Юрій Зубач: „У гості з пляшкою не ходили...“ - „Високий замок“, 4 січня

|

Юрій Антонович Зубач – з діда-прадіда львів’янин. Люди старшого покоління, насамперед футбольні уболівальники, пам’ятають його як уславленого футболіста. За Польщі і під час німецької окупації він грав у команді „Україна“, а в перші повоєнні роки у „Динамо“ і „Спартаку“. Не з власної волі він на кілька років полишив рідний Львів. У 1950 році його разом з мамою виселили в Томську область. За те, що сестра була в ОУН… Повернувшись до Львова, став тренером команди „Сільмаш“. Зі спогадів ветерана – сумних і світлих – можна книгу писати. Але цього разу я попросив Юрія Антоновича полинути у спогади безтурботного дитинства, відтворити Різдво у пересічній міській родині довоєнного Львова.

– Це були тридцяті роки минулого століття, – почав він розповідь. – Разом з батьками і молодшою сестрою мешкав на нинішній вулиці Марка Вовчка. Тоді це була вулиця королеви Ядвіги. Ми мали одну кімнату – 20 квадратних метрів – і кухню. Помешкання у той час було дуже дорогим. Родина наша була середнього достатку. Батько був інвалідом Першої світової війни і мав від уряду так званий „монополь“ – право торгувати у кіоску горілчаними виробами і сигаретами. Ми не бідували, але були дуже ощадливими…

Різдво завжди було моїм улюбленим святом. Не стільки саме свято, скільки його очікування. Особливо приємні спогади пов’язані з прикрашанням ялинки.

-Ялинка стояла у вас від Нового року?

– Ні. У більшості українських сімей ялинку купували лише за кілька днів до Різдва. Ми з сестрою прикрашали ялинку шостого січня зранку, і до обіду вона вже стояла у всій красі.

– Доводилось чути, що скляних іграшок у ті роки зовсім не було…

– Ні, скляні іграшки були. Але не кожен міг собі дозволити їх купити. Набагато цікавіше було виготовляти іграшки власноруч. Тато з мамою робили паперові ланцюжки. Головною прикрасою ялинок у той час були солодощі. Ми чіпляли на гілочки цукерки, горіхи пофарбовані, яблука, прянички, миколайчиків… У деяких родинах вішали ще помаранчі, але нам це було не по кишені…

– А хто був головний, коли ялинку прикрашали, ви чи сестра?

– Звичайно, я, бо був на два роки старший. Тільки сестра все сварилася зі мною, бо я у той час намагався сховати до кишені солодке. Робив собі заначку… Знімати солодощі з ялинки мама нам не дозволяла. Вона це робила сама і пильнувала, щоб ніхто з нас не був скривджений. Признаюсь чесно, інколи мені вдавалося щось поцупити…

– Кажуть, Дідів Морозів і снігуроньок у Галичині у той час не було.

– Так, вони прийшли до нас вже у повоєнні роки. Подібним до Діда-Мороза у нас був святий Миколай. Він ходив вулицями міста з подарунками разом з ангеликами і чортиками.

– А чортики для чого? Це ж не вертеп…

– Чортиками Миколай лякав нечемних дітей…

– А ви були чемним?

– Не дуже, був трохи батяруватим, макабундою, як казали тоді у Львові. Але на свята старався не грішити…

– Цікаво, як виглядала у вашій хаті свята вечеря? У якій послідовності господиня ставила на стіл страви? З чого ви починали трапезу – з куті?

– Ні, не з куті. Насамперед причащалися просфорою. Це така суха булка. Її купували у церквах, а вдома намащували медом. Цей ритуал нагадував причастя після сповіді, коли священик давав скуштувати хліба з вином… Мама різала цю булку на чотири кусочки, бо нас було четверо у родині, а батько вручав нам частинку просфори і кожному висловлював окреме побажання. Але починалося все з такого ритуалу. Гасили світло, запалювали велику свічку, і усі разом молилися. Після просфори подавали рибу, насамперед, оселедець, переважно маринований. Була і варена риба, і фарширована. Далі ставили на стіл борщ з вушками, потім голубці, вареники з капустою і картоплею, а вже на десерт – солодощі, в тому числі і кутю. Пили або чай, або компот, так у нас називали узвар.

– Ви згадали фаршировану рибу. Це ж страва з єврейської кухні…

– Її прекрасно готували і в українських сім’ях. Не забувайте, що нашими добрими сусідами були і поляки, і євреї… Ми поважали їхні свята, вони наші. Більшість моїх колег були поляками. До речі, на українське Різдво я мусив сидіти в хаті, а на польське ходив колядувати, знав багато польських колядок…

– Як у вашій родині проводили святкові дні – 7 і 8 січня?

– Сьомого січня, не снідавши, усі разом йшли до церкви Юра на ранкову службу, на дев’яту годину. Були різні за часом служби. Ми обирали коротшу, приблизно на одну годину. Після церкви усі сідали разом за святковий сніданок. На обід йшли у гості або приймали гостей у себе. Якщо сьомого гості були у нас, то восьмого ми йшли до них.

-Брали з собою пляшку?

– Ні, такого звичаю у довоєнні часи не було. Пили маленькими келишками, здається, по 25 грамів. Однієї пляшки вистачало на усі свята… Брали тільки солодощі, щоб пригостити дітей…

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.