Герой нашого часу - „Львівська газета“, 8 грудня

За перемогу України ця дівчина боротиметься до кінця. Її звати Таня. Вона навчається в ЛНУ на факультеті журналістики. Народилася на Тернопільщині. Змалку її серце було наповнене любов’ю до рідної землі, яка передалася, мабуть, ще з материнським молоком і житнім домашнім хлібом. Тому, довідавшись про результат другого туру виборів президента і почувши заклик Віктора Ющенка до кожного свідомого українця прибути на майдан Незалежності, дівчина не вагалася ні секунди. Її Батьківщина опинилася в небезпеці!

Таня вирушила до Києва звичайним легковим автомобілем у супроводі незнайомої пари. Дорогою познайомилися, говорили, мовчали. Тема одна – як підтримати улюбленого Президента, який став символом українського відродження та згуртованості нації.

У Києві Таня побувала вперше. Тому враження від української столиці в неї були найяскравішими. Дівчину зустрів святковий Майдан із десятками тисяч людей з помаранчевими стрічками. Відчувалася неймовірно дивна злагодженість, мир і любов, які важко передати словами. Їх треба лише відчути серцем, а не збагнути розумом, їх треба просто відчути, пережити…

– Що бажаєте: кави, чаю, печива, гарячого бульйону? – звернулася до Тані симпатична дівчина-киянка в одному з пунктів обігріву на узбіччі Хрещатика. Таня не відмовилася. Голод і холод давалися взнаки. А тут справді можна було зігрітися.

“Очі злипаються. То й не дивно, адже спала сьогодні вночі лише три години. Мені здається, наче все це відбувається у сні. Навколо все так гарно, по-справжньому урочисто,” – мимоволі подумала вона.

Випила запашної кави, скуштувала київських канапок із голландським сиром і лущених грецьких горіхів. Очі розплющилися і холод листопадового дня на Хрещатику став менш дошкульним. Життя знову завирувало…

– Дякую, Дарусю! – мовила Таня до чорнявої киянки, з якою встигла познайомитися. У відповідь – посмішка і запросини приходити ще.

Потім були маніфестації засніженими київськими вулицями разом із тисячами однодумців, одягнених в оранжеве. Усі ці незнайомі люди стали рідними, кудись зникли втома, непевність, самотність, хотілося йти з ними до переможного кінця.

“Бути на Майдані, відчути його дух і спостерігати за цим усім по телевізору, це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці, – продовжила Таня свій внутрішній монолог. – Дивно, що ще місяць тому я за щоденними студентськими клопотами (якими вони зараз смішними видаються) навіть не здогадувалася про те, що існує зовсім інше життя. Нині це нове життя приходить до мене, живить мене. Я просто живу… Я живу!”

Відтак Таня довго спілкувалася з луганськими та донецькими борцями за демократичну Україну, які в себе вдома зазнавали нещадних утисків за любов до правди та підтримку народного Президента. А далі – ніч в одному з київських пунктів обігріву. Сон на трьох стільцях, сон без сновидінь.

На другий-третій день у львівської студентки з’явилися в Києві нові знайомі, які швидко стали друзями. Наступної ночі Таня вже ночувала в київській квартирі в товаристві трьох інших учасників акції громадянської непокори, які приїхали до столиці з різних кінців України.

Новий день починався з ранкового душу й скромного сніданку. Похід на Майдан. Щира молитва у Михайлівському золотоверхому соборі за долю України, за Божу благодать для всіх українців. Участь у демонстраціях і пікетах із групою однодумців. Готовність іти на барикади. І серце, яке пломенить любов’ю, яке готове не лише приймати любов, а й віддавати її іншим, тим, хто найбільш потребує.

Таня й зараз у Києві. Вона – одна з багатьох мужніх дітей України, які стоятимуть на Майдані до перемоги.

Вона не здійснила чогось надзвичайного, за що її ім’я увійшло б в історію. Проте 19-річна студентка, як і мільйони її однодумців, – герой нашого часу. Доки вона відстоюватиме право на гідне життя на гарячо-холодному майдані Незалежності, ще не вмерла Україна!

Богдан Мазур