Ми всі вже давно збилися з ліку, намагаючись визначити, яке ж за рахунком дихання відкрилося цього разу в народної артистки СРСР, Молдови й України Софії Ротару. Окрім того, що ця жінка гарнішає просто на очах, радісно приймаючи від долі чергового онука, вона ще й почала зніматися в мюзиклах, якимось дивом поєднуючи все це з гастролями близьким і далеким зарубіжжям, співробітництвом з молодими композиторами, зйомками стильних кліпів і активною участю в долі українського народу під час помаранчевої революції.
– В останні дні акції громадянської непокори в Києві всі тільки й говорили про те, що “Ротару годує Майдан”. І що ніхто не зробив для Майдану більше, ніж вона. Якими були реальні обсяги вашої допомоги? Що ви готували для страйкуючих особисто, і чи опікувався хтось Майданом від вашого імені, коли ви були в Москві?
– Чесно кажучи, мені б не хотілося так детально обговорювати мою допомогу, оскільки я надавала її не з рекламною метою, а від щирого серця. Так, я передавала людям і їжу, і теплий одяг. Ми завантажили ними цілу машину, і мій водій відвіз усе це на Майдан. Так, ми з Аурікою самі готували цю їжу і збирали сумки з найнеобхіднішим, але не для того, щоб потім про це всі говорили. Ми просто не могли вчинити інакше, споглядаючи, як на Майдані цілодобово і безперервно перебувають люди, яким потрібні гаряча їжа і теплий одяг. Мені здається, це нормальний людський вчинок.
– За ці вибори українська естрада розкололася на два табори. До того ж у наші політичні події втягнули і російських зірок. Наприклад, Миколу Баскова, який брав участь в агітації за Віктора Януковича. Чи вплинуло це на атмосферу за лаштунками російської естради, на ставлення до вас? Як ви взагалі оцінюєте той факт, що зірки однієї країни агітують за кандидата в президенти в іншій?
– Ви знаєте, моя принципова позиція – ніколи не оцінювати дій і поведінки інших людей. Кожна людина має відповідати за свої вчинки. І тільки вона вправі вирішувати, як їй чинити у тій чи іншій ситуації. Мені дуже боляче, що мою рідну Україну і мільйони моїх земляків навмисно розділили на два ворогуючі табори. Але я дуже сподіваюся, що час справедливо розставить все на свої місця.
– Яким ви бачите наступний рік для України?
– Моє найзаповітніше бажання – мирне і щасливе майбутнє мого улюбленого українського народу, моєї дорогої України. Мені дуже хочеться, щоб у країні, де я живу, був мир, щоб було менше жебраків, голодних і хворих. Щоб кожна здорова людина могла заробити для себе і своїх близьких на гідне життя.
– Купівля новорічних подарунків для вас приємний тривалий процес, чи змітаєте з прилавків те, що сподобалося в останній момент?
– З моїм робочим графіком і, тим паче, новорічним – тривалий процес вибору просто неможливий. Тому, справді, доводиться скуповувати те, що сподобалося з першого погляду, а потім вдома розбиратися – що і куди.
– У новорічному мюзиклі ви зіграли роль циганки, яка пропонувала всім поворожити. А самі у ворожіння вірите?
– Ніколи собі не ворожила і не збираюся. Мені зовсім не хочеться, щоб хтось розповідав, що мене очікує в майбутньому. Мені цікаво самій будувати своє життя, не оглядаючись на чиїсь пророкування. До того ж я не схвалюю ворожіння взагалі. З такими тонкими матеріями треба бути дуже обережним. Будь-яке втручання у них може мати найнесподіваніші негативні наслідки, причому для обох сторін. Я завжди покладалася на власну інтуїцію. Вона підказує мені, як вчинити у тому чи іншому випадку.
– Є повір’я, що бажання, яке загадують з новорічним боєм годинника, обов’язково здійснюються. Що б ви хотіли загадати?
– Я б дуже хотіла знову побачити всю свою велику родину за одним столом: маму, батька, чоловіка – живих, здорових і щасливих. Але, на жаль, знаю, що це – нереально…
– Де будете в ніч
31 грудня і чи плануєте виступи в такі свята?
– Новий рік для мене, насамперед, святе сімейне свято, тому в Новорічну ніч ніколи не працюю. Принципово. Ми намагаємося кожен Новий рік зустрічати в новому місці – і всією родиною “кочуємо” то в Ялту, то в Київ, то в Москву, то на Буковину. Приміром, торік святкували у нашому новому заміському будинку в Кончі-Заспі. 2005 рік будемо зустрічати в Ялті, а на Різдво поїдемо до мене на батьківщину – у Маршинці.
– Хто у вашому домі прикрашає ялинку, і без чого вона не обходиться ніколи?
– Ми готуємося до цього процесу від початку грудня. Купуємо нові гарні іграшки, усілякі маскарадні костюми. Прикрашаємо цілий будинок – хочеться, щоб атмосфера свята відчувалася скрізь! Ялинку наряджаємо тільки живу. До Новорічної ночі ретельно готується вся родина: придумуємо театральні номери, виряджаємося у карнавальне вбрання. Виходить дуже весело!
– Чим цей Новий рік буде для вас особливим?
– Для мене кожний Новий рік по-своєму дуже дорогий і пам’ятний. Наразі рано говорити про майбутнє, але я дуже сподіваюся, що воно виправдає мої надії.
Олена ЛАНЬ
