Ігор Пилипчук: „Людина не має переходити на інший бік вулиці, побачивши міліціонера“ - „Поступ“, 2 лютого

|

— Пане Ігоре, багато хто на Львівщині називає Вас майбутнім начальником обласного управління МВСУ. Водночас, наскільки мені відомо, у Києві сподіваються, що Ви очолите міліцію одного із східних реґіонів. Якою є реальна ситуація?

— Ствердити наразі можу одне: я повертаюся у правоохоронну систему. А куди мене скерують, до якої області, поки не можу сказати. Важко про щось говорити впевнено, допоки не призначено міністра МВСУ — на цю посаду зараз є кілька ймовірних претендентів: Олександр Турчинов, Юрій Луценко та Віталій Король. Так чи інакше, новий міністр формуватиме свою команду. Тому зараз не варто вірити жодним прогнозам. Тим паче, ситуація така, що в останній момент усе може змінитися.

— І все ж таки особисто для Вас було б краще повернутися на Львівщину, яку Ви добре знаєте, чи їхати освоювати Схід?

— Так чи інакше, Львів для мене назавжди залишиться рідним містом. Тут живуть мої батьки, навчається мій син. Я хочу приїжджати сюди, гуляти вночі містом, якщо вдень не вистачить часу. Хочу, щоб люди тут жили безпечно і вірили, що правоохоронні органи справді захищають порядок.

Якщо ж говорити про особливості роботи у різних областях, то, приміром, східний реґіон я вважаю жорстокішим. Хоча б тому, що там надзвичайно багато політично заангажованих правоохоронців, які скоїли злочин. Адже тамтешня міліція була сильно задіяна до фальшування виборів. Тому, з одного боку, посада керівника міліції в цьому реґіоні потребує місцевої людини, котра б добре орієнтувалася у ситуації та знала менталітет мешканців. З іншого ж боку, представник іншої області матиме ту перевагу, що не залежатиме від місцевої влади.

— Якщо не Ви, то хто, на Вашу думку, став би достойним керманичем львівських міліціонерів?

— Називати конкретні прізвища з мого боку не коректно. Крім того, я вважаю, що було б непогано, якби зараз Львівщину очолила людина з іншого реґіону. Я взагалі є прихильником такої ротації — коли міліціонери східних реґіонів несуть службу у силових підрозділах на Західній Україні і навпаки. Принаймні це може вдарити по корупції усередині правоохоронних органів. Нова людина має більше шансів залишатися незалежною, принаймні якийсь період. Інше питання, чи зможе вона одразу розпочати продуктивно працювати? Бо навіть найкращому професіоналу доведеться витратити щонайменше 3-4 місяці на вивчення ситуації, формування команди, налагодження взаємодії з місцевою владою (маю на увазі нормальну, плідну співпрацю, а не корупційні зв`язки за принципом „ти — мені, я — тобі“, заслужити довіру місцевих мешканців). Не кажучи про вирішення суто побутових питань, наприклад, житла.

— Зараз люди сподіваються на кардинальні реформи, особливо у силових структурах. Якщо Вас призначать керівником обласної міліції, якими будуть Ваші перші кроки?

— Насамперед треба вивчити і змінити кадровий апарат. Хто мав хоч якісь корумповані зв`язки, мусить просто добровільно піти, хто скоїв злочин — відповідати. Залишитися на службі повинні тільки професіонали та патріоти, котрі не заплямували себе, до кого збереглася довіра населення. Взагалі у правоохоронні органи має бути підбір, а не набір. У нас же, на жаль, дуже часто на керівні посади у силових структурах призначають людей, котрі жодного дня не працювали в оперативній службі, не були слідчими.

Також потрібно буде завершити реорганізацію цілої правоохоронної системи (зокрема домогтися ухвалення закону про міліцію, місцеве самоврядування), налагодити взаємодію з іншими структурами. А також нарешті побороти інформаційну брехню, так звану правоохоронну статистику. Замість приховувати злочинну картину за цифрами, міліціонери мають вчитися боротися з криміналом. Адже насправді звичайній людині байдуже, становить розкриття злочинів 40% чи 90%, якщо вона боїться ходити ввечері вулицями.

Надзвичайно важливу роль має виконувати дільничний міліціонер. Він мусить бути таким собі місцевим „батьком“, шерифом, котрий є безумовним професіоналом, добре знає ситуацію й мешканців на своїй території, знає, як може їм реально допомогти. Але звісно, для того потрібно повністю змінити нинішній статус дільничних міліціонерів. Наприклад, неприпустимо, щоб відділок працював з 10 до 18, це не крамниця.

Загалом усе зводиться до неправильного формування самої структури МВС. Хоча б те, що наше МВС чомусь обмежується міліцією. Натомість у багатьох державах до нього входять й інші галузі: Митний комітет, Адміністрація Президента. І в цьому є сенс.

— На Вашому рахунку багато гучних і резонансних розслідувань, зокрема кільканадцять з них завершилися притягненням до відповідальності посадових правоохоронців. Важко карати колег?

