Без дитячого галасу і мамонтам сумно - „Львівська газета“, 29 грудня

|

Колись, дуже-дуже давно, на території нашого міста хлюпотіло синє море, в якому жваво плавали акули, креветки, молюски та інша морська живність. Чи не хотіли б ви провести свою відпустку на львівському морському пляжі?

Мабуть, це було б неймовірно фантастично… Однак для цього вам слід було б винайти машину часу і перенестися в минуле – на… 50 мільйонів років.

Проте є дивовижні речі, які відбулися значно пізніше, – “всього” 1-2 мільйони років тому. Тоді клімат Галичини нагадував африканську савану і по нашій землі бігали… леви, бізони, слони, гієни. Це не витвір бурхливої уяви якогось письменника-фантаста, а реальні наукові факти, засновані на знахідках залишків доісторичних тварин. Про це розповів “Газеті” кандидат біологічних наук, заступник директора з наукової роботи Львівського державного природознавчого музею Олександр Климишин.

– Море на території Львова було в різні часові періоди, в основному від 500 до

50 мільйонів років тому, – каже пан Климишин. – Тоді на поверхні Землі формувалися нові континенти, танули й знову утворювалися льодовикові шапки, періоди потепління змінювали часи похолодання. Коли льодові шапки танули, піднімався й рівень Світового океану, відтак затоплювалися низинні території суходолу. Тому територія сучасного Львова (і загалом усієї Західної України та Закарпаття) декілька разів опинялася під водою.

За словами науковця, на Високому замку й зараз легко можна знайти залишки морських устриць. А декілька років тому поблизу 27-ї школи, що неподалік Замкової гори, тривали будівельні роботи. І робітники знайшли доісторичний “черепашняк” – відкладення морських молюсків. “У нас є експонати, знайдені на одній із Чортових скель у Винниках поблизу Львова. Там зуби акули стирчали просто з каміння! Це все є доказами того, що тут колись було море”, – сказав мій співрозмовник.

За його словами, більшість експонатів Природознавчого музею знайдено на території Західної України. Це унікальна колекція зубів акул – близько 500 одиниць зберігання. Є колекція залишків дуже цікавих морських динозаврів, які водилися у “львівському морі”. Збереглися їхні зуби та частини скелета. Працівники музею нині працюють над комп’ютерними зображеннями цих істот, аби візуально можна було відтворити їхній зовнішній вигляд. Тепер відвідувачі матимуть змогу милуватися “світлинами” динозаврів поряд з їхніми “тлінними останками”.

Все це було б просто чудово, якби не один нюанс: уже роками стіни Природознавчого музею не здригаються від тупоту сотень пар ніг міських і приїжджих школярів. Давно у цьому будинку не чути їхніх веселих голосів. Нині тут панує мертва тиша. Не можна не зазначити, що за радянських часів сюди щоденно навідувалися десятки (і навіть сотні) учнівських екскурсій, і веселі діти та підлітки зацікавлено оглядали опудала доісторичних мамонтів і рептилій. Сьогодні це звучить, як гарна казка, яка давно минула…

Природознавчий музей щільно обнесено парканом, у приміщенні офіційно з 1995 року триває капітальний ремонт, який найближчим часом навіть не планують завершувати. Причина проста і банальна – відсутність коштів. За словами пана Климишина, для здійснення капітального ремонту необхідно близько мільйона гривень. А це немалі гроші…

– Ми давно мріємо пускати відвідувачів, – каже він. – Але ж не запрошувати їх у невідреставровану споруду! Зараз у нас понад 360 тисяч одиниць зберігання основного фонду – є на що подивитися.

До речі, Природознавчий музей засновано ще в ХІХ столітті відомим галицьким меценатом Володимиром Дідушицьким. Цей цікавий чоловік, який походив із надзвичайно заможної галицької родини, був палким прихильником живої природи. Ще в молодому віці в одному зі своїх маєтків він почав колекціонувати метеликів, равликів та опудала своїх мисливських трофеїв. Поступово ці колекції ставали досить значними і не було змоги зберігати їх удома. Тоді родина Дідушицьких вирішила купити якесь приміщення у Львові й перевезти колекцію туди. 1854 року вони придбали для цього кам’яницю на вулиці Фредра. Про новий музей довідалися багато друзів і знайомих родин. Відтак вони почали доповнювати експозицію музею.

1868 року граф Дідушицький купив будинок на сучасній вулиці Театральній, і вся, чимала, як на ті часи, колекція “перебралася” туди. У приміщенні здійснили капітальний ремонт. 1870 рік можна вважати роком відкриття Природознавчого музею. 1890-го пан Дідушицький віддав музей на потреби суспільства. А Природознавчим музей почав називатися аж 1940 року з приходом СРСР на Західну Україну. “Й у довоєнні роки, й у радянські часи музей був гордістю нашого міста, про яку знали далеко за її межами, тут зібрано багатющу колекцію”, – зазначив О. Климишин.

Автор матеріалу слухав цю розповідь і несподівано вловив на душі нотки суму: “Невже ми безповоротно втратили львівську перлину, Природознавчий музей? Невже його ніколи не відкриють?” Про це я й запитав свого співрозмовника. І почув дещо обнадійливу відповідь:

– Якби нам дали кошти, то за наступний рік ми могли б завершити ремонтні роботи. Але нам цих грошей не дають! Пропонують лише половину з них. Тому в музеї ще два роки проводитимуть ремонт.

…Хочеться вірити в те, що настане час, коли Львівський природничий музей, який має майже півторастолітню історію, таки прокинеться від свого летаргічного сну, широко відчинить двері для всіх охочих, і в цьому закладі знову завирує життя. Як швидко це станеться – питання до чиновників, які розпоряджаються міським бюджетом. Дай Боже, щоб їм перестала бути байдужою доля цієї унікальної культурної, наукової та духовної перлини нашого краю…

Богдан Мазур

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.