— Пане Рудницький, як взагалі виглядає боротьба з корупцією та хабарництвом?
— Насамперед ми як оперативний підрозділ отримуємо інформацію від різних джерел (із заяв громадян, зі ЗМІ, від правоохоронців), перевіряємо її, а тоді розробляємо план дій. Схему оперативної роботи не деталізуватиму, бо, по-перше, все залежить від конкретного випадку, а по-друге, не маю права розкривати секрети роботи. Одночасно намагаємося прогнозувати, коли, в яких сферах очікуються „спалахи“ хабарництва, і брати під контроль відповідні установи. Наприклад, гарячими точками стають ВНЗ у період студентських сесій, лісництва — взимку, коли йде заготівля деревини, БТІ чи управління земельних ресурсів — напередодні набуття чинності нового закону.
— Серед ваших „клієнтів“ багато посадовців високого рангу?
— Хабарництво існує абсолютно у всіх сферах та на всіх посадових ланках. Але до нас люди звертаються переважно зі скаргами на вимагання хабарів від службовців нижчих рангів. Бо, по-перше, з таким люди стикаються щодня. Наприклад, клерки в меріях часом штучно створюють таку бюрократію, що задля отримання однієї довідки людина мусить або оббивати пороги Ратуші місяцями, або „по-доброму домовитися“. По-друге, хабар у розмірі 100 тисяч доларів означає, що йдеться про вирішення надзвичайно важливих питань, якими не ризикують.
Але наші традиційні „клієнти“ — це архітектори, медики, педагоги як вищих, так і середніх навчальних закладів, держслужбовці управлінь земельних ресурсів, митники, працівники житлово-комунального господарства. Тепер, після Помаранчевої революції, побільшало скарг студентів на викладачів, які продовжують встановлювати „такси“ за іспити. Зараз у нас є депутатський запит Петра Олійника стосовно Львівського медичного університету, університету „Львівська політехніка“, Львівського національного університету. Та загалом ми боремося з корупціонерами на всіх ланках.
— Проте хабарництво на Львівщині процвітає. Чому?
— Тому що в нас недосконале законодавство. Наприклад, наші працівники не мають права виступати свідками в суді, особисто робити записи, зйомки без відповідного дозволу. А також „давати“ хабара чиновникам, щоб зафіксувати факт злочину й затримати злочинців на гарячому. В багатьох країнах це нормальна практика, в нас же такі дії розцінюється, як підбурювання до злочину з боку правоохоронців.
Окрім того, ми не маємо права „позичати“ державні кошти для того, щоб заявник дав їх хабарникові– громадянин мусить вишукувати для того свої гроші, які зможе отримати назад тільки після того, як справу вирішить суд, а процес може тривати роками. Тому навіть якщо в людини й виникає ідея заявити на хабарника, вона двічі подумає, перш ніж звернутися в міліцію, бо розуміє: в процесі до слідчої перевірки матиме зайві проблеми. Отож, треба врегулювати законодавство й миттєво вирішувати такі справи, усувати обвинуваченого від роботи на момент розслідування, захищати свідка.
— Про який захист свідка можна говорити, якщо особа, яка дала хабар, вважається співучасником злочину.
— Так. Але вона повністю звільняється від відповідальності, якщо до відкриття кримінальної справи про все добровільно розкаже. Щоправда, в нас немає механізму, який би захищав свідка. Наприклад, звертається до нас школярка із заявою, що директор вимагає за випускний іспит 100 доларів. Допоки ми передамо матеріали до прокуратури, а там їх вивчать і вирішать, чи потрібно відкривати кримінальну справу, дитину в школі просто зацькують і вона забере заяву. Тут ще дається взнаки наша галицька ментальність. Люди звикли, що скрізь і за все потрібно платити. А ще нас змалечку вчили: нашіптувати на когось не можна — це підло та й гріх. Тому обурюються й заявляють хіба вже тоді, коли посадовці перегинають палицю й називають космічні суми. Або не виконують того, за що взяли винагороду. Для прикладу: свого часу начальниця загального відділу департаменту житлового господарства Львівської мерії, яка одночасно була секретарем житлової комісії міськвиконкому, брала солідні хабарі, обіцяючи посприяти обійти квартирну чергу. Загалом від 57 львів`ян отримала понад 304 тисячі доларів. Але люди почали заявляти на неї лише тоді, коли зрозуміли, що їх обдурюють. Чиновницю засудили до 14 років позбавлення волі.
— Ви сподіваєтеся на позитивні зміни із приходом нової влади в державі?
— Чесно кажучи, не дуже. Адже найзліснішими хабарниками завжди були і є органи місцевого управління (мерії, адміністрації). Нині, як на мене, їхні апетити тільки зростають, попри те, що вони прикриваються іншим кольором. До речі, останні політичні події в країні дехто використовує, як щит. Приміром, коли ми приходимо з перевіркою, нас звинувачують у політичній заангажованості, що начебто просто вчиняємо розправу над учасниками Помаранчевої революції.
— Вам, взагалі, часто погрожують?
— Погрожують регулярно: звільненням із роботи, переведенням на нижчу посаду і т.д. Часом після таких нахвалянь в управлінні з`являлися несподівані перевірки, ревізії. Прямих вказівок „з гори“ в моїй практиці не бувало. Частіше траплялося, що справу не вдавалося довести до кінця, бо свідки забирали заяву. Адже хабарництво — тяжкий злочин, за який садять у тюрму. Відповідно, щоб виправдатися, злочинець тиснутиме на всі можливі важелі, навіть погрожуватиме заявникам.
Але найважче боротися зі службовцями, які вирішують багато важливих питань, а відповідно, могли свого часу бути в пригоді й комусь із вищих чинів (наприклад, у Шацькому заповіднику чимало ділянок отримали і прокурори, і судді, і керівники міліції, очевидно, що не без допомоги відповідних земельних установ). У разі чого, вони відразу нагадують посадовцям про колишню послугу. Часом простіше затримувати дрібного клерка, за якого ніхто не заступиться: і злочинця покараєш, і на статистиці це позначиться, ніж боротися з „акулами“ — безрезультатно і проблем багато. Хоч вихід є: оперативно та якісно зібрати матеріали і швидко передати їх до прокуратури, яка не зволікатиме, а миттєво винесе постанову про порушення кримінальної справи.
P.S. До спецпідрозділу в боротьбі з корупцією львів`яни можуть звертатися за тел. 78-29-36, 78-22-99
Довідка „Поступу“:
Одержання хабара в Україні карається штрафом від 750 до 1500 неоподаткованих мінімумів або позбавленням волі на строк від 2 до 15 років із конфіскацією майна, залежно від розміру хабара та рангу посадовця (ст. 368 ККУ).
Давання хабара карається штрафом від 200 до 500 неоподаткованих або ув`язненням — від 2 до 8 років з конфіскацією майна (ст.369 ККУ).
Розмовляла Катерина ЗЕЛЬМАН
