У Львові вперше засуджено заступника міністра - „Ратуша“, 13 січня

|

Чуючи вислови “Та всі вони злодії” і “Чиновники наш народ “відкатами” обкрадають”, постійно прагнеш конкретизації: фактів, сум, імен, подій, мотивів. Цього разу в нас є унікальна можливість заглянути за лаштунки дійства, яке має назву “розкрадання української держави”. Напередодні Нового року Личаківський місцевий суд Львова ухвалив вирок: засудити заступника міністра вугільної промисловості України Ярослава Підгайного до позбавлення волі. Сьогоднішня розмова в редакції “Ратуші” з людиною, котра прийняла це непросте рішення, – із заступником голови Личаківського суду Сергієм Гиричем.

– Сергію Васильовичу, на моїй пам’яті це вперше у Львові засуджено до реального позбавлення волі держчиновника такого високого рангу. Чи, можливо, я помиляюся?

– Я теж такого випадку не пригадую. До речі, реально за ґрати потрапив не тільки пан Підгайний, а ще й низка тих, кого в суді йменують “співучасники злочину”. Цих людей було засуждено за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем та службові підроблення, що завдали важких наслідків.

– Скільки тривав судовий процес?

– У нашому суді ми завершили його за два роки. А самі події відбувалися ще 1996 року.

– Якщо можна – коротко фабулу…

– От саме з лакончністю є певні проблеми. Справа настільки багатоходова, що неможливо пропустити жодної ланки. Отже, в лютому 1996 року до Сокаля з діловим візитом приїхав міністра Мінвуглепрому України Сергій Поляков. Разом з ним у делегації був і його перший заступник Ярослав Підгайний. Коли шеф поїхав, Підгайний у присутності інших осіб викликав до себе директора державного підприємства “Західвуглезбутпостач” Петра Булковського (підприємство займалося розрахунками за відвантаження вугілля), дав йому платіжку на 250 тисяч гривень і зажадав, аби Булковський переказав цю суму ТзОВ “Укрінтерстрой LTD” (м. Донецьк) за “ремонт малої зали Міністерства вугільної промисловості”. Своєю власною рукою перший заступник міністра ще й пише на платіжці, аби було зрозуміліше: “Укрінтерстрой LTD”. “На якій підставі?” – цікавиться Булковський. У відповідь чує: “Приїду до Києва, то надішлю тобі листа”.

Тут же під час проведення міні-нарад Підгайний викликає до себе директора шахти №10 “Великомостівська” Ярослава Савку й обіцяє вирішити останньому всі питання з постачанням на цю шахту гірничого обладнання. Цей факт ще згодом відіграє свою роль.

Незабаром Підгайний телефонує до керівника “Укрінтерстроя” Олександра Бойка (попередньо їх познайомив заступник начальника управління реструктуризації шахтного фонду Мінвуглепрому Анатолій Вакуленко) і просить його: “Там до тебе повинні прийти 250 тисяч гривень, то, будь люб’язний, перерахуй ці гроші, як оплату за будматеріали, двом донецьким приватним підприємствам “Промсвітло” й “Хронотехніка” (Це вже потім слідство доведе, що і “Промсвітло”, і “Хронотехніка” є звичайними нелегальними конвертаційними центрами, де викрадені гроші переводили в готівку і таємниче зникали. Одну з цих структур було зареєстровано на загублений паспорт “бомжа”, інша – на загублений паспорт віце-мера Донецька. Через їхні рахунки пройшли десятки й сотні мільйонів доларів! І це 1996 року!)

Оскільки Бойко мав свій інтерес у знайомстві з першим заступником міністра (він хотів отримати контракти на будівництво житла в Донецьку), то відмовити держчиновникові він не зміг. Незабаром кошти перерахували двома платіжками, і за короткий період якась людина зайшла до пана Бойка в кабінет і поклала на стіл уже переведенні у валютну готівку 250 тисяч гривень (за курсом 1996-го року близько 130 тисяч доларів США).

Відразу після цього до Бойка телефонує Анатолій Вакуленко і питає: “Там гроші вже принесли?” Почувши ствердну відповідь, він невдовзі заходить і забирає всю суму.

