Піцерія для християн - „Львівська газета“, 29 грудня

|

Кожному, хто проходить чи проїжджає вулицею Володимира Великого, що у Львові, мабуть, впадає у вічі вивіска “Християнська піцерія”. Декілька разів минала її, аж доки журналістська цікавість не взяла гору. От і вирішила зазирнути туди, аби довідатися, що відбувається всередині цього приміщення, яких християн там годують і на яких умовах. Припущення про те, що це, можливо, благодійна їдальня, зникло відразу ж, тільки-но я помітила відвідувачів, які оплачували виконане замовлення.

– Безкоштовно ми годуємо голодних пенсіонерок і зрідка проводимо акції для дітей з інтернатів, – говорить керуюча “Християнською піцерією” Людмила Майгеровська.

Пані Людмила просить, аби я не називала її директором. Каже, що директор у них Бог, який через їхнє посередництво відкрив цю піцерію, щоб врятувати від моральної та фізичної загибелі молодь, яка стає на шлях наркоманії, алкоголізму та проституції. У минулому моя співрозмовниця була власницею салону мод “Ніколь-класік”, усе життя шила.

Довідуюся, що за вірою вона – євангелістка, а відвідувачами її піцерії є віруючі, священики та монахині різних релігійних конфесій: православні та греко-католики, свідки Єгови та мормони…

Коли заходиш у піцерію, на перший погляд видається, що ти потрапляєш у звичайний бар. Але ось у вічі впадає відома релігійна заповідь, написана на вітрині, за якою виставлені салати й тістечка: “Люби ближнього, як самого себе”. І ще одна – над холодильником із напоями: “Ісус – Господь”. Помічаю, що тут немає жодної пляшки алкоголю, тільки соки, чай, кава. Крім піци – чималий вибір іншої їжі. На одному зі столиків розкладена література релігійного змісту: “Новий завіт”, буклет “Дорога до неба” і книга Лаусона С. Пер’ю “Ти можеш бути вільним”. Остання – про те, як за допомогою віри в Бога звільнитися від провин, страху, поганих звичок, хвороб, бідності. Ці книжки можна взяти безкоштовно.

Із першої невеличкої зали – вхід у велику розкішну червону. Саме так: тут червоні стіни, червоні диванчики. І цікаво – вся ця червона атмосфера спонукає відвідувачів не до агресії, а радості. Принаймні таким є перше враження. А коли підходжу до столика, за яким спілкуються молодий чоловік із панянкою, і запитую, чи можна їм поставити декілька запитань, вони сприймають мене, м’яко кажучи, не зовсім люб’язно. “Не можна, – відповідає мені молодий чоловік. – Тому що у вас оранжевий шалик, а мені подобається червоний колір”. Промовляючи ці слова, він зневажливо дивиться на мене. “Негідник”, – кажу про себе, проте вирішую проковтнути цю гірку пілюлю і все-таки поставити два запитання. “Тут смачно готують, тому ми приходимо сюди їсти, – говорить мій недоброзичливий співрозмовник. А за віросповіданням ми – греко-католики”. От тобі й на! І звідки тільки у віруючих християн стільки злоби до ближніх? На щастя, дві інші відвідувачки піцерії – шістнадцятирічні юнки (також греко-католицької віри) – ущент розбивають усі мої негативні враження від попереднього спілкування. Вони щиро зізнаються, що не вперше тут, їм дуже смакує піца, яку готують у “Християнській піцерії”. Вирішую й собі скуштувати тієї смакоти. Замовляю маленьку піцу та склянку соку. Кожен її шматочок просто тане в роті – така соковита. А ще більше вражає ціна за піцу та склянку соку – 5 грн. Як і всі відвідувачі цього закладу, про яких мені розповідала пані Людмила Майгеровська, також дивуюся, як їм вдається триматися за таких невисоких цін і невеликої кількості відвідувачів? От нам би біля редакції таку піцерію!

До мене за столик підсідає сорокарічний Віталій Хімошкін. Під час розмови з’ясовується, що “Християнську піцерію” він відвідує з перших днів її відкриття. А працює вона вже рік. Цікавлюся, чим займається. Відповідає, що працює в реабілітаційному центрі при церкві Добрий Самарянин, який надає допомогу людям, котрі прагнуть позбутися наркотичної й алкогольної залежності. У минулому Віталій також був наркоманом.

Виховувався без батька і потрапив під негативний вплив вулиці. Професійно займався боксом. Цей вид спорту привів його в середовище рекету, де познайомився та потоваришував, зокрема, з такими відомими у Львові кримінальними “елементами”, як Завіня, Бурмило. Ці контакти привели його до в’язниці. А коли вийшов звідти – став наркозалежним і набув букет хвороб: рак легень, ураження печінки, ВІЛ-інфекцію. Згадуючи той період свого життя, Віталій каже, що коли лікарі брали в руки його медичну картку, стверджували, що він уже живе зайві п’ять років. Його теперішній пастир отець Зеновій п’ятнадцять років тому також був наркоманом, а потім навернувся до віри й став здоровою людиною. Віталій прийшов до нього в реабілітаційний центр, де рятувалися від лиховісної залежності наркомани й алкоголіки.

– Коли я покаявся, в мене потекли сльози і стало легко на душі, – розповідає чоловік. – А з наверненням до віри, як не дивно це звучить, вилікувався від усіх хвороб. Пішов на УЗО – і лікарі зі здивуванням почали стинати плечима: мої легені та печінка абсолютно очистилися. Це було 2001 року. З того часу я навернувся до здорового життя з вірою в душі.

Свій вибір євангельської віри і церкви Добрий Самарянин Віталій пояснює тим, що, зрештою, конфесія не має значення, бо всі люди рівні перед Богом. Вони не діляться на православних, греко-католиків чи євангелістів. Тому в “Християнській піцерії” він із задоволенням знайомиться і спілкується з віруючими різних конфесій.

Леся Олендій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.