Андрій Шкіль:“Політична реформа може зачекати”

Події помаранчевої революції зачепили місто Лева не лише в політичному аспекті, а й у фінансовому – з невідомих причин Кабмін у проекті бюджету випустив статтю про кошти для святкування 750-річчя Львова.

Однак Львівщину “лихоманить” і в політичному плані – реформуються осередки політичних партій, відбувається постійна ротація членів тих чи інших партій. Докладніше про оцінку останніх подій – у розмові з Андрієм Шкілем, депутатом Верховної Ради, представником БЮТ.

– Пане Андрію, громадськість Львівщини неприємно здивувало те, що з бюджету зникла цифра в

65 мільйонів гривень, виділена для святкування 750-річчя Львова. Як би ви оцінили цей факт?

– На мою думку, цей рядок у бюджеті проґавили не випадково і з єдиної причини – це була помста Львову за активну організацію людей під час поїздок у Київ на підтримку помаранчевої революції. Плюс події, які відбувалися в самому місті. “Випущення” рядку щодо фінансування Львова в бюджеті 2005 року можна було б списати на чиюсь неуважність, а не на упереджене ставлення, але все ж я впевнений, що воно було першоосновою. Не скажу, що ініціатором був сам прем’єр Янукович, але однозначно – причиною було негативне ставлення до міста.

– Як можна змінити цю ситуацію?

– Я думаю, що, проголосувавши за відповідну постанову, Верховна Рада поверне кошти, які було передбачено та розраховано в бюджеті. Їх повернуть Львову наступного року. Жоден львів’янин-депутат – а таких є достатньо – не матиме права голосувати за бюджет без цієї статті. Нормальна людина, яка поважає парламентаризм, не має права голосувати за бюджет, коли з нього викинули цілу постанову. Переконаний, що ми знайдемо підтримку в сесійній залі.

– У сесійній залі тривають постійні ротації депутатського складу. Як би ви оцінили вплив цих ротацій на підтримку партій на місцях – зокрема, йдеться про СДПУ(о) та Партію регіонів?

– Гадаю, на парламентських виборах 2006 року ці партії матимуть таку підтримку, яку вони мають нині – тобто майже ніяку. Це їхня межа – десь півтора відсотка. Але треба враховувати й те, що руйнуються осередки партій, зокрема СДПУ(о), не лише в парламенті, а й у всій державі. Міські, районні організації виходять з-під оруди керівництва, чільні представники залишають лави партії у районах і містах – тобто руйнується структура. Для парламенту важливо не те, скільки депутатів є в сесійній залі, а наскільки якісно розбудовано регіональні організації. Натомість регіональні організації СДПУ(о) не просто не розбудовані – вони зруйновані. На парламентських виборах 2006 року вони матимуть величезні складнощі у проходженні тривідсоткового бар’єра.

– Нещодавно лідер СДПУ(о) Львівщини пан Ігор Шурма прокоментував факти рідшання лав СДПУ(о) як результат потужного тиску на членів партії в нашому регіоні. Чи коректною є така постановка проблеми та яка ситуація в інших регіонах України?

– Тут немає якогось окремого явища східно-, західно- чи центральноукраїнського рівня. Це явище загальноукраїнське. Масові переходи були у Криму, Запоріжжі, Луганську, Дніпропетровську, Львові, Сумах, Черкасах, Чернігові – практично це стосується всієї України. І в жодному разі не можна казати, що це регіональні процеси. Єдине, що можна зауважити, – найбільш зруйнованою структура СДПУ(о) виглядає саме на Львівщині, тому що тут практично вже не залишилося структурованих організацій. У Києві ситуація складна – якщо й не пішли чільні керівники, то практично не існує мережі по місту й області. Якщо ж говорити про серйозне представництво СДПУ(о) та ПР, то фактично вони ще представлені в Донецькій і Луганській областях. Але це суто формальні представництва, які навряд чи дадуть змогу переступити бар’єр або гідно представити партію на виборах.

– Наскільки ймовірною є можливість об’єднання СДПУ(о) та ПР на майбутніх парламентських виборах?

– Це абсолютно можливо та найреальніше. Але такий блок буде складено не лише з цих двох політичних партій, а й з політичних маргіналів – представників тих структур, які обслуговували владу Кучми, його міністрів, чиновників, які вбачатимуть найбільший порятунок у подоланні 3-відсоткового бар’єра. Литвин та Аграрна партія давно вийшли з поля обслуговування влади та матимуть реальні шанси пройти до парламенту. Тому, звичайно, вони не об’єднуватимуться із цими маргіналами.

– Між “Нашою Україною” та БЮТ виникли розходження під час голосування за політреформу. Як ви вважаєте, чи збереже своє існування “Сила народу” на парламентських виборах?

– Розбіжності мають суто тактичний характер, стратегічно я не бачу жодних проблем, як не бачить їх ніхто. Але що стосується парламентських виборів 2006 року, то наразі дуже рано говорити. Треба закінчити президентські вибори. А тоді вже можна реально побачити, хто і як ітиме. Єдине, що можу сказати, – цього разу буде мало блоків. Не буде блоку Юлії Тимошенко – виступатиме політична партія “Батьківщина”.

Це – попередні дані. Також думаю, що не вдасться втримати в єдиній організації блок “Наша Україна”, радше буде розподіл на дві-три політичні сили. Це не зашкодить українському політикуму, адже нормальний розвиток передбачає укрупнення одних політичних партій і розмежування інших. Є макроідеї, які об’єднували, і коли ідеї буде досягнуто, то може бути окремий похід до парламенту. Передбачаю, що буде менше блоків від колишньої опозиції, а більше партійних об’єднань. І це абсолютно правильно. Якщо представництво у парламенті буде за списками, то для партій настане час вирішувати, чи бути в певних блоках, чи вийти на самостійний шлях розвитку.

– Якими, на вашу дамку, мають бути нагальні кроки Верховної Ради?

– Як на мене, треба проводити реформу місцевого самоврядування та переглянути саму концепцію існування Української держави як утворення після того, що ледь не сталось у процесі дезінтеграції. Впевнений, що обласна рада – абсолютно зайва структура. Треба передати формування бюджету в межі діяльності районних рад, які передавали б інформацію в Київ. А вже тоді на основі цього слід вибудовувати бюджет держави. Натомість обласна рада нині займається перерозподілом уже розподіленого.

Всі процеси мають відбуватися на тлі ухвалення нового закону про Кабінет Міністрів, про депутатські слідчі комісії, про імпічмент – те, чого нам так бракувало. Якщо прийняти ці закони, то, гадаю, політична реформа може зачекати.

– Обласні ради ви вважаєте зайвими. Тоді якою має бути доля обласних адміністрацій?

– Вважаю це абсолютно зайвим утворенням. Я є рішучим противником того, щоб були посади губернаторів на місцях – це вже з іншої опери. Якщо ми говоримо про Україну як унітарну державу, то посади голів ОДА створюють підстави для федералізму, а це є неприпустимим. Однак варто погодитися, що президент має контролювати обрані органи влади. А для цього потрібен представник президента на місці, його призначає особисто президент, а функції такого представника обмежені. Він є не виконавчим органом, а лише представником. Його завдання – стежити, щоб не здійснювали порушень чинного законодавства на місцях. Інститут облдержадміністрацій є неконституційним, адже про нього, як і про адміністрацію президента, немає жодних згадок в Основному законі. Президент має ліквідувати ці утворення як річ, котра суперечить українським законам та Конституції.

Розмовляла

Вікторія Бондарчук