут слід зазначити, що ЗІІТУ існує всього півтора року, до цього він називався коледж „Західноукраїнський колегіум”, ще раніше – Львівський технікум радіоелектроніки. Студенти кажуть, що, згідно з даними Львівського обласного державного комунального БТІ та Головного управління статистики у Львівській області статус майна з моменту створення технікуму по сьогодні не змінювався, отже гуртожиток переходив із рук у руки і тепер належить сьогоднішньому внз.

Справді, належить, але лише згідно з одними документами. Існують інші папери, згідно з якими право власності на приміщення на вулиці Горордоцькій, 85 належить ТзОВ „Інститут соціальних технологій”, яке, своєю чергою, належить ВАТ „Концерн-Електрон”. Документи, що їх продемонстрував кореспондентові “Ратуші” заступник президента ВАТ “Концерн-Електрон” Юрій Бубес, засвідчують, що під час приватизації підприємства тодішній технікум став власністю товариства. Отож прослідковуються дві паралельні лінії, кожна з них каже про іншого володаря гуртожитку на Городоцькій, 85.

Аби прояснити ситуацію, ми звернулися до ректора ЗІІТУ Василя Когута. Він розповів, що з 1947-го року, тобто з моменту заснування технікуму, до сьогодні заклад перебував на балансі Міністерства освіти. Саме це відомство постійно виділяло і виділяє кошти на утримання інституту, в тому числі – гуртожитку. Пан Василь також розповів про таємничий “Інститут соціальних технологій”, до створення якого він мав безпосереднє відношення. ТзОВ “ІСТ” був створений “Електроном”, ректором “Західноукраїнського колегіуму” Василем Когутом за підтримки Міносвіти та нашої “Політехніки”. На баланс новоствореної структури перекинули рухоме та нерухоме майно колегіуму. Тоді все робилося для того, щоб заклад отримав вищий рівень акредитації, тобто став інститутом. Після реалізації основної мети, майно мало бути переписаним на майбутній інститут, а ІСТ мав припинити своє існування. Суперечок за майно взагалі не могло бути, бо ще в 1995-му керівництво “Електрону” передало все технікуму за скромну плату – гривню за місяць. Така угода мала протривати до 2010 року. Своєю чергою, ЗІІТУ здає в оренду згадані території в гуртожитку. Всі отримані кошти витрачають на потреби внз – він це ілюструє відповідними документами. Від вересня інститут збільшив набір студентів. Зважаючи на це і на згаданий указ Міністерства освіти, пан Когут попереджає орендарів ще на початку осені про розірвання договорів оренди в грудні 2004-го. Проте ці ж орендарі знаходять іншого власника, який уповноважений підписати договір – ІСТ, що мав бути ліквідованим. Як каже пан Когут, сьогодні ІСТ змінив статут і напрям діяльності.

15-го лютого керівництво “Електрону” скликає прес-конференцію, куди запрошують й пана Когута. Присутність у залі незапрошених представників орендарів, ІСТ та студентських організаторів перетворила потенційну прес-конференцію за висловом одного з журналістів на “бої розлючених гіпопотамів”. Безперервна демонстрація документів, апеляції та доведення, приправлені збудженням і квапливістю ораторів, не дозволили публіці вхопити суть справи. Присутній там кореспондент “Ратуші” добре зрозумів одне: в обох структур є по кілька документів, що підтверджують право власності на гуртожиток. Є ще моральна сторона. В принципі, і пан Когут, і керівництво “Електрону” мають моральні зобов’язання перед студентами ЗІІТУ, адже виходить, що й вони перебувають у подвійній власності. А їм, своєю чергою, байдуже до документів, їм просто треба десь жити.

Михайло ГУЗАРЕВИЧ

Підпис до фото: Нам просто треба десь жити!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.