Українські діти: іноземці мимоволі - „Ратуша“, 23 грудня

Факти народження українками дітей за межами держави непоодинокі. А від часів масової міграції на заробітки вони почали випливати із завидною частотою. Однак начальник служби у справах неповнолітніх ЛОДА Володимир Лис стверджує: такого „урожайного“ року, як 2004-й, за останні сім років ще не було – за 11 місяців до нього надійшло 5 запитів про підтвердження особи матері.

Схема до болю проста: виїжджати за кордон, там випадково завагітніти і … втекти. Так, саме втекти. Є факти і документи, які достеменно підтверджують відсутність краплі природного материнського інстинкту. Зазвичай, як буває? Вдома залишила чоловіка, поїхала, заробила, народила. А як замести сліди? Обирається найпростіший шлях — відмовитися від дитини „у письмовому вигляді“ або ж прийняти, а потім, коли набридне цей тягар, кинути його. Бідолашні навіть не підозрюють, що на запити, які приходять до служби у справах неповнолітніх з іноземних консульств, відповідатимуть саме ті, від кого так ховались. Пан Лис каже, що за підтвердженням особи матері звертаються до родичів. Зазавичай, це бабці та дідусі покинутих малюків (чоловіки у більшості випадків відсутні). Таким чином, випливає питання: чи готові старенькі перейняти на себе опіку над дітьми? Практично завжди вони відмовляються: мовляв, я скоро помру, хто ж маля доглядатиме? Нерідко аргументом виступає й матеріальна скрута.

Чотирнадцятирічне хлоп’я поїхало з мамою до Польщі на заробітки. Мамі „сів на хвіст“ закон, і її депортували. А син упродовж двох наступних років самостійно мешкав у чужій державі. Там, розповідає начальник служби у справах неповнолітніх, він успішно ввійшов до кримінальної сфери. Так от, горе-кримінальника затримала польська поліція та на початку грудня передала українській стороні. Таким чином неповнолітній мешканець Черкаської області потрапив на батьківщину. Питання в тому, чому 2 роки за ним ніхто з батьків не шукав? Зараз хлопчина поїхав на рідну Черкащину до родини, оскільки польська сторона не подала жодних докуменів, які б підтвердили його кримінальне минуле.

Ще одна дівчинка виїхала разом із мамою до Польщі, залишивши на батьківщині батька, який провадив аморальний спосіб життя. Мати якимось чином зникла, а дитина потрапила у польський притулок. Якщо вирішиться питання позбавлення тата батьківський прав, з’явиться можливість всиновити маленьку українку.

Двоє мешканок Львівщини, виїхавши до Чехії, „подарували“ цій країні двох діточок. Народили і відмовились від материнських обов’язків. Родичі немовлят також відхрещуються від опікунства. Володимир Лис вважає цілком можливим, аби ці діти залишились на території Чехії — там вже знайшлися сім’ї, готові виховувати українських дітей. Окрім останніх, зафіксовано ще чотири випадки усиновлення чехами покинутих малят. Все це відбувається у правовому полі. Ще 2003 року Кабінету Міністрів прийняв постанову „Про затвердження порядку повернення до України позбавлених батьківського піклування дітей, які є громадянами України“. Документ не заперечує усиновлення закордонними родинами. „Особисто моя думка така: якщо у малечі нема близьких родичів і є громадяни іноземних держав, які хочуть усиновити дитину, це можна дозволити. Там цим дітям буде краще. Однак наголошую — це моя особиста думка. Хоча, безперечно, якщо врахувати показники смертності та еміграції, то ми зацікавлені в тому, аби наша нація поповнювалась новими силами. Хто його знає, може, колись ці діти виростуть за кордоном і згадають про своє українське коріння? Власне, я не бачу нічого поганого в такому явищі, як усиновлення“, — говорить Володимир Лис.

Дивно, але до львівської служби у справах неповнолітніх не надходить жодних запитів на дітей, що перебувають у Німеччині чи Італії. Там наших заробітчанок предостатньо. Нема також даних про продаж неповнолітніх тим чи іншим закордонним сім’ям.

Виявляється, не тільки наші жінки переймають повадки зозулі. У львівських притулках побували вихідці з Азербайджану, Молдови, Росії, Білорусі, Узбекистану, Таджикистану, Афганістану та Молдови. Юні перебіжники, зазвичай, прокрадаються до кордону з Україною, де потрапляють у руки наших прикордонників. Ті, своєю чергою, передають їх у притулки. Звідси вже розходяться запити, згідно з якими й шукають батьків. Пан Лис каже, що не пам’ятає випадків, коли підтвердження на запит не приходило. Завжди знаходились родичі, готові прийняти дітей назад.

Для того, аби полегшити процес пошуків, на всіх дітей, які потрапляють у поле зору відповідних служб, заводитимуть електронні обліково-статистичні картки та вноситимуть у всеукраїнський комп’ютерний банк даних. Таким чином, всі області держави будуть об’єднані однією інформаційною мережею.

А допоки наші жінки зароблятимуть гроші за кордоном, процес їх дітонародження можна назвати неконтрольованим. Зрештою, це особиста справа кожної жінки – дарувати світові ще одну маленьку людину чи ні. Однак „зозулин“ підхід до цього питання вражає байдужістю.

Ігор Турчин, начальник відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВС у Львівській області, підполковник міліції:

“За нашими даними, зазвичай, за кордоном залишаються діти у тому разі, коли їх матері виїжджають у приватні поїздки. Якщо проаналізувати все, що нам відомо, то виявляється, що їдуть жінки у ті міста, де є великі ринки. І якщо дитина трохи старша, її можна поставити просити гроші чи вдатися до будь-якої іншої протиправної діяльності. Перетинання кордону батьків з дітьми повинні відслідковувати прикордонні служби, які, своєю чергою, повинні звідразу повідомляти про цей факт як у поліцію даної країни, так і в Інтерпол. Якщо жінка в’їжджала у країну з дитиною, то як же вона може повернутися без неї? Треба вживати заходів і не дозволяти жінкам перетинати кордон України без законних пояснень відсутності її дитини. Працівники КМСН проводять роботу щодо виявлення батьків, які мають намір разом із дітьми виїжджати за кордон, де вдаватимуться до злочинних дій“.

Наталка ПОНУРКЕВИЧ

P.S. За 11 місяців 2004 року через Державний український кордон не пропущено 3 тисячі неповнолітніх громадян України та 86 організованих груп.