— Гучних розслідувань було дійсно чимало: справа міністра вугільної промисловості України Ярослава Підгайного, викрадення коштів, скерованих потерпілим від землетрусу, кілька десятків економічних справ тощо. Проте цікаво, що з багатьма особами, котрі потрапили у місця позбавлення волі не без моєї участі, у мене залишилися нормальні людські стосунки, я навіть отримую від них на Новий рік до десяти привітань.

Звичайно, для мене дуже непросто доводити вину людей у погонах. Але на жаль, мушу визнати: у дуже багатьох справах до злочинів причетні саме правоохоронці. Типова ситуація: коли крадуть машину, люди спершу шукають, на кого вийти із бандитського оточення, аби за гроші повернути авто, а вже потім, можливо, звертаються до міліції. Свого часу мене вразила фраза одного знайомого, мовляв, в наш час потрібно мати підтримку когось із місцевих авторитетів. Я тоді обурився: якщо виникнуть проблеми, звернися до міліції, навіщо ж до бандитів. На це він відповів: „Ці люди, якщо беруть на себе зобов`язання, їх виконують“. Щоправда, ця розмова відбулася років шість тому, і тоді мені якоюсь мірою вдалося переконати цю людину, що не всі міліціонери є непорядними. Але з іншого боку, буває надзвичайно соромно, коли, наприклад, дивишся принесені сторонніми людьми документи, відеокасети, слухаєш магнітофонні записи, що демонструють не привабливу, але реальну діяльність окремих міліціонерів.

Тому зараз правоохоронну систему треба так організувати, щоб у найкоротший період до силових відомств повернулася довіра людей. Щоби коли людина бачила міліціонера на вулиці, не переходила на інший бік. Для того робота у силових структурах має базуватися на законності.

— А що заважає правоохоронцям бути чесними вже зараз?

— Нині міліціонери є соціально незахищеними. Аби щось вимагати від них, їм потрібно створити нормальні умови праці. Міліція має бути незалежною і захищеною насамперед МВСУ. Міліціонер не має бути „кишеньковим“ місцевої влади, не має переживати, що за неугодне рішення його можуть звільнити, бо, скажімо, губернатор має свої важелі у міністерстві.

Незалежність має бути і фінансовою. За 300-400 гривень працівник міліції ніколи чесно не служитиме, а шукатиме додаткові джерела доходів. Також потрібно так налагодити усю правоохоронну систему, аби унеможливити боротьбу за зірочки (позачергові звання), що, на мою думку, значно сприяє корупції. І ще, міліція не повинна втягуватися у політику, як це було досі. Я не погоджуюся із твердженням екс-міністра МВСУ Миколи Білоконя, що міліція повинна виконувати політичні замовлення влади.

— Багатьох українських (зокрема львівських) керівників МВС неодноразово публічно звинувачували у причетності до злочинів, проти деяких навіть було порушено кримінальні справи, але усі ці посадовці й досі успішно працюють…

— Засоби медіа багато говорили про порушення закону, наприклад, сумським генералом Плехановим (за побиття працівників міліції), зловживання керівника УМВС у Харківській області пана Денисюка, злочини екс-міністра МВСУ Миколи Білоконя, екс-начальника управління МВСУ у Львівській області Олега Сала та багатьох інших посадовців правоохоронних органів. Раніше однієї такої згадки в газеті вистачало, щоб керівник МВС став, як кажуть, „звіяний вітром“. Зараз же посадовців часто серйозно звинувачують не лише у пресі, а й, наприклад, у сесійних залах.

На мою думку, таких керівників повинні усунути з їхніх посад доти, поки не буде проведено детального розслідування, з`ясовано усіх моментів потенційних правопорушень, у яких їх звинувачують. Якщо буде доведено причетність цих посадовців до злочинів, вони, безумовно, мусять відповідати. Якщо ж виявиться, що міліціонери не винні, то, очевидно, відповідати мають ті, хто їх спаплюжив. Принаймні ці правоохоронці мають право подати до суду на захист своєї честі. Чесно кажучи, мене дивує, чому досі ніхто із них цього не зробив, якщо вважає, що його поливають брудом безпідставно.

— Як же змінювати правоохоронну систему, якщо більшість її представників пов`язана із криміналітетом? Усіх звільняти з роботи чи садити в тюрми?

— Знаєте, правду кажуть: риба гниє з голови. Так і тут. Ту ситуацію, що існує нині, створили насамперед вищі посадові особи, а рядові міліціонери зазвичай лише виконують вказівки. Тому сьогодні найголовніше, аби правоохоронні відомства були у чесних руках. А відтак рано чи пізно в цій системі зменшиться кількість посадових зловживань та знизиться рівень корупції. Проте не варто сподіватися, що їх не буде ніколи. Це неможливо. Скільки існує закон, стільки його намагатимуться порушувати.

У правоохоронні органи має бути підбір, а не набір. У нас же, на жаль, дуже часто на керівні посади у силових структурах призначають людей, які жодного дня не працювали в оперативній службі, не були слідчими.

Незалежність має бути і фінансовою. За 300-400 гривень працівник міліції ніколи чесно не служитиме, а шукатиме додаткові джерела доходів.

Тому сьогодні найголовніше, аби правоохоронні відомства були у чесних руках. А відтак рано чи пізно в цій системі зменшиться кількість посадових зловживань та знизиться рівень корупції.

Розмовляла Катерина ЗЕЛЬМАН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.