Торгова марка “Чорновіл” - „Львівська газета“, 23 грудня

Тарас Чорновіл зумів вирішити для себе принаймні три завдання – забезпечити місце у виборчому списку Партії регіонів під час парламентських виборів 2006 року, знівелювати подальшу участь у великій політиці іншого носія брендового прізвища – брата Андрія, повернутися на екрани телевізорів і перші шпальти газет.

Спостерігаючи за поведінкою Тараса під час телевізійних програм і виступів, стає зрозуміло, що для нього основною метою політичних активностей залишається посада президента України.

І заради цього він готовий пожертвувати не лише поглядами та виборцями, а й новими та старими союзниками.

Призначення Тараса Чорновола на посаду керівника виборчого штабу Віктора Януковича розглядали здебільшого як елемент виборчих технологій Януковича, а це не знаходило розуміння чи пояснення. Натомість цей крок можна й слід розглядати з погляду Тараса Чорновола. А відтак висновки є набагато цікавішими. Тим паче, що ініціатива співпраці походила саме від Чорновола, а не від штабу. Впродовж підготовки до виборчої кампанії роль Чорновола розглядали радше як кандидата в президенти, що мав би забирати голоси в Ющенка на Заході України. Але цю роль перебрав на себе його брат Андрій. Лише після цього Тарас Чорновіл, який зайняв місце нейтрального спостерігача, – критикував і Ющенка, і Януковича – здійснив низку кроків, які спершу привели його на посаду “позаштатного радника”, згодом – в “активісти”, а після відходу Сергія Тігіпка допомогли стати керівником виборчого штабу Віктора Федоровича.

Президентські амбіції Тараса Чорновола, заявлені ним ще перед початком виборчої кампанії, змушували його робити цей вибір. Симпатій Західної України, якими він, безперечно, володів як молодий принциповий, щирий і безкомпромісний політик, явно бракувало, щоб конкурувати на цьому полі з Ющенком. Перекинутися на інше не було жодної змоги. Власні активності давали шанс лише до 2006 року, а жодної політичної сили, яка могла б вивести його при пропорційних виборах у парламент, на той час не існувало.

Шанс з’являвся лише з поразкою Януковича. Вона здатна була висунути на перші ролі “адвоката” претендента на посаду президента, ким би цей адвокат не був. До другого туру ними були Сергій Тігіпко та Степан Гавриш, однак події

22 листопада призвели до відставки обох. Таким чином з’явилося поле для завоювання симпатій на Східній Україні, яка, за результатами президентських виборів, залишалася взагалі без яскравого представника своїх інтересів.

Щоб посісти це місце, треба було забезпечити декілька дрібничок – зрадити власні принципи та через брутально-агресивне ставлення до “своїх” здобути симпатії “чужих”. Не зміг Чорновіл омини і того, щоб не відкинути союзників Януковича, які могли б заважати йому, затаврувавши всіх “щурами та зрадниками”. Це про всяк випадок, щоб у східноукраїнського виборця не залишилося й крихти сумніву, хто – щирий, а хто просто гроші заробляв.

Які причини й можливі наслідки всього цього? Після поразки Януковича Чорновіл мав би активно взятися за партійну розбудову Партії регіонів і створення союзів – можливо, із соціал-демократами (об’єднаними), Слов’янською партією Базилюка й іншими, щоб обійняти не нижче від третього місця в списку на парламентських виборах. Зважаючи на активність у політичному житті, яку розгорнув колишній губернатор Харківщини щодо створення нової партії, перша п’ятірка могла б виглядати так: Янукович, Кушнарьов, Чорновіл, Медведчук, Кравчук. Така порядковість не є обов’язковою й може мінятися. З усіх сьогоднішніх “перших політичних осіб” хіба що Чорновіл може претендувати на публічність процесу та боротьбу за виграш внутрішнього тендера на посаду президента в 2009 року з орієнтацією на стійку симпатію східноукраїнського виборця.

Саме такі думки виникають, якщо розглядати генезу Тараса Чорновола останнього часу. Та є й сумніви, що цей план вдасться. По-перше – надто брутально зневажив своїх виборців. Не лише ділом – тобто переходом у стан опонента, а й словом. Його риторика стосовно Західної України не може не вражати. Це й каміння, що летіло в Івано-Франківську, і розповіді про тотальну нетерпимість та агресію західноукраїнських мешканців, продажність мільйонів людей, які вийшли на майдан Незалежності тощо. Це не залишилося непоміченим, зокрема й мешканцями Донецька чи Харкова. А звичайній людині передусім властиво залишитися людиною, а лише опісля – виборцем.

До речі, про риторику. Щиро здивувався, що риторика Чорновола не змінилася ні на йоту після такої радикальної зміни поглядів. Він говорить те саме, що й колись, лишень змінилися об’єкти. Прийшовши у владу, Тарас Чорновіл не зміг еволюціонувати та залишився тим же критиком, що й був, хоча нинішні посада та статус зобов’язують до іншого. Все це навряд чи дозволить Чорноволові безболісно впровадити свій політично-кар’єрний план. Надто великі амбіції не є добрим порадником там, де йдеться про щирість, принциповість і досягнення запланованого.

Сергій Смірнов