Тоді починається другий етап цієї афери, який я для себе називаю “етапом прикриття”. 1 березня 1996 року Підгайний пише листа на адресу ВО “Укрзахідвугілля” про необхідність профінансувати донецькій фірмі “Укрінтерстрой” за ремонт малої зали 250 тисяч гривень. Зрозуміло, що цей лист мав “липовий” реєстраційний номер.

Приблизно в цей самий час заступник міністра викликає до себе в Київ директора шахти №10 Ярослава Савку для укладення угод про матеріально-технічне забезпечення його структури. Після цього знайомить Савку з невідомою йому людиною (нібито керівником “Укрінтерстрою”), з якою Савка в іншому кабінеті в одному примірнику підписує угоду на постачання в Сокаль трьох кілометрів конвейєрної стрічки. Підгайний обіцяє, що свій примірник угоди Савка отримає потім, а зараз нехай їдедо додому і чекає на обладнання. І стрічка справді на шахту пішла! Та це був лише хитрий хід великих комбінаторів. Невдовзі Підгайний, Вакуленко і Бойко організовують перевезення (щоправда, тільки на папері) ще 1950 метрів конвейєрної стрічки з Донецька до Червонограда. Власноруч чиновники підробляють і товарно-транспортні накладні, і рахунок – фактуру, і навіть вигадують прізвище людини – фантома “головного бухгалтера пані Спартезної”, якої ніколи в природі не існувало. Всю цю “липу”, як довело слідство, виготовлено на друкарських машинках Мінвуглепрому. Підгайний телефонує до Савки: “Забезпечення на шахту отримав? Молодець. За це мусиш мені організувати списання 1950 метрів конвейєрної стрічки. Будеш вимахуватися – нічого й ніколи не отримаєш, і твоя шахта зупиниться”. Врешті Савка під примусом здає свої позиції й організовує списання, а за вказівкою того ж таки Підгайного ДП “Західвуглезбутпостач” зараховує шахті “Великомостівська” авізовкою 250 тисяч гривень за рахунок поставки стрічки. Та врешті-решт уся ця гарно вибудувана афера просто розсипалася.

– Що стало першопоштовхом?

– Кримінальну справу порушено 1997-го за ініціативою полковника УБОЗу Ігоря Пилипчука. Про всі оперативні нюанси можете довідатися в нього.

– За ґратами опинилися всі учасники цих хитромудрих операцій?

– За розкрадання державного майна, зловживання службовим становищем і службовий підлог заступник міністра Ярослав Підгайний отримав 7,5 років ув’язнення (з 15 березня 2000 року по 29 січня 2002 року він уже сидів за ґратами львівського СІЗО). Його праву руку Анатолія Вакуленка засуджено на 4 роки побавлення волі (суд врахував, що він інвалід другої групи). А Олександр Бойко, якого засудили до 5, 5 років позбавлення волі, перебуває в розшуку, бо на суд він так і не з’явився. Пани Булковський і Савка, яких не притягували за розкрадання держмайна, мають по 5 років позбавлення волі з іспитовим терміном три роки.

– Важко було приймати таке рішення? Чи відчували Ви під час ведення процесу якийсь тиск на себе?

– Кілька разів телефонували з Адміністрації Президента і цікавилися перебігом процесу, а сам Підгайний недвозначно натякав, що засуждувати до в’язниці осіб, які сприяють фінансуванню передвиборчої кампанії неопозиційного кандидата, – некоректно і нерозумно. Він же звертався до уповноваженої Верховної Ради з питань захисту прав людини Ніни Карпачової, від якої до нас приїжджав представник.

Один із подільників Ярослава Підгайного, заступник начальника управління реструктуризації шахтного фонду Мінвуглепрому України Анатолій Вакуленко настільки був упевнений у позитивному для себе висліді процесу, що в день вироку приїхав на судове засідання власним авто. Потім, коли його взяли під арешт безпосередньо в залі суду, чоловік мав певні проблеми з транспортуванням свого “залізного коня”…

Микола САВЕЛЬЄВ